4.31. Бібліографічні списки

Бібліографічні списки, або покаж­чики літератури, бувають прикнижкові, внутрішньокниж-кові, внутрішньожурнальні та пристатейні. В більшості видань — це перелік використаної у виданні літератури та літератури, рекомендованої для поглибленого вивчення пред­мету, з короткими даними (бібліографічними записами прос­тої структури) про кожне згадуване видання.

У кожному бібліографічному запису, як правило, подають відомості про авторів, назву видання, номер тому, місце і рік видання. Складання покажчиків літератури характерне зас­тосуванням різноманітних виділень, частим використанням іноземних шрифтів, особливою системою скорочень і розставлення знаків пунктуації. Бібліографічні списки набирають шрифтами заниженого кегля на сторінку складан­ня основного тексту. При достатній ширині та коротких бібліографічних відомостях їх можна верстати в дві колонки.

При побудові бібліографічних списків виділяють прізви­ща авторів або назву праці залежно від побажань автора та редактора. Інколи для більшого виділення початку кожної нової групи рядків робиться відступ в першому рядку чи втяжка для наступних. У деяких виданнях побудову бібліо­графічних списків підпорядковують загальному принципові оформлення всього видання.

Прикнижкові списки літератури верстають після додатків на окремій сторінці видання зі спуску.

Внутрішньокнижкові і пристатейні покажчики літератури (до окремих частин, глав чи статей) розміщують в підверстку до тексту цих розділів як додатковий текст.

При верстанні видань, в яких подаються бібліографічні списки чи інші додаткові тексти, важливо зберігати приводку верстки, тобто співпадання рядків основного тексту з лицевої сторони і звороту кожного аркуша, і точність розмірів усіх сторінок. Цього можна досягти правильним вибором відбив-ки додаткових текстів від основного, загальний розмір вертикальної відбивки повинен бути вибраним так, щоб висота додаткового тексту разом з відбивками була кратною кеглеві рядків основного тексту, а відбивки додаткового тексту зверху і знизу повинні бути або рівними між собою, або відбивка зверху повинна бути трохи меншою, ніж знизу.

4.32. Післямова та заключна стаття

Післямову та заключну статтю — як елементи довідкового апарату видання — розміщують після основного тексту.

Набирають післямову чи заключну статтю завжди шриф­тами тієї ж гарнітури, що і основний текст, але кеглем, заниженим на 2 п. Часто вибір кегля та інтерліньяжу диктується значимістю та розміром цього тексту, а також типом видання.

Верстають післямову зразу після авторського тексту з непарної сторінки.

При наявності в книзі післямови і біографії автора раніше заверстують післямову.

4.33. Покажчики

Покажчики — довідковий матеріал, який допомагає читачеві швидко знайти потрібний текст у виданні. За призначенням покажчики поділяються на пред­метні, термінологічні, іменні, географічні, хронологічні і покажчики заголовків. Інколи зустрічаються в книгах і комбіновані покажчики.

За характером оформлення покажчики бувають анотовані (з короткими відомостями про приведені імена, пояснення­ми термінів) і «глухі покажчики» (тільки з посиланнями на сторінки видання).

В «глухих покажчиках» посилання на сторінки від термінів нічим не виділяють і відбивають пробілом шириною в половину кегля шрифту, яким набраний покажчик; в аното­ваних покажчиках після терміну, який, як правило, набирають шрифтом з виділеннями, ставлять крапку і тире або

тільки тире. Цифри — посилання на сторінки —набирають шрифтом, який відрізняється від основного, — курсивом чи напівжирним.

Покажчики набирають кеглем на ступінь нижчим від основного тексту, інколи на зменшений формат.

Кожний рядок покажчика починають з лівого краю колонки, наступні рядки дають з втяжкою.

Якщо покажчик складається з загальних і поодиноких понять, тоді наступні звичайно набирають з невеликим відступом від лівого краю.

Кожний покажчик починають з нової сторінки зі спуском, перший з покажчиків бажано починати на непарній сторінці.

Першим завжди верстають іменний покажчик, а останнім — покажчик заголовків для багатотомних творів.

Іноді рядки покажчиків дуже короткі, тоді в цьому випадку текст краще набирати і верстати в дві колонки.

Усі покажчики розмішують у самому кінці видання, за ними можуть бути заверстані лише зміст і випускні дані.

4.34. Зміст

Зміст — система заголовків усіх більш чи менш значимих частин книги з вказівкою сторінок, де вони розміщені.

Зміст може бути заверстаний в кінці чи на початку видання. Розташування його залежить від ряду факторів, головними з яких є обсяг і умови користування книжки.

Особливості складання змісту — наявність шрифтів най­різноманітніших накреслень, велика кількість різних відступів і втяжок, вирівнювання розрядів цифр у номерах сторінок і рядів крапок, які відокремлюють кінець тексту в кожній позиції від цифр.

У більшості випадків зміст набирають шрифтами зниже­ного кегля в порівнянні з основним.

Зміст завжди верстають зі спуску. Інколи він може займати неповну сторінку, тоді його, коли немає інших вказівок видавництва, розміщують на оптичній середині сторінки.

Зміст на початку видання верстають у технічних, довід­кових, навчальних і наукових книгах — відразу за титульним аркушем і його зворотом, епіграфом, посвятою, на окремій сторінці з непарної сторінки.

Л ІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЄ ВИДАННЯ