Синтаксис

Українська діалектна мова в синтаксисі має чимало відмінностей від літературної мови, зокрема від її писемної форми, що випливає із самої природи діалектної мови як винятково усної форми мовлення, хоч останнім зумовлюється також ряд спільних ознак її синтаксису з синтаксисом усного літературного мовлення; У синтаксичній організації усного мовлення винятково важливу роль відіграє інтонація та ритм мовлення, які поряд з контекстом, ситуацією мовлення є дуже істотними засобами організації вислову. І хоч ритмомелодика українського мовлення належить до мало досліджених ділянок українського мовознавства, саме на підставі мовної мелодії, за діалектним ритмомелодичним підґрунтям можна майже безпомилково визначити територіально діалектну належність мовця, якщо він навіть загалом бездоганно розмовляє літературною мовою. Так, за мелодією мовлення досить легко розрізняємо діалектне підґрунтя вихідця з

Поділля з його «співучим» мовленням від вихідця з Полтавщини, а вихідця з Галичини з його своєрідним інтонуванням фрази від вихідця з Київщини і т. д.

Діалектні відмінності в синтаксисі, що служать засобом розрізнення українських діалектів на цьому рівні, являють собою явища різних типів і різні за своїм походженням. Серед них, виходячи з генетичного принципу, розрізняють явища-архаїзми і явища-новотвори. Наявність діалектних синтаксичних архаїзмів пояснюється збереженням у діалектах давніх синтаксичних конструкцій, що сягають ще спільносхіднослов'янської або й праслов янської епохи, які втрачені вже іншими діалектами й літературною українською мовою. Такі конструкції властиві переважно південно-західним діалектам, хоч вони зустрічаються і в південно-східних.

Відмінності між українськими діалектами на синтаксичному рівні насамперед і найбільшою мірою стосуються словосполучень, причому не всіх їхніх типів, а переважно лише тих, що організовані за способом керування. В українській діалектній мові спостерігаються різні типи діалектних відмінностей у словосполученні. Одні з них стосуються організації, самої структури як прийменникових, так і безприйменникових словосполучень, яка нерідко виступає відчутно відмінною в різних діалектах, інші —полягають у специфіці використання діалектами окремих словосполучень, що проявляється в ряді випадків у різній широті їхнього семантичного обсягу тощо.

Діалектні відмінності в структурі простого речення в українській діалектній мові нечисленні і зводяться вони нерідко, з одного боку, до деяких особливостей у вираженні членів речення, зокрема головних, а з другого — до окремих особливостей у структурі деяких різновидів речень, зокрема ускладнених. Спостерігаються між діалектами і відмінності в оформленні модальних типів речень, які проявляються в певних особливостях різних діалектів в інтонуванні питальних, окличних та й розповідних речень, а також у вживанні в діалектах по-різному оформлених питальних часток та в неоднаковому оформленні еквівалентів стверджувальних і заперечних речень.

Між українськими діалектами є немало відмінностей у структурі як складносурядних, так і складнопідрядних речень. Вони здебільшого зводяться до вживання ряду діалектних сполучників, сполучних слів, співвідносних часток, що мають різні ареали поширення, або ж до своєрідного використання окремих сполучників, властивих і літературній мові.