Лекція 2.

СТРУКТУРА МОВИ

1. Мова як система систем.

2. Основні розділи науки про мову

3. Зв’язок мовознавства з іншими науками.

1. МОВА ЯК СИСТЕМА СИСТЕМ

СИСТЕМА – це певна впорядкованість взаємопов’язаних елементів, які становлять єдине ціле. Щодо свого складу системи бувають однорідні (гомогенні) і неоднорідні (гетерогенні). Мова в цілому – це неоднорідна система: у ній поєднуються взаємозалежні елементи різного характеру, які утворюють підсистеми, що перебувають у різних ієрархічних відноршеннях

За кількістю елементів системи бувають закритими (з точно визначеною кількістю елементів) і відкритими (з довільною кількістю елементів). Мова – відкрита система, адже вона дозволяє вилучати і включати окремі елементи (архаїзми і неологізми). Але окремі її підсистеми швидше закриті, ніж відкриті (наприклад, 3 особи дієслів, 7 відмінків, 6 голосних фонем).

Мова становить собою складну систему, структурні елементи якої взаємопов’язані і взаємозумовлені. Тобто кожна система має свою структуру. Структура – це спосіб організації системи, її внутрішня будова. Кожна структурна одиниця входить у загальну мовну систему як частина у ціле і пов’язується з іншими структурними одиницями.

Основні структурні елементи мови

1. Звуки, які утворюють фонетичну систему мови і поєднуються у морфеми.

2. Морфеми, які утворюють морфологічну систему мови і поєднуються у слова.

3. Слова утворюють лексичну систему мови і поєднуються у словосполучення і речення.

4–5. Словосполучення і речення утворюють синтаксичну систему мови.

На стику фонетичної і морфологічної систем існує морфонологічна, морфологічної і лексичної – словотвірна, лексичної і синтаксичної – фразеологічна підсистема мови.

Кожна з цих систем існує не ізольовано одна від одної, а як складова частина мовної системи в цілому, яку через це називають системою систем, або надсистемою.

2. Основні розділи науки про мову

Внутрішньо наука про мову членується залежно від того, які складові частини мови та в якому аспекті вивчаються.

ФОНЕТИКА – розділ мовознавства, який вивчає звуки мовлення, їхні властивості, закономірності їх сполучення, звукові зміни, а також склад, наголос та інтонацію.

Окремо виділяють:

ФОНОЛОГІЮ – розділ мовознавства, що вивчає фонеми, тобто звуки з погляду їх функціонування.

АКЦЕНТОЛОГІЮ – це розділ мовознавства, який вивчає особливості наголошування слів.

Вивченням фонетики української літературної мови у різні періоди займалися:

Олекса Наумович Синявський (праця „Спроба звукової характеристики літературної української мови”, 1929 р., заввідділу діалектології у 1930 р., репресований і розстріляний у 1937 р.),

Лариса Іванівна Прокопова („Приголосні фонеми сучасної української літературної мови”, 1958 р., вивчає також питання будови складу, займається експериментальною фонетикою),

Ніна Іванівна Тоцька („Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка,

ЛЕКСИКОЛОГІЯ – це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, його функціонування і розвиток.

До лексикології належать такі науки:

1) власне лексикологія – вивчає словниковий склад мови в цілому, його кількісний обсяг, походження, систему;

2) семасіологія – наука про значення слова;

3) ономасіологія – наука, що вивчає процеси найменування;

4) етимологія – наука, яка досліджує походження слів;

5) ономастика – наука про власні назви;

6) лексикографія – наука про укладання словників (найвідоміша постать у дореволюційній лексикографії – Борис Грінченко „Словар української мови”).

Відомими постатями у лексикології є:

Леонід Арсенович Булаховський (займався питаннями семасіології та лексикології, проблемою походження української мови; „Курс сучасної української літературної мови”, 1951 р.),

Іван Костянтинович Білодід (був директором Інституту мовознавства, відповідальним редактором „Словника української мови ” (11 т.), досліджував мову творів О. Довженка, М. Рильського),

Віталій Вікторович Жайворонок (один із редакторів та укладачів „Словника української мови ” (11 т. – 7, 8 т., 1976–1977 рр.) та „Російсько-українського словника”, 2003 р., автор підручника і словника з етнолінгвістики),

Юрій Олександрович Карпенко („Вступ до мовознавства”, 1980 р., досліджував проблеми ономастики, зокрема топонімію Буковини і Одещини, назви зоряного неба тощо).

ГРАМАТИКА – це розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови. Граматика становить собою сукупність таких підсистем, як морфологія, синтаксис і словотвір.

МОРФОЛОГІЯ – розділ граматики, що вивчає внутрішню граматичну будову слова та граматичні класи слів.

СИНТАКСИС – вчення про сполучення слів у реченні та речення.

Відомими постатями у граматиці були:

Михайло Андрійович Жовтобрюх (працював заввідділу теорії української літературної мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР; у співавторстві з М. Русанівським та В. Скляренком випустив праці з історії української мови, зокрема розділи „Фонетика”, „Морфологія”, „Лексика і фразеологія”, „Синтаксис”, які відзначені премією ім.. І. Франка НАН України),

Віталій Макарович Русанівський (досліджував історичні та сучасні аспекти у морфології української мови; у співавторстві видав підручник „Сучасна українська літературна мова. Морфологія” (1969), був співголовою редколегії та одним із авторів енциклопедії „Українська мова”),