34.23. Що таке периферичні паралічі і парези? Чим вони характеризуються?

Параліч - це повна, а парез - часткова втрата довільних рухів. Периферичні паралічі виникають при ушкодженні периферичних рухових нервів і при дегенерації α-мотонейронів спинного мозку. Останнє супроводжує розвиток поліомієліту.

Ознаки периферичних паралічів і парезів:

1) атонія (гіпотонія) м’язів - зменшення їх тонусу. Звідси ще одна назва - млявий параліч;

2) арефлексія (гіпорефлекcія) - відсутність чи послаблення спинномозкових рефлексів, у здійсненні яких бере участь ушкоджений нерв чи мотонейрон (розрив рефлекторної дуги);

3) атрофія м’язів, обумовлена їх гіпофункцією.

34.24. Що таке центральні паралічі? Чим вони характеризуються?

Центральні паралічі виникають при ушкодженні центральних рухових низхідних шляхів. Найбільш частими їх причинами є травми спинного мозку і розлади мозкового кровообігу (інсульт).

У розвитку основних ознак церебральних паралічів ведучу роль грає зменшення гальмових впливів вищерозташованих нервових центрів на α-мотонейрони спинного мозку. Цим пояснюються наступні характеристики центрального паралічу:

1) гіпертонія - збільшення тонусу м’язів (спастичний параліч);

2) гіперрефлексія - посилення спинномозкових рефлексів (збільшення їх амплітуди і розширення зони, з якої вони викликаються);

3) поява патологічних рефлексів (рефлекс Бабінського і ін.).

34.25. Що таке синдром паркінсонізму? Чим він обумовлений і чим виявляється?

Паркінсонізм відноситься до групи гіперкінетико-гіпертонічних синдромів.

У його патогенезі ведуча роль, як вважають, належить недостатності дофамінергічних систем головного мозку. Відбувається руйнування патологічним процесом чорної субстанції, де утворюється дофамін.

У нормі дофамін з чорної субстанції по нігростріарним шляхам надходить у хвостате ядро. Там він є гальмівним медіатором, що пригнічує діяльність нейронів, які затримують і обмежують рухові акти (гальмування гальмування).

При руйнуванні чорної субстанції, утворення дофаміну зменшується, у результаті чого збільшується активність нейронів хвостатого ядра і, отже, підсилюється гальмування рухових актів - розвивається гіпокінезія.

Основні прояви паркінсонізму:

1) гіпокінезія - мала рухова активність, обличчя стає маскоподібним, жестикуляція бідною, рухи повільними. Ходьба характеризується дрібними кроками (хворий дріботить) і відсутністю природного хитання рук;

2) м’язова ригідність (гіпертонус м’язів). Проявляється своєрідним опором пасивним рухам;

3) тремор - тремтіння пальців рук і кистей, а також нижньої щелепи.

34.26. Чим можуть виявлятися гіперкінетичні порушення рухових функцій центральної нервової системи?

Гіперкінетичні синдроми - гіперкінези - розвиваються в результаті упаження екстрапірамідальної системи. До них відноситься:

1) Хорея - безладні мимовільні рухи з вираженим локомоторним ефектом, що супроводжуються гіпотонією м’язів (хорея - танець, чи хвороба, святого Витта). Цей синдром є прямою протилежністю паркінсонізму. У його основі морфологічні зміни в смугастому тілі (шкарлупі і хвостатому ядрі).

2) Атетоз - повільні тонічні скорочення м’язів, зовні схожі на “червоподібні” рухи, як правило, що локалізуються в дистальних відділах рук.

3) Гемібалізм - швидкі розгонисті рухи рук, що нагадують кидання чи штовхання м’яча.