При аваріях на аес

Катастрофа на Чорнобильській атомній станції (ЧАЕС) у 1986 році призвела до значного радіоактивного зараження (забруднення) районів Київської, Житомирської, Рівненської, Чернігівської, Черкаської та Вінницької областей України.

Специфіка цього забруднення полягає в тому, що при ядерному вибуху ізотопи розпилюються до молекулярного, атомного стану та потрапивши на місцевість діють, як хімічно активні речовини (окислюються, розчиняються, мігрують та інше), переходять з ґрунту до повітря, води, рослин, таким чином вони ніби розсмоктуються. Проходить природне самоочищення.

Вибух на ЧАЕС був не ядерним, а механічним (тепловим). Радіонукліди в цьому випадку опинилися зв’язаними в аерозольних частинах та природно хімічно неактивними, теж у більшості нерозчинними.

На радіоактивно забрудненій території, де не проводилась рекультивація земель, радіонукліди знаходяться в сантиметровому шарі ґрунту. Тому вони легко переносяться вітром, паводковими водами, потрапляють у ґрунтові води та активно їх забруднюють. Так виникає вторинне забруднення.

При вибуху на ЧАЕС в атмосферу було викинуто близько 450 типів різних радіонуклідів. Більшість з них – короткоживучі ізотопи. Одним з основних, що обумовлював на 50 – 70 % радіоактивність, був радіоактивний йод – 133 з періодом напіврозпаду 8,04 доби. Пізніше було виявлено більш живучі радіонукліди: Ніобій-95, Церій-141, Рутеній-103, Стронцій-89, Цирконій-95, Церій-144, Рутеній-106, Цезій-134, Свинець-210, Стронцій-90, Цезій-137, а також трансуранові елементи: Нептуній, Плутоній, Америцій, Уран, Торій та радіоактивні гази: Ксенон-133, Криптон-85.

Своєрідний стан викинутих при аварії радіонуклідів був обумовлений тим, що горів графіт з великою температурою, що й визначило фізико-хімічний стан радіонуклідів. Цю особливість слід враховувати при оцінці екологічних наслідків катастрофи – частки з новими якостями (оксиди і карбіди деяких рідких металів) дуже важко змиваються з поверхні рослин та ґрунту. Рослини не спроможні їх поглинути, вони переносяться вітром, поверхневими та ґрунтовими водами, все це створило специфічні типи забруднення.

За оцінкою академіка А.Сахарова сумарна довготривала дія радіації від зруйнованого реактора адекватна вибуху десяти мегатонних водневих бомб. Директор Національного центру з досліджень в галузі атомної енергетики М.Танока (Японія) відмітив, що в результаті вибуху атомної бомби над Хіросімою сумарний викид радіоактивності склав 0,74 кг, у той же час при катастрофі на четвертому енергоблоці ЧАЕС – 63 кг

2.1.2 Характеристика зон радіоактивного зараження місцевості при аваріях на аес

При вибуху ядерного боєприпасу масштаби та ступінь радіоактивного зараження місцевості залежать від кількості, потужності та виду ядерного вибуху, часу, що пройшов від моменту вибуху, метеорологічних умов. Найсильніше зараження місцевості виникає при підземних, наземних вибухах та вибухах на водних перешкодах. Радіоактивне забруднення при повітряних ядерних вибухах суттєвої небезпеки не викликає.

Із всіх метеорологічних умов найбільше впливає на масштаби та ступінь зараження, а також на положення радіоактивного сліду напрямок та швидкість середнього вітру. Інші метеорологічні фактори несуттєво впливають на масштаби і ступінь зараження місцевості та можуть лише призвести до незначного зниження ступеню зараження окремих територій.

Вражаюча дія радіаційного зараження місцевості визначається зовнішнім опроміненням. Попадання на шкіру або в середину організму радіоактивних речовин лише в незначній кількості збільшує вражаючий ефект зовнішнього опромінення.

По ступенях та можливих наслідках зовнішнього опромінення на зараженій місцевості (як в районі вибуху, так і на сліді хмари) виділяють зони: помірного (зона А), сильного (зона Б), небезпечного (зона В) та надзвичайно небезпечного (зона Г) зараження.

Зони зараження характеризуються дозами випромінювання на місцевості за час повного розпаду РР, які прийняті рівними для зовнішньої межі зони А – 40 рад., для внутрішньої – 400 рад., для зони Б – 400 та 1200 рад., для зони В – 1200 та 4000 рад., для зони Г – 4000 рад. та в середині близько 7000 рад.

В зоні помірного зараження (зона А) протягом доби після її виникнення відкрито розташований особовий склад сил ЦО та населення може отримати дози опромінення, що призведуть до втрати боєздатності (працездатності).

За межами зони А отримання особовим складом сил ЦО та населенням при відкритому його розташуванні доз опромінення, що призведуть до втрати боєздатності (працездатності) виключається.

В зоні сильного зараження (зона Б) небезпека радіаційних уражень значно більша. При відкритому розташуванні особового складу та населення протягом першої доби після випадіння РР останні отримають значні дози опромінення. При розташуванні населення у кам`яних будівлях втрати його виключаються.

В зоні небезпечного зараження (зона В) важкі радіаційні ураження відкрито розташованого особового складу сил ЦО та населення можливі при короткочасних діях, особливо у першу добу. Значні ураження можна спостерігати при розташуванні в кам`яних одноповерхових будівлях. Ураження виключаються за умови укриття особового складу сил ЦО та населення у сховищах та ПРУ.

В зоні надзвичайно небезпечного зараження (зона Г) важкі радіаційні ураження особовий склад ЦО та населення отримають за умови розташування у кам`яних будівлях. Відкрите перебування на місцевості в цій зоні можливо лише за тиждень після вибуху.

Слід радіоактивного зараження місцевості при аваріях на АЕС поділяється на п`ять зон (додається зона М) :

Зони можливого радіоактивного зараження які утворюються при аваріях на АЕС характеризуються дозами опромінення за перший рік після аварії, а зони радіоактивного зараження – потужністю дози опромінення через 1 годину після аварії.

зона М – радіаційної небезпеки, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 5 рад.(рівень радіації на одну годину після аварії Р₁- 0,014 рад/год.), на внутрішній – 50 рад.(0,14 рад/год.), в середині – 16 рад;

зона А – помірного радіоактивного забруднення, доза випромінювання на зовнішній межі 50 рад.(Р₁ - 0,14рад/год.), на внутрішній – 500 рад.(1,4 рад/год.), в середині 160 рад;

зона Б – сильного радіоактивного забруднення, доза випромінювання на зовнішній межі 500 рад.(1,4рад/год.), на внутрішній - 1500 рад.(4,2 рад/год.), в середині 866 рад.;

зона В - небезпечного радіоактивного забруднення, на зовнішній межі доза – 1500 рад.(4,2 рад/год.), на внутрішній межі – 5000 рад.(14рад/год.), у середині 2740 рад.;

зона Г – надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі – 5000рад.(14рад/год.), в середині 9000рад.

При ліквідації наслідків аварії (катастрофи):

в зоні М (та у решті зон) – повинні виконуватися основні заходи радіаційної безпеки: радіаційний та дозиметричний контроль, захист органів дихання та шкіри, профілактичний прийом препаратів стабільного йоду, санітарна обробка особового складу сил ЦО, дезактивація обмундирування, одягу, техніки, будівель, споруд, шляхів та інше;

в зоні А – виходячи з умов необхідно максимально скорочувати час перебування сил ЦО та населення на відкритій місцевості. При проведенні робіт (заходів) в межах зони обов’язково захищати органи дихання та шкіру;

в зоні Б – особовий склад сил ЦО повинен діяти з використанням броньованої техніки, розміщуватися в захисних спорудах;

в зоні В – дії можливі лише в надійно захищених об’єктах бойової та іншої техніки. Час на проведення робіт (заходів) необхідно скорочувати до кількох годин. Аварійно-рятувальні роботи проводити з залученням радіаційно-стійкої спеціальної техніки;

в зоні Г – не припустиме навіть короткочасне перебування людей.