4.4. Складання і верстання елементів видань

Верстання — це процес формування (монтажу) книжкових, журнальних та газетних сторінок заданого формату з підготовленого складання різних видів текстів та ілюстративного матеріалу. Це один з основних процесів поліграфічного виробництва, в результаті якого друковане видання набуває завершеного вигляду.

Цей процес при дотриманні обов'язкових технічних пра­вил забезпечує стильову і технічну єдність оформлення та художню цілісність видання, відповідність кожної сторінки, кожного розвороту як їх змісту, так і загальному принципові оформлення видання. Складні завдання верстки виникають майже на кожному розвороті.

У книзі розглядається верстка видань при проходженні за безфаночним методом видавання. Всі питання компонування сторінок складання, ілюстрацій, різних текстових виділень в такому випадку вирішує сам верстальник. Для зручності користування складання і верстання видання буде описано за елементами оформлення від авантитула до вихідних даних.

4.5. Авантитул

Авантитул (від французького ауапї

— перед і латинського Іішіиз — напис, заголовок) — це перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декора­тивних елементів книги. Авантитул розміщується у виданні при наявності в ньому контртитула чи фронтисписа. На авантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, інколи назву видавництва чи декоративний малюнок або надзаголовкові дані однієї чи декількох органі­зацій, які видають книгу, а також дані про серію.

Верстають елементи оформлення на оптичній середині сторінки, інколи у верхній частині сторінки з виключкою вправо чи посередині.

Тексти на авантитулі, як правило, тієї ж гарнітури, що і титул, але меншого кегля — не більше 12—14 пунктів. Авантитул може ще іменуватися фортитулом або вихідним листком. Колонцифру на авантитулі не ставлять.

4.6. Контртитул

Контртитул (від латинських сопіга

— проти і Пїиіиз— напис, заголовок) — додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розмі­щується на лівій стороні титульного розвороту. В багатотом­них виданнях на контртитулі поміщають дані, які належать до всього видання, а на титулі — дані, які відносяться лише до окремого тому. Вперекладнихтворахна контртитулі дають ті ж дані, що й на титулі, мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул роблять «дзеркальним», тобто він повторює титульний аркуш. Верстають контртитул згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом. Колонцифру на контртитулі не ставлять.

4.7. Фронтиспис

Фронтиспис (від французького /гопїізрісе, від латинських /гопз, /гопіік — лоб і 5рісіо — дивлюся) — як правило, ілюстрація в книзі

Рис. 21. Макет розвороту з контртитулом

лівій стороні розвороту титульного аркуша. На фронтисписі розміщують відтворений в різних техніках портрет автора або особи, про яку йде мова в творі. Інколи на фронтисписі поміщають ілюстрацію, яка відображає головну ідею твору або вузловий епізод. В наукових виданнях на фронтисписі можуть бути поміщені фотографії, карти, схеми.

Верстають фронтиспис згідно з вказівками художника чи художньо-технічного редактора. Коли таких вказівок не­має, тоді зображальні елементи розташовують на оптичній середині сторінки, узгоджуючи зображення з титульним аркушем. Колонцифру на фронтисписі не ставлять.