Морфологія

Передусім, в розділі морфологія Бевзенко з’ясовує які ж бувають морфологічні відмінності. У морфологічній будові української діалектної мови спостерігаються досить відчутні відмінності між окремими діалектними групами (наріччями) й діалектами. Ці відмінності різні за своєю природою і зумовлюються далеко не однаковими причинами. Проте вся різноманітність діалектних відмінностей на рівні морфології може бути зведена до двох основних різновидів:

1) відмінності, зумовлені особливостями фонетики місцевих діалектів

2) відмінності, зумовлені різними напрямами граматичної аналогії (індукції), що проявилися в історії українських діалектів

Діалектні відмінності у словотворі, зазначає автор, досліджені ще слабко.

Але навіть зараз можна визначити, що до відмінностей у словотворі належать:

а) фонетико-словотвірні відмінності, що виникли внаслідок фонетичної видозміни словотвірних морфем;

б) відмінності, зумовлені різною мірою продуктивності окремих словотвірних моделей у діалектах; в) відмінності, спричинені наявністю словотвірних структур, властивих окремим діалектам або діалектним групам і яких немає в літературній мові.

Далі автор подає докладну характеристику відмінностей в вживанні різних частин мови, починаючи з іменника.

Отже, іменник відрізняється за різними категоріями.

Категорією роду. Тут відмінності зводяться до хитання в роді окремих іменників, до переходу їх з одного роду в інший, що тією чи іншою мірою фіксується в українських говорах усіх трьох діалектних типів.

Далі наведено докладний огляд особливостей відмінювання іменників.

У відмінюванні прикметників спостерігається чимало відмінностей між українськими діалектами. Вони проявляються як у розрізненні твердої і м'якої груп прикметників, так і в оформленні окремих відмінкових форм, насамперед форм наз.- знах. відм. однини і множини.

Залежно від того, якою мірою розрізняються прикметники твердої і м'якої груп, серед українських діалектів виділяють три типи:

1) діалекти з послідовним розрізненням твердої і м'якої груп, до яких належать майже всі південно-східні, поліські і частина південно-західних діалектів;

2) діалекти, в яких сталося послідовне вирівнювання відмінювання прикметників м'якої групи за зразком твердої групи, внаслідок чого всі прикметники відмінюються за твердою групою, що характерне для більшості південно-західних діалектів;

3) діалекти з непослідовним розрізненням твердої і м'якої груп, до яких належить частина поліських, зокрема волинсько-поліські говірки, і південно-східних діалектів, зокрема слобожанські і східно-полтавські, в яких певна частина прикметників твердої групи стала відмінюватися за м'якою групою.

Далі йдеться коротко зупинимося на окремих відмінкових формах прикметників.

Між українськими діалектами є чимало відмінностей як у фонетичному оформленні, так і в системі відмінювання числівників. Найбільшу кількість фонетичних варіантів в українських діалектах має числівник один.

Займенники в українській діалектній мові характеризуються значною варіативністю форм, яка проявляється, з одного боку, в збереженні ряду архаїчних ознак як у творенні, так і в відмінюванні, що найчастіше спостерігається в південно-західних діалектах, а з іншого — в різного типу інноваціях.

Зупинімося коротко на розгляді окремих розрядів займенників, маючи при цьому на увазі, що у відмінюванні їх значною мірою відбиваються особливості, властиві українським діалектам у відмінюванні інших класів слів, зокрема прикметників, за зразком, яких звичайно відмінюються неособові займенники, що характеризуються розрізненням родових форм (вказівні, присвійні та ін.).

Форми дієслова теж мають ряд регіональних відмінностей. Наприклад, форми інфінітива. Між українськими діалектами спостерігається ряд відмінностей у формах інфінітива, які проявляються, з одного боку, в збереженні архаїчних форм, а з другого — у виникненні ряду інновацій.

В оформленні зворотних дієслів як в українській літературній мові, так і в діалектах бере активну участь зворотна частка с'а, що за походженням є зворотним займенником, проте тут маємо чимало відмінностей між діалектами. Щоправда, в південно-східних і поліських діалектах, а також у значній частині подільсько-волинських говорів південно-західних діалектів відмінностей між літературною мовою нема. У цих діалектах зворотна частка с'а давно вже закріпилася в постпозиції і лексикалізувалася з дієсловом.

Активні дієприкметники, будучи надбанням писемної літературної мови, в українській діалектній мові, як до речі і в російській та білоруській, майже не вживаються. Єдині дієприкметникові форми, що широко відомі в усіх українських діалектах,— це пасивні дієприкметники минулого часу з суфіксами -н- та -т-. В оформленні цих дієприкметників якраз і спостерігаються певні відмінності в діалектах.

Морфологічний огляд української діалектної мови дає підстави зробити певні узагальнення. У морфології в українських діалектах спостерігається

чимало відмінностей порівняно з літературною мовою та між самими діалектами, що зумовлюють більш-менш виразне протиставлення як основних діалектних груп, так

і окремих діалектів. У морфології української діалектної мови розрізняють три основні діалектні системи: південно-східну, південно-західну і поліську, волинсько-поліські та підляські говірки якої своїми морфологічними ознаками нерідко зближуються з південно-західними діалектами, хоч на фонетичному рівні, як зрештою, очевидно, й на морфологічному, вони все-таки найближчі до інших поліських. У кожній із цих систем, зрозуміла річ, виділяються й окремі підсистеми. Південно-східні діалекти, що лежать в основі української літературної мови, своєю морфологічною будовою найближчі до неї, хоч і в них в окремих ланках словозміни, зокрема в дієвідмінюванні, спостерігається*ряд своєрідних діалектних ознак. Рядом особливостей, що зводяться яд до виникнення морфологічних діалектних іновацій, так і до збереження архаїчних форм, характеризуються поліські діалекти, які одними ознаками зближуються з південно-

східними діалектами, а іншими протиставляються їм. Найбільше діалектних відмінностей у морфології мають південно-західні діалекти, які, з одного боку, зберегли значну кількість архаїчних рис, а з другого — витворили ряд діалектних морфологічних іновацій. Ці діалекти на морфологічному рівні виразно протиставляються як іншим українським діалектам, так і літературній мові.