3.2. Підготовча робота при укладанні зовнішньоторгових угод

Складові підготовчої роботи:

1. Торговельно-політичні умови:

• умови міжурядових торговельних угод;

• система державної регулюючої зовнішньої торгівлі;

• порядок отримання експортної та імпортної ліцензії;

• рівень мита та порядок, та спосіб нарахування мита;

• бар’єри та вимоги адміністративного протекціонізму.

2. Правові питання; основні джерела правового регулювання зовнішньоторгових договорів:

• міжнародні договори;

• внутрішнє законодавство;

• торговельні звичаї (узанси).

Міжнародні договори:

– Конвенція ООН про угоди міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська, 1985 р.). Вона визначає:

а) порядок укладання угоди міжнародної купівлі-продажу;

б) її основні умови;

в) спеціальні торгові терміни (з поставки товарів, способів визначення ціни).

Не підпадають під дію Віденської конвенції:

а) аукціони;

б) цінні папери;

в) судна повітряного та водного транспорту;

г) електроенергія.

Віденська конвенція надає право в умовах договору виключити її дію, відступити від якогось з положень або змінити її дію;

– Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

– Конвенція про право, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.).

Внутрішнє законодавство:

• загальні норми вітчизняного права щодо майнового обороту;

• спеціальні норми внутрішнього законодавства:

а) валютний контроль;

б) митний контроль;

в) банківський контроль за експортом та імпортом.

Міжнародна норма права починає діяти у вітчизняній практиці тільки в результаті її трансформації (ратифікації), яка відбувається у наступні способи:

а) видання актів про застосування міжнародної норми права;

б) видання власного внутрішньодержавного акта.

Торговельні звичаї (узанси) – це загально визнане правило, яке склалося у сфері зовнішньої торгівлі на основі постійного та одноманітного повторення даних фактичних відносин.

Торговельні звичайності – це заведений порядок або фактично встановлене в торгових відносинах правило, яке використовується для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі. Враховуються на стільки, на скільки сторони знали про її існування та мали на увазі укладаючи договір.

Звичай – це правила, які є нормою права; звичайність не є нормою права, її застосування залежить від волі сторін, яка прямо не виражена в договорі.

3. Транспорті умови:

• наявність прямих рейсів;

• тарифи перевезень;

• фрахтові ставки;

• рівень механізації вантажно-розвантажувальних робіт;

• умови зберігання вантажу в пунктах відправлення, прибуття та перевантажувальних пунктах;

• правила здачі та приймання вантажів.

4. Умови платежу та кредиту.

5. Маркетингове дослідження ринку та товару.

На основі аналізу вищезазначених п’яти складових підготовчої роботи складається висновок про ефективність зовнішньоторговельної угоди.

3.3. Укладання зовнішньоторгового договору купівлі-продажу

Укладання зовнішньоторгової угоди – це система дій сторін під час узгодження умов контракту.

Початковий етап – це переговори (трактація угоди). Ініціатива може належати як продавцеві, так і покупцеві. Договір укладається шляхом направлення оферти однієї із сторін та її акцепту іншою стороною.

Оферта – це направлена одному або декільком конкретним особам пропозиція, яка точно визначена та виражає намір її автора вважати себе уклавши договір з адресатом, яким буде прийнята пропозиція.

Акцепт – це згода прийняти пропозицію.

Оферта повинна містити:

• точне та скорочене найменування продавця;

• його торгову марку та торговий знак;

• найменування товару;

• коротку та достатню характеристику товару;

• обсяг поставки;

• інформацію про мінімальну кількість товару в партії;

• відомості про упаковку;

• умови поставки по Інкотермс;

• ціну за умовами поставки за штуку і за партію;

• терміни поставки;

• порядок оплати;

• оптову знижку;

• реквізити продавця.

Види оферт:

а) тверда оферта – це письмова пропозиція про продажу певної партії товару, спрямована конкретному покупцеві. Зазначений термін, протягом якого продавець не може відмінити або змінити цю пропозицію – термін акцепту.

У разі повного прийняття оферти покупець направляє безумовний акцепт. У разі незгоди з деяким пунктом – направляється контроферта;

б) вільна оферта – це пропозиція про продажу певної партії товару, яка направлена невизначеному кругу осіб та не передбачає для оферента будь-яких обов’язків. Це пропозиція, яка містить усі суттєві умови та виражає волю оферента укласти договір з тим, хто погодиться. Покупець повинен підтвердити свою згоду твердою контрофертою.

Місце укладання договору – вважається місце розташування особи, яка зробила оферту.

Вибір законодавства – обирається за згодою сторін. Якщо така згода відсутня, то застосовується колізійна норма. Колізійна норма визначає право якої держави повинна застосовувати до відповідних правовідносин.