- •1.Місце й роль інформаційного менеджменту в системі знань про управління.
- •2.Основні положення нової парадигми управління інформаційної установи в умовах ринкової економіки.
- •3.Підходи до вивчення змісту поняття «інформаційний менеджмент».
- •4. Мета і стратегічні завдання інформаційного менеджменту.
- •5.Оперативні та адміністративні завдання інформаційного менеджменту.
- •6.Структура знань інформаційного менеджменту.
- •7.Етапи розвитку інформаційного менеджменту.
- •8.Класифікація інформації у галузі управління.
- •9.Етапи інформаційного забезпечення процесу прийняття управлінського рішення.
- •10. Якісні, ціннісні та кількісні властивості управління інформації.
- •11.Зміст понять «інформаційні ресурси», «державні інформаційні ресурси», «ресурси інформаційної сфери».
- •12. Обов’язки держави, як власника інформаційних ресурсів.
- •13. Структура управління державними інформаційними ресурсами.
- •14. Напрямки реалізації процесу управління інформаційними ресурсами.
- •15.Обов’язки інформаційного менеджера.
- •17.Класифікація автоматизованих систем управління запропонована і. Корпачовим.
- •18.Класифікація автоматизованих систем управління за рівнем управління, часовим горизонтом.
- •19.Класифікація автоматизованих систем управління за рівнем механізації та сферою функціонування.
- •20.Класифікація автоматизованих систем управління за видами управлінського поцесу та функціональним призначенням.
- •21. Класифікація автоматизованих систем управління за рівнем механізації та сферою функціонування.
- •22. Економічна ефективність впровадження та використання асу в діяльності підприємства.
- •23. Організаційна ефективність впровадження та використання автоматизованих систем управління в діяльності підприємства.
- •24. Етапи впровадження асу:
- •25.Методологія впровадження асу.
- •26.Завдання проектних груп . Їх види.
- •27.Зміст поняття «синдром інформаційного перенавантаження».
- •28.Законодавче забезпечення діяльності установ інформаційної сфери.
- •29.Сутність понять «консалтинг», «інформаційний консалтинг», «іт-консалтинг».
- •30. Характерні риси та завдання інформаційного консалтингу.
- •31. Послуги інформаційного консалтингу.
- •32. Етапи проведення інформаційного консалтингу.
- •33. Зміст поняття «моделювання», «модель», «інформаційна модель».
- •34. Характеристика методики idef1.
- •35. Етапи проведення інформаційного моделювання.
- •36. Інформаційні ресурси як об’єкт інформаційного менеджменту.
- •37. Обов’язки та права держави як власника інформаційних ресурсів.
- •38. Структура системи управління державними інформаційними ресурсами.
- •39.Напрямки реалізації системи управління державними інформаційними ресурсами.
- •40.Характеристика інформації як об’єкту захисту.
- •41.Структура системи захисту інформації.
- •42.Об’єкти та методи захисту інформації.
- •43.Особливості інформаційного забезпечення процесу у правління.
- •44.Структура прийняття управлінських рішень.
- •45.Експертні оцінки прийняття управлінських рішень.
- •46.Проблеми та помилки при застосуванні експертних технологій.
44.Структура прийняття управлінських рішень.
Управлінське рішення — результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.
Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов’язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо.
Процес прийняття управлінських рішень
Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес вироблення раціональних рішень охоплює десять етапів:
1. Визначення цілей організації.
2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.
3. Дослідження проблем і з’ясування їх особливостей.
4. Пошук варіантів вирішення проблеми.
5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.
6. Узгодження рішень в організації.
7. Затвердження рішення.
8. Підготовка рішення до реалізації.
9. Управління реалізацією рішення.
10. Перевірка ефективності рішення.
Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і реалізується задовго до прийняття управлінського рішення. Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управлінських рішень.
Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:
1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).
2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.
3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.
4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).
5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).
6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.
Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.
45.Експертні оцінки прийняття управлінських рішень.
Ме́тод експе́ртних оцінок або метод Дельфі — один з основних класів методів науково-технічного прогнозування, який ґрунтується на припущенні, що на основі думок експертів можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку об’єкта прогнозування.
Методи експертних оцінок поділяють на індивідуальні та колективні. Індивідуальні бувають двох типів: оцінка типу «інтерв’ю» та аналітичні (найпоширеніші з останніх — морфологічні — виявлення різних варіантів поведінки об’єкта прогнозування та метод складання аналітичних оглядів).
Серед колективних методів розрізняють:
метод комісії,
метод віднесеної оцінки та
дельфійський метод.
Метод комісії передбачає проведення групою експертів дискусії для вироблення заг. думки щодо майбутньої поведінки прогнозованих об’єктів. Недолік цього методу — інерційність (консервативність) поглядів експертів щодо прогнозованої поведінки об’єкта.
Цих вад можна частково позбутися шляхом віднесеної оцінки, або методу «мозкового штурму».
Досконалішим методом колективної оцінки є дельфійський метод. Він передбачає відмову від прямих колективних обговорень. Дебати заміняють програмою індивідуальних опитувань, які здебільшого проводять у формі таблиць експертної оцінки. Відповіді експертів узагальнюють і передають їм назад (іноді разом з новою інформацією про об’єкт), після чого експерти уточнюють свої відповіді. Таку процедуру повторюють кілька разів, поки не досягають прийнятної збіжності всіх висловлених думок. Оцінки Е.о.м., як правило, перетворюють на кількісну форму.Наступним етапом розвитку методу експертних оцінок є метод «прогнозованого графа». Суть його полягає в побудові на основі експертних оцінок і наступного аналізу моделі складної мережі взаємозв’язків, які виникають під час розв’язування перспективних науково-техн. проблем. При цьому забезпечується можливість формування багатьох різних варіантів науково-техн. розвитку, кожний з яких у перспективі веде до досягнення мети розвитку прогнозованого об’єкта (галузі, сфери тощо). Наступний аналіз моделі дає змогу визначити оптимальні (за певними критеріями) шляхи досягнення мети.