Морфофункціональна класифікація епітелію

Будова різних видів епітеліальних тканин значно варіює, проте є декілька спільних ознак, характерних для всіх видів епітелію:

• епітеліальні клітини об'єднуються й утворюють пласти, які відмежовують навколишнє та внутрішнє середовище;

• епітеліальні клітини лежать на базальній мембрані;

• між клітинами майже відсутня міжклітинна речовина;

• виражена полярна диференціація клітин;

• відсутні кровоносні судини, живлення епітелію здійснюється через базальну мембрану;

• епітеліальні клітини мають велику здатність до регенерації.

Класифікація епітеліальних тканин

Існує два принципи класифікації епітелію:

1. філогенетична — згідно з цією класифікацією розрізня­ють епітелій таких типів: шкірний, кишковий, нирковий, се­розних порожнин (целомічний), нервових структур (епендимо- гліальний), судин (ангіодермальний);

2. морфофункціональна.

Епітеліальна тканина виконує ряд важливих функцій:

• захисну, тобто захищає тканини, що лежать під епітелієм, від механічних, хімічних, інфекційних, світлових ушкоджень;

• бере участь в обміні речовин, тобто через цю тканину здійснюється всмоктування та виділення речовин;

• секреторну, яку виконує залозистий епітелій.

Сполучна тканина

Сполучна тканина розвивається з одного ембріонального листка — мезенхіми — і складається з клітин та добре розви­нутої міжклітинної речовини, яка містить волокна та основну аморфну речовину. Міжклітинна речовина може бути рідкої консистенції (кров та лімфа), щільної (волокниста сполучна тканина) та твердої (кісткова тканина).

Сполучна тканина входить до складу всіх органів, зокрема шкіри, хрящів, скелета тощо, загалом вона становить близько 50% маси тіла.

Функції сполучної тканини: опорна, трофічна, захисна, пластична, формоутворювальна, механічна, кровотворна.

М'язова тканина

Усі рухові процеси в організмі забезпечуються м'язовою тканиною, яка містить спеціальні органели — міофібрили, до складу яких входять білки — актин та міозин. Завдяки цим білкам міофібрили здатні скорочуватись.

Згідно з морфофункціональною класифікацією, м'язову тканину за особливостями будови, функції та локалізації на дві групи: гладеньку (непосмуговану), поперечнопосмуговану, яка включає скелетну та серцеву. Серцева м'язова тканина складається з клітин, які мають назву кардіоміоцитпів, Вони бувають двох видів: скоротливі та провідні. Так, у скоротливо­му кардіоміоциті міститься 1—2 ядра, відносно багато сарко­плазми і мало міофібрил порівняно зі скелетними м'язовими клітинами. Волокна кардіоміоцитів сполучаються між собою за допомогою вставних дисків, а також щілинних контактів

Класифікація сполучної тканини

великих розмірів, які відіграють важливу роль у проведенні імпульсів.

У провідному кардіоміоциті міститься кілька ядер, а міо­фібрил значно менше порівняно із скоротливим, вони йдуть у різних напрямах і перетинаються між собою. Провідні кардіо-міоцити утворюють провідну систему, яка забезпечує узгодже­ність скорочень різних відділів серця.

Основною функцією м'язової тканини є забезпечення пере­міщення в просторі організму загалом та його частин. Це дося­гається завдяки здатності елементів змінювати свою форму під впливом пускових імпульсів (скорочуватись). Властивість змі­нювати форму притаманна й іншим клітинам та тканинам. Скорочення м'язових волокон завжди супроводжуються змі­ною мембранних потенціалів.

Фізіологічні особливості м'язової тканини

Поперечнопосмугованій (скелетній) м'язовій тканині влас­тивий так званий тетанічний тип скорочення, який характе­ризується сильними, швидкими, нетривалими скороченнями. Поперечнопосмуговані м'язи швидше втомлюються і перебу­вають у стані скорочення не так довго, як гладенькі, їхня функ­ція контролюється свідомістю. Гладенька м'язова тканина ско­рочується ритмічно, повільно, здатна довго перебувати в стані скорочення. Тип скорочення, властивий гладеньким м'язам, має назву тонічного. Скорочення гладенької м'язової тканини не контролюється свідомістю.

Нервова тканина

Нервова тканина утворюється в ембріогенезі з ектодерми, вона є основним компонентом, з якого побудована нервова сис­тема. Її елементи здатні сприймати подразнення, трансформу­вати його в нервовий імпульс, швидко передавати, зберігати інформацію, синтезувати біологічно активні речовини, завдя­ки чому забезпечується узгоджена діяльність органів і систем організму та його адаптація до змін умов зовнішнього середо­вища.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейроци-тів, або нейронів) та клітин нейроглії.

Нейрони мають тіло та відростки, які забезпечують прове­дення нервового збудження. Серед відростків нервових клітин розрізняють аксони й дендрити. Аксон (нейрит) — це довгий відросток, довжина якого може сягати 1,5 м, він у клітині зав­жди один і проводить нервовий імпульс у напрямку від тіла клітини.

Дендрити — це відростки з деревоподібним розгалуженням, які передають нервовий імпульс у напрямку до тіла клітини.

Класифікація нейронів

Морфологічна класифікація (залежно від кількості відрост­ків). Згідно з цією ознакою нервові клітини поділяють на:

• уніполярні (мають єдиний відросток — аксон; таку будо­ву мають лише нейробласти);

• біполярні (мають два відростки, такі нейрони містяться у сітківці ока та спіральному органі завитки);

• псевдоуніполярні (мають один відросток, який поділяється на аксон і дендрит; такі нейрони містяться у спинномоз­кових вузлах);

• мультиполярні (мають один аксон і декілька дендритів; в організмі людини переважна більшість нейронів є мультиполярними).

Функціональна класифікація. Згідно з цією класифікацією розрізняють:

• рецепторні нейрони (чутливі, або аферентні), які сприймають подразнення і трансформують його у нервовий імпульс);

• асоціативні (вставні), які передають нервовий імпульс між нейронами;

• еферентні (моторні, рухові), які забезпечують передачу нервового імпульсу на робочу структуру.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, розмежувальну, сек­реторну та захисну функції. До її складу входять клітини, які поділяють на два генетичні види: гліоцити (макроглія) і гліаль-ні макрофаги (мікроглія).

Відростки нервових клітин, які вкриті оболонками, утво­рюють нервові волокна. Залежно від будови їх поділяють на мієлінові та безмієлінові.

Усі нервові волокна закінчуються кінцевими апаратами, котрі отримали назву нервових закінчень.

Залежно від функції нервові закінчення поділяють на три групи: ефекторні (або ефектори), рецепторні (чутливі) та кін­цеві апарати, що утворюють міжнейронні синапси, які здійс­нюють зв'язок нейронів між собою.

Л Е К Ц І Я № 2