Бібліографія
Могила А.П. Методичні вказівки з курсу "Українська діалектологія" / А.П. Могила. – К, 1957. – 14с.
Русанівський В.М. Соціолінгвістика і діалектологія // Мовознавство : Науково-теоретичний журнал / Ін-т мовознавства ім.Потебні О.О.; Укр.мовно-інформ. фонд НАН України. – Київ, 2006. – № 1. – С. 3-7.
Бевзенко С.П. Українська діалектологія – Київ, 1980. – 247с.
Українська діалектологія і ономастика.. – К., 1964. – 228с.
Українська діалектологія.. – Одеса, 1978. – 76с.
Гриценко П.Ю. Говірки Чорнобильської зони : Тексти. – Київ : Довіра, 1996. – 358с.
Тимченко Е. Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на українськім язиковім обширі. – Київ : Друк, УАН, 1925. – 18 с.
Єрмоленко Світлана Говіркове багатоголосся сучасної української прози // Українознавство : науковий, громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський, педагогічний журнал / НДІ українознавства МОНУ. – Київ, 2008. – № 1. – С. 198-205
Лисенко П. Словник поліських говорів. – К., 1974.
Бурячок А. А. Інструкція для складання регіональних діал. словників. В кн.: Праці XI Респ. діалектол. наради. – К., 1965;
Закревська Я. [та ін.]. Інструкція для укладання діал. словників. – Л., 1992.
В. А. Чабаненко. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини, т. 1 — 4. Запоріжжя, 1992.
М. В. Никончук. Матеріали до Лексичного атласу української мови. Правобережне Полісся. – Київ, 1979.
М. Й. Онишкевич. Словник бойківських говірок, ч. 1 — 2. Київ, 1984. П. С.
Вашенко В.С. Лінгвістична географія Наддніпрянцини / В.С. Вашенко. – Дніпропетровськ, 1968. – 158с.
Українська лінгвістична географія / Жилко Ф.Т. – Київ : Наукова думка, 1966. – 154с.
Гриценко П. Ю. Діалектологія // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000 — С. 138—139.
Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К.: Вища школа, 1980.
Матвіяс І. Українська мова і її говори. Київ: наукова думка, 1990
Гриценко П. Ю. Діалектологія // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000.— С. 138—139.
Костів О. Динаміка в системі консонантизму говірок південно-західного наріччя // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка / Львівський університет ім. Івана Франка. – Львів, 2006. – С. 147-156.
Жирмунский В. М. Нац. язык и социальные диалекты. Ленинград, 1936;
СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., – 1973;
Дзендзелівський Й. О. Арго волин. лірників. «Studia z filologii polskiej i słowiańskiej» (Warszawa), – 1977, t. 16;
Винник В. О. Опрацювання лексики обмеженого вживання у Словнику української мови. В кн.: Слово і фразеологізми у словнику. К., 1980.
Бузук П.О. Взаємовідносини між українською та білоруською мовами (методологічний нарис) // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. – 1926. – Кн.VII-VIII. – С.421-426.
Ярцева В. Н. Теория и практика сопоставительного исследования языков // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — 1986.
Методы сопоставительного исследования языков. — М., 1988.
О принципах и методах лингвистического исследования. — М., 1966.
Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики. — М., 1975.
Иванова Л. П. Методы лингвистических исследований. — К., 1995.
Хобзей, Наталія. "Г. І. Мартинова. Лінгвістична географія Правобережної Черкащини.— Черкаси: Відлуння, 2000.— 265 с." // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХXХІX. Праці Філологічної секції. — Львів, 2000. — С. 635-38
Жилко Ф.Т. Говори української мови– К, 1958. – 172с.
Говори української мови. – К., 1977. – 590с.
Діалектні групи і говори української мови. Метод. матеріали з курсу україн. діалектології. – Одеса, 1975. – 56с.
Яшкін М.Г. Діалектний різновид // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту / Житомирський інженерно-технологічний інститут. – Житомир, 2001. – С.120-125. – (Фундаментальні та гуманітарні науки. проблеми освіти ; № 11) Українська діалектна морфологія.. – К., 1969. – 200с.
Українська історична та діалектна лексика. / Полюга Л.М. – К., 1985. – 163с.
Рибалко К. "Національний лінгвістичний атлас - то гордість нації" // Дивослово : Українська мова й література в навчальних закладах. Щомісячний науково-методичний журнал / Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2002. – № 12. – С.20-25.
Москаленко А.А. Бібліографічний покажчик з української діалектології / А.А. Москаленко, В.М. Терлецька. – Одеса, 1966. – 72с.
Герман К.Ф. Взаємодія української літературної мови з територіальними діалектами / К.Ф. Герман. – Чернівці, 1983. – 71с.
Бевзенко С.П. Вступ до української діалектології / С.П. Бевзенко. – Одеса, 1965. – 68с.
Сучасна українська літературна мова : Фонетика. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. Морфологія: Підручник для студ. педінститутів / Авт. кол.: А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенко. – Київ : Вища школа, 1993. – 366с.
Дзендзелівський Й. О., Конспект лекцій з курсу української діалектології. Ужгород - 1966
Атлас української мови в 3 томах, "Наукова думка", Київ 1984-2001
Енциклопедія Українознавства. в 10 т.- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989
Українська мова: Енциклопедія. - К.:Вид-во "Укр. енциклопедія." ім. М.П.Бажана, 2004
Говори української мови. Укладачі: С.Ф. Довгопол, А.М.Залеський, Н.П.Прилипко.
Ващенко В. С. Словник полтавських говорів. – Х., 1960
Етимологічний словник української мови: В 7 т. / за ред. О. С. Мельничука. – Т. 3. – К., 1989
Марусенко Т. А. Материалы к словарю украинских географических аппелятивов (названия рельефов) // Полесье. – М., – 1968. – С. 206–255;
Словник мікротопонімів і мікрогідронімів північно-західної України та суміжних земель: У 2 т. / Упоряд. Г. Л. Аркушина. – Луцьк, 2006–2007. – Т. 1.
П. Ю. Гриценко. Південно-західне наріччя // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000.
Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології укр. мови. К., 1966; Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980.
Ващенко В. Полтавські говори. – Харків, 1957.
Ващенко В. З історії та географії діалектних слів. – Харків, 1962.
Кузнецов А.С. Русская диалектология. – М., 1973.
Лексика Полесья: Материалы для полесского диалектного словаря. – М., 1968.
Півторак Григорій. Українці: звідки ми і наша мова. – К.: Наук. думка, 1993.
Українська лінгвістична географія. – К., 1966.
Українська мова в її взаємодії з територіальними діалектами. – К., 1977.
Герд А. Введение в этнолингвистику. – СПб., 1995.
Герд А. Очерк исторической диалектологии Верхней Руси: История ландшафта. – СПб., 2001.
Желєзняк І.М. Рось і етнолінгвістичні процеси середньонаддніпрянського Правобережжя. – К., 1987.
Жилко Т.Ф. Середньонаддніпрянські говори (деякі їх особливості і територія їх поширення) // Середньонаддніпрянські говори. – К., 1960.
Жилко Т.Ф. Ареальні системи української мови // Мовознавство. – 1990. - № 4.
Мартинова Г. Середньонаддніпрянський діалект / Фонологія і фонетика. – Черкаси, 2003.
Марчук Н.Й. Дослідження діалектів за радянської доби // Мовознавство на Україні за п’ятдесят років. – К.: 1967.
Півторак Г. Формування і діалектна диференціація давньоруської мови. – К., 1988.
Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. – Х., 2002.
Німчук В.В. Про південноруські діалектні особливості у синтаксисі і словотворі // Українська народність: Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. – К., 1990.
Дослідження з української діалектології: Збірник наукових праць / АН України. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні (За ред. П.Грищенка). – К.: Наукова думка, 1991.
Українська діалектна лексика / Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1987.
Структурні рівні українських говорів / АН України. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. – К.: Наукова думка, 1985.
Полтавсько-київський діалект – основа української національної мови. – К.. 1954.
Приймак І.І. До особливостей місцевої лексики північно-західних районів Сумської області. Матеріали до словника українських говорів. – Нова Каховка, 1957.
Кобилянський Б.В. Діалект і літературна мова. – К., 1960.
Ващенко В.С. Лінгвістична географія Наддніпрянщини. – Дніпропетровськ, 1968.
Бевзенко С.П. Актуальність вивчення української діалектної фразеології. – Мовознавство. – 1974. - № 2.
Ващенко В.С. Лінгвістична географія Наддніпрянщини. – Дніпропетровськ, 1968.
Лексика Полесья: Материалы для полесского диалектного словаря. – М., 1968.
Розділ 2. Дисертація Тищенко Тетяна Миколаївни «Подільсько-середньонаддіпрянське суміжжя у світлі ізоглос»
У процесі вивчення літературних джерел мене зацікавила дисертація, матеріали якої, на наш погляд, більш співзвучні з обраною темою. Конспект цього рукопису допоможе в подальшій роботі за темою
Загальна характеристика роботи
Вивчення порубіжних діалектних зон є актуальним у сучасній лінгвістичній географії.
Загальнотеоретичні питання міжговіркового та міжмовного контактування висвітлюються у працях М.Дурново, М.Соколова, І.Шмідта, Ф.Жилка, І.Варченка, В.Латти, Т.Назарової, Г.Мартинової, П.Лизанця, Т.Шевченка, С.Прохорової, В.Шеремети, В.Михайленка та ін. Усі дослідники відзначають системність у поєднанні різнодіалектних рис та особливих специфічних рис, зумовлених діалектною взаємодією.
Територія, вибрана для дослідження, є не тільки зоною контакту двох говорів – подільського й середньонаддніпрянського, а й двох діалектних систем. У дослідників не склалося єдиної думки щодо межі між південно-західними і південно-східними діалектами. Я.Головацький, К.Михальчук відносили говірки Волині і Поділля до київського наріччя. А.Кримський говірки Поділля вважав західноукраїнським наріччям. І.Зілинський розмежувальну межу між подільськими і середньонаддніпрянськими говорами проводив по лінії Біла Церква – східніше Умані – Ананьїв. За В.Ганцовим, подільсько-середньонаддніпрянська діалектна межа визначається лінією східніше Житомира – Умань – Ананьїв. Встановленню подільсько-середньонаддніпрянського порубіжжя багато уваги приділили Ф.Жилко, С.Бевзенко, І.Матвіяс, П.Лисенко, Г.Мартинова. Погляди дослідників щодо основних розмежувальних ліній між говорами не завжди збігалися. Ф.Жилко основну розмежувальну лінію проводив через Фастів – Білу Церкву – західніше Новомиргорода. І.Матвіяс зазначає, що частина лексичних ізоглос сягає лінії Біла Церква – Кіровоград, а частина лексичних ареалів східного типу відмежовується від південно-західних у глибині подільського говору. Є.Рудницький, вивчаючи фонетичні й морфологічні особливості говірок Уманщини, зауважив, що “уманські діалекти швидше можна назвати переходовими, бо однією половиною своїх характерних рис уманські говори в’яжуться з південно-західною групою, другою половиною – з південно-східною”1. Г.Мартинова, досліджуючи побутову лексику правобережної Черкащини, виділяє три пасма ізоглос, центральне з яких концентрується у басейні р.Гнилий Тікич із незначними відхиленнями на схід і на захід і є основною розмежувальною лінією між подільським і середньонаддніпрянським говорами.
Однією з причин віднесення досліджуваних говірок до певного діалекту є недостатня база даних різних структурних рівнів, на підставі якої можна було б визначити напрями і динаміку взаємовпливу говірок зон міждіалектної взаємодії.
Фонетичні та морфологічні особливості уманських говірок були предметом досліджень Є.Рудницького, А.Очеретного, А.Могили, спорадично представлені лексеми різних тематичних груп у дисертаційному дослідженні А.Очеретного “Говори Уманського району Черкаської області”, у праці О.Мельничука “Південноподільська говірка с.Писарівка”, словнику діалектної лексики Вінниччини М.Доленка, говіркові особливості східного Поділля подає праця І.Варченка. Побутова лексика подільсько-середньонаддніпрянської межі, куди входить і частина досліджуваних нами говірок, докладно вивчена Г.Мартиновою.
Довго у мовознавчій літературі існувала думка про те, що лексика має низьку ареалогічну та евристичну цінність. Але в останній час з’явилися ґрунтовні дослідження тематичних груп лексики (ТГЛ) різних регіонів: сільськогосподарської лексики українських західностепових говорів (П.Гриценко), ботанічної лексики (І.Сабадош), мисливської лексики західнополіських говорів (Г.Аркушин), лексики тваринництва поліських говорів (В.Куриленко), будівельної лексики західного Полісся (О.Євтушок), ботанічної лексики північного Приазов’я (Л.Фроляк), лексики харчування східнополіських говорів (Є.Турчин), міфологічної лексики карпатського ареалу (Н.Хобзей), назв одягу в карпатських говірках (Н.Пашкова), тваринницької лексики волинсько-подільського порубіжжя (Н.Шеремета), пастушої лексики гуцульського говору (Т.Ястремська), назв їжі і кухонного начиння в українських карпатських говорах (Е.Ґоца), будівельної лексики східного Полісся (Л.Дорошенко), гончарської лексики (Л.Спанатій), лексики традиційного ткацтва східнослобожанських говірок (І.Ніколаєнко), весільної лексики східнослобожанських говірок (І.Магрицька) та ін. Спостереження діалектологів показали, що багатий лексичний матеріал однаково цінний при вивченні історії формування українських діалектних систем, поділу українського макроконтинууму і, як інші структурні рівні мови, спроможний забезпечити надійними даними різні галузі мовознавства.
Одним із найдавніших пластів лексичного фонду української мови є сільськогосподарська лексика. Сформована впродовж віків, вона несе інформацію про духовну і матеріальну культуру носіїв мови. Сільськогосподарська лексика привертала увагу дослідників діалектної мови різних регіонів: межиріччя Дністра і Дунаю – П.Гриценка, Полісся – М.Никончука (правобережні), Л.Вигонної, середньополіські говірки – колективна праця відділу діалектології Інституту української мови, Закарпаття – Й.Дзендзелівського, Волині – Г.Козачук, О.Данилюк, лівобережні середньонаддніпрянські – В.Куземи, Одещини – Л.Терешка, В.Карпової, наддніпрянські степові – І.Сухомлина, буковинські говірки – В.Прокопенко, І.Колісник, Миколаївщини – М.Тимченко, Сумщини – М.Безкишкіної, Хмельниччини – К.Баценко.
Ареалогічні відомості про просторову варіативність сільськогосподарської лексики подають регіональні атласи – “Лексичний атлас Правобережного Полісся” М.В.Никончука, “Лінгвістичний атлас Нижньої Прип’яті” Т.В.Назарової, “Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР” Й.О.Дзендзелівського, Атлас сільськогосподарської лексики Волині Г.О.Козачук. Окремі лексеми на позначення сільськогосподарських реалій подає фундаментальна праця “Атлас української мови”.
Сільськогосподарська лексика східних говірок Вінниччини, західних і середніх районів Черкащини, північно-західних районів Кіровоградщини не була предметом спеціальних діалектологічних досліджень. Окремі лексеми на позначення реалій сільського господарства представлені у розвідках А.Очеретного “Деякі особливості сільськогосподарської лексики говірок західної Черкащини”, Ф.Непийводи “Із спостережень над сільськогосподарською лексикою в говірках Черкащини”, “Лексика землеробства Черкащини”. Важливе значення для дослідження названого регіону має праця А.Кримського “Звенигородщина з погляду етнографічного і діялектологічного”, багата сільськогосподарською лексикою. Окремі лексеми на позначення народної сільськогосподарської номенклатури фіксують регіональні словники П.Лисенка “Словник специфічної лексики правобережної Черкащини” та Д.Брилінського “Словник подільських говірок”. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системного опису сільськогосподарської лексики подільсько-середньонаддніпрянської діалектної межі та необхідністю вивчення перехідної зони між подільським і середньонаддніпрянським говорами.
Зв’язок роботи з науковими планами і програмами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою проблемою кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова “Лінгводидактичний опис функціонування української мови” і темою Інституту української мови НАН України “Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний та гносеологічний аспекти”, підготовкою Словника українських говорів та Лексичного атласу української мови.
Метою дисертації є системний опис структурної організації сільськогосподарської лексики і на його основі визначення діалектної межі між середньонаддніпрянським і подільським говорами.
Для реалізації поставленої мети потрібно було розв’язати такі завдання:
проаналізувати склад, системні відношення, семантичну і формальну варіативність лексики у мікроконтинуумі суміжжя;
скартографувати сільськогосподарську лексику;
деталізувати подільсько-середньонаддніпрянську діалектну межу;
окреслити смугу перехідних говірок подільсько-середньонаддніпрянського типу;
визначити мовні рівні, на яких відбуваються явища накладання різнодіалектних ареалів.
Об’єктом нашого дослідження є сільськогосподарська лексика говірок подільсько-середньонаддніпрянської діалектної межі. Ця група лексики належить до однієї з найдавніших і найпоширеніших мікросистем у діалектній лексико-семантичній макросистемі, що дозволяє говорити про її глибоку архаїчність, про важливу роль для вивчення лексичного складу мови.
Предметом дослідження обрано тематичну групу лексики ТГЛ на позначення сільськогосподарських рослин, ТГЛ на позначення поля з-під сільськогосподарських рослин, ТГЛ на позначення агентів, пов’язаних із рільництвом і городництвом, у говірках подільсько-середньонаддніпрянської діалектної межі.
Методи дослідження. У роботі використовуються описовий, лінгвогеографічний та зіставний методи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено системний опис структурної організації сільськогосподарської лексики говірок подільсько-середньонаддніпрянської контактної зони; доповнено і конкретизовано свідчення Атласу української мови та діалектологічних праць про подільсько-середньонаддніпрянську діалектну межу; визначено особливості сільськогосподарської лексики перехідних говірок.
Джерелами дослідження стали власні польові записи, здійснені протягом 1997-2001 рр. у 131 населеному пункті Вінницької, Черкаської і Кіровоградської областей за спеціально розробленою програмою на основі Програми для збирання матеріалів до лексичного атласу української мови Й.О.Дзендзелівського, матеріали “Загальнослов’янського лінгвістичного атласу”, “Атласу української мови”, опубліковані і рукописні атласи і словники діалектної лексики.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що висновки та узагальнення можуть бути використані у дослідженнях з української та східнослов’янської ареалогії. Атлас сільськогосподарської лексики подільсько-середньонаддніпрянської діалектної межі розширить ареалогічну інформацію і може бути використаним для визначення місця досліджуваних говірок у системі загальноукраїнського макроконтинууму.
Практичне значення дослідження полягає у розширенні бази діалектології новими лексичними та лінгвогеографічними даними. Його результати можуть бути використані при укладанні діалектних словників, Лексичного атласу української мови, у лінгводидактиці вищої школи.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Основні положення і результати роботи викладено в доповідях на Міжнародному діалектологічному семінарі (Львів, 2002), Міжнародній науковій конференції “Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002), на Всеукраїнському діалектологічному семінарі (Київ, 2002), на міжвузівській науково-практичній конференції “Лінгвогеографія Черкащини” (Умань, 2000), на звітних наукових конференціях викладачів, аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (1999-2000) та УДПУ імені Павла Тичини (Умань, 1999-2002).
Зміст роботи викладено у 8 публікаціях.
Матеріали дисертаційного дослідження були використані у процесі викладання української діалектології студентам Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка про впровадження №859/01 від 16.12.2002 р.).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (190 позицій) та додатку – “Атласу сільськогосподарської лексики подільсько-середньонаддніпрянського діалектного суміжжя” – 153 карти з коментарями. Повний обсяг дисертаційного дослідження – 392 с. Додатки оформлені окремим томом і займають 198 с.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА СТИЛІСТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Реферат
Бевзенко С.П. «Українська діалектологія»
студентки
ІV курсу, 3групи,
спеціальності “Українська мова та література; іноземна мова”
Рудської Марини Болеславівни
Київ 2011
Зміст
Вступ
Фонетика
Морфологія
Синтаксис
Лексика та фразеологія
Діалектні групи та говори української мови
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
«Українська діалектологія» - підручник, створений Степаном Пилиповичем для студентів філологічних спеціальностей. У даній праці ґрунтовно розкриваються засади української діалектології. Починаючи з мотивації вивчення даного предмету, що полягає в тому, що українська національна мова рівно як з української літературної мови так само складається з українських регіональних мов, що, власне, є діалектними одиницями.
У вступі автор приділяє увагу теоретичним засадам вивчення української діалектології. Діалектологія розділяється на описову та історичну. Описова, чи синхронна, діалектологія займається вивченням місцевих діалектів певної мови в якомусь одному хронологічному зрізі сучасного дослідникові періоду, хоч можливе також діалектологічне дослідження описового характеру більш давнього часу. Історична ж, чи діахронна, діалектологія вивчає розвиток діалектної мови і місцевих діалектів. Вона тісно переплітається з історією мови, зокрема з історичною граматикою, входячи до ЇЇ складу як невід'ємна складова частина.
Також, автор відзначає, що діалектологія має практичне і науково-теоретичне значення. Вона постачає цінні матеріали для історії нашої мови. Саме в місцевих діалектах часто зберігаються такі мовні явища, які давно вже втрачені літературною мовою або не зовсім виразно відбилися в тих писаних пам'ятках, що дійшли до нас. Тому в ряді випадків лише дані діалектної мови дають можливість докладніше простежити розвиток того чи іншого мовного явища в історії нашої мови, відновити найймовірніші шляхи його перебігу. По-друге, діалектологія здобуває фактичний матеріал для історії, археології, етнографії. Наприклад, при розв'язанні таких проблем, як групування населення в минулому, його колонізаційні рухи, взаємозв'язки з іншими народами тощо, історик не може обійтися без урахування даних діалектології.
Степан Пилипович розкриває поняття про територіальні діалекти. Адже місцеві, територіальні діалекти мають свої особливості, свої специфічні ознаки в різних мовних рівнях — у фонетиці, граматиці, словотворі, лексиці. Ці особливості не існують як щось цілком окреме, ізольоване від решти мовних явищ, властивих місцевому діалекту в цілому, а виступають у тісному зв'язку з тим спільним, що об'єднує українські діалекти в єдину українську національну мову. Отже, місцевий діалект характеризується наявністю своєї власної мовної системи, яка може протиставлятися мовній системі іншого місцевого діалекту цієї самої мови.
Важливим є те, що автор дає уявлення студентам про такі базові поняття як: говірка, говір, наріччя. Говірка являє собою цілісне мовне утворення без мовних відмінностей, за винятком чисто індивідуальних особливостей мовлення, викликаних індивідуальними дефектами мови, а також рівнем освіти, загальної культури, родом заняття певного індивідуума чи певної групи людей тощо. Говір - це територіально окреслене діалектне утворення, яке характеризується певною сукупністю діалектних ознак. Найбільшою діалектною одиницею є нарічая, або діалектна група, що являє собою найширше діалектне угруповання певної мови, до складу якого входять однотипні діалекти цієї мови, що мають цілий ряд спільних мовних рис, якими вони виразно відрізняються від інших наріч чи діалектних груп цієї самої мови.
Окремий розділ вступу присвячений мові і діалектам на різних етапах суспільно-історичного розвитку. Розвиток місцевих діалектів залежить від певних історичних умов розвитку суспільства, від характеру суспільно-економічної формації, яку переживає той чи інший суспільний колектив. тобто, якщо послаблюється спілкування між окремими частинами певного колективу, місцеві діалекти розвиваються, збагачуються новими особливостями в лексиці, граматиці тощо. Якщо обмежується або й зовсім припиняється спілкування між окремими частинами людського колективу, то це приводить до розпаду загальнонародної мовної єдності і перетворення місцевих "діалектів на самостійні мови. Якщо ж не послаблюється спілкування між окремими частинами суспільного колективу, коли воно з часом навіть посилюється, розвиток місцевих діалектів затримується, а згодом і зовсім припиняється. За таких умов нові діалектні явища вже не з'являються.
Автор виділяє такі основні такі основні етапи історичного розвитку загальнонародних мов:
а) мови племен, чи племінні мови;
б) мови народностей;
в) мови націй
Далі автор детальніше коментує кожен з цих етапів.
Наступний розділ не менш важливий, а саме, діалекти і літературна мова. Історичні умови формування й розвитку нової української літературної мови на національній основі склалися так, що вона по початкових етапах виступала у двох основних різновидах: 1) східноукраїнському, чи наддніпрянському, в основу якого лягли середньонаддніпрянські, ширше південно-східні діалекти; 2) західноукраїнському, чи галицькому, який ґрунтувався на наддністрянських говірках південно-західного типу.
У розділі дослідження йдеться передусім про ефективні методи, що можуть застосовуватись в діалектологічних дослідженнях та зборі матеріалів. Варто зауважити, що основним джерелом вивчення місцевих діалектів є сучасна, зафіксована певним чином жива усна розмовна мова в усій її діалектній розманітості. Отже, методи для збору матеріалів:
А н к е т н и й метод застосовується так: спеціально опрацьовані діалектологічні програми або анкети на певні теми розсилаються на місця кореспондентам (найчастіше вчителям, студентам-заочникам), які й заповнюють їх згідно з інструкцією, що обов'язково додається до програми чи анкети. Цей метод використовують тоді, коли протягом порівняно короткого часу необхідно зібрати діалектний матеріал на певну тему з великої території, що не під силу одній людині чи групі наукових працівників.
Е к с п е д и ц і й н и й - для збирання діалектного матеріалу за певною програмою у визначені заздалегідь населені пункти надсилається експедиція із спеціально підготовлених людей, які на місці за порівняно короткий час можуть зібрати значні матеріали високої якості. Цей метод значно ефективніший від анкетного, бо забезпечує найбільш можливу точність діалектних даних.
Методи діалектологічних досліджень.
О п и с о в и й метод, може бути синхронним і полягати в описі сучасного стану мовної системи місцевого діалекту або окремих діалектних явищ безвідносно до їхнього історичного розвитку. Або діахронним, він передбачає не тільки опис сучасного стану системи місцевого діалекту чи окремих діалектних явищ, а й дослідження історії мовної системи місцевого діалекту, її окремих ділянок, окремих діалектних явищ.
Метод л і н г в і с т и ч н о г о к а р т о г р а ф у в а н н я - на окрему географічну карту-бланківку на підставі діалектологічних матеріалів, зібраних за спеціальною програмою, наноситься певним способом діалектне явище, внаслідок чого постає повна картина поширення тієї чи іншої мовної риси на певній території. Якщо лінією з'єднати між собою ті населені пункти, які стоять на межі різного відбиття того ж самого мовного явища в говорах, то вийде розмежувальна лінія (так звана ізоглоса), яка чітко вкаже межі поширення того чи іншого мовного явища.