51.Органи управління охороною природи,їх функції,права та обов»язки.

Керування охороною навколишньої природного середовища - це здійснення спостережень, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування й іншої виконавчо-розпорядницької діяльності. Ціль керування - реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишньої природного середовища, раціонального використанню природних ресурсів, досягненню погодженості дій державних і суспільних органів в області охоронинавколишньої природного Середовища (Закон України “Про охорону навколишньої природного середовища”.  Здійснюється Кабінетом міністрів України, Радами народних депутатів і їх виконавчими і розпорядницькими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами по охороні навколишньої природного середовища і використанню природних ресурсів і інших державних органів відповідно до Законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами керування в областіохорони навколишньої природного середовища і використанняприродних ресурсів є Міністерство охорони навколишньої природногосередовища, Міністерство охорони навколишньої природногосередовища, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство лісового господарства й інші державні органи, до компетенції яких законодавством України і Республіки Крим віднесений здійснення зазначених функцій. Повноваження органів керування охорони навколишньої природногосередовища визначені статтями 17 - 21 Закону України “Про охоронунавколишньої природного середовища” , постановами Кабінету міністрів України й інших правових актів. Свої повноваження дані органикерування реалізують, використовуючи систему державного моніторингу навколишньої природного середовища і дані кадастрів природних

ресурсів.

52.Нормування кількості шкідливих речовин у повітрі та воді.Класи поділу шкідливих речовин за ступенем їх дії на людину.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м³.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:

І клас - надзвичайно небезпечні;

П клас - високонебезпечні;

III клас - помірно небезпечні;

IV клас - малонебезпечні.

ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико-біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають встановлюватися тести експозиції. На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу - ОБРВ. Вони мають переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я працівників з умовами праці. Шляхи проникнення шкідливих речовин в організм людини: через органи дихання, шкіру, рани, шлунково-кишковий тракт. Вплив шкідливих речовин на організм людини залежить від кількості речовини, що потрапила в нього, її токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії. Крім того, він залежить від статі, віку, індивідуальних особливостей організму, метеорологічних умов навколишнього середовища, хімічної структури і фізичних властивостей речовини.