33.Складові процесу маркетингових комунікацій.

Маркетингова політика комунікацій – комплекс заходів, які використовує підприємство для інформування, переконання та нагадування споживачам про свої товари стимулювання їх збуту та створення позитивного іміджу підприємства.

Основні складові процесу маркетингових комунікацій:

1. відправник (адресант, комунікатор, джерело) – сторона, від імені якої звернення надсилається адресату;

2. звернення – інформація, адресована цільовій аудиторії, представлена у формі набору символів;

3. кодування – представлення ідеї комунікації, яка передає адресатові інформацію у вигляді текстів;

4. канал комунікації об'єднує всіх учасників процесу комунікації та носіїв інформації;

5. отримувач інформації – цільова аудиторія, якій призначається звернення;

6. декодування – спосіб розшифровування споживачами маркетингового звернення, внаслідок якого символи, які надходять комунікаційними каналами, набувають для споживача конкретного значення;

7. зворотна реакція – відгуки споживачів, їх дії у результаті контакту зі зверненням;

8. зворотний зв'язок – частота зворотної реакції, яку отримувач доводить до відома відправника (звернення за додаткової інформацією, випробування товару);

9. перешкоди або шум – незаплановані викривлення інформації у результаті втручання в процес комунікації факторів зовнішнього середовища.

34.Стратегії охоплення ринку.

Існує три стратегії охоплення ринку:

1)інтенсивний розподіл – передбачає розміщення та реалізацію виробів через будь-яке підприємство роздрібної торгівлі, котре готове цим займатися. При цьому підприємство виграє завдяки економії на масштабах виробництва, випускаючи доступну для багатьох споживачів продукцію великими партіями. Проте, інтенсивний розподіл має свої недоліки:

• Навряд чи виробник може розраховувати на збільшення обсягів збуту через посередників;

• Фактично підприємство повинно самостійно рекламувати свою продукцію на ринку.

2) ексклюзивний розподіл – підприємство значно обмежує кількість оптових і роздрібних торговців в географічному регіоні. Використовує 1 чи 2-а роздрібних магазини у конкретному регіоні, яким надає право ексклюзивності або виняткове право реалізовувати свій товар.

Вона прагне підтримати свій престижний образ, контроль над каналами збуту і високий прибуток завдяки високій ціні свідомо орієнтуючись на менший обсяг збуту. В такій ситуації фірма вимагає від посередника, щоб він не торгував товарами конкурентів.

Ексклюзивний розподіл характерний для торгівлі новими авто, дорогими парфумами і престижним одягом.

При розподілі на правах винятковості підприємства – виробник може розраховувати на підтримку з боку торгових посередників у справі просування своєї продукції.

Отримавши від виробника виняткове право на реалізацію його товарів торговий посередник сам докладає зусиль до підвищення якості, намагається привернути увагу споживачів.

3)селективний розподіл – фірма вибирає кращих посередників із тих, які готові надати свої послуги . Вона намагається поєднувати контроль над каналом, престижний образ з достатнім обсягом продажу і прибутки. Такий підхід притаманний реалізації значної кількості товарів довготермінового використання.

Зазвичай цей метод використовують у великих містах, де є значний за ємкістю ринок, а організація високого рівня обслуговування потребує участі декількох торгівельних підприємств.