Характеристика складових власного капіталу підприємства
Мета формування власного капіталу підприємства:
а) формування за рахунок власного капіталу необхідного обсягу необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвестиції та ін.).
Сума власного основного капіталу розраховується за формулою:
ВКос = НА – ДПКна,
де ВКос – сума власного основного капіталу, сформованого підприємством,
НА – загальна сума необоротних активів,
ДКПна – сума довгострокового позичкового капіталу, що використовується для фінансування необоротних активів підприємства;
б) формування за рахунок власного капіталу обсягу оборотних активів.
Суму власного оборотного капіталу розраховують за формулою 6
ВКоб = ОА – ДПКо – КПК,
де ВКоб – сума власного оборотного капіталу, сформованого підприємством,
ОА – загальна сума оборотних активів підприємства,
ДПКо – сума довгострокового позичкового капіталу, що використовується для фінансування оборотних активів підприємства,
КПК – сума короткострокового позичкового капіталу, що залучається підприємством.
Сформований підприємством власний капітал є фінансовою основою діяльності підприємства. На діючому підприємстві власний капітал представлений такими основними формами (рис. 10.1):
Рис. 11.1. Форми власного капіталу.
Основним елементом власного капіталу є статутний капітал –це сума коштів, що внесені в майно підприємства власниками (учасниками, засновниками). Розмір СК визначається за домовленістю між засновниками, фіксується в установчих документах. СК вважається досить умовною одиницею, так як з часом кошти, внесені до СК, можуть бути приморожені, втрачені повністю або частково. Тому об’єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір СК, а кошти чистих активів.
Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Складається з сум пайових внесків.
Додатковий капітал складається з емісійного доходу, тобто доходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу.
Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії, вилучених товариством у своїх акціонерів. Від повинен бути або перепроданий або анульований.
Резервний капітал представляє собою суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Політика управління власним капіталом підприємства
Політика управління власним капіталом підприємства полягає в управління формуванням власних фінансових ресурсів Головною задачею управління є забезпечення необхідного рівня самофінансування розвитку господарської діяльності підприємства в наступному періоді. Основні етапи управління здійснюються по таких основних етапах:
Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в наступному періоді;
Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах;
Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел;
Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;
Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел;
Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.
Потреба у власних фінансових ресурсах визначається за формулою:
Пк х Увк
Пвфр = ───── - ВКпоч + Пр ,
100
де Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в запланованому періоді,
Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду,
Увк – запланована питома вага власного капіталу в його загальній сумі,
ВКпоч – сума власного капіталу на початок планового року,
Пр – сума прибутку, спрямованого на споживання в плановому періоді.
Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою:
∆ВФРзовн = Пвфр - ∆ВФРвнут,
де ∆ВФРзовн – потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел,
Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді,
∆ВФРвнут – сума власних фінансових ресурсів, які плануються до залучення за рахунок внутрішніх джерел.
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.
ВФР
Ксф = ───── ,
∆А + Свфр
де Ксф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді,
ВФР – запланований обсяг формування власних фінансових ресурсів,
∆А – запланований приріст активів підприємства,
Свфр – запланований обсяг витрачання власних фінансових ресурсів підприємства на цілі споживання.
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов’язана з вирішенням наступних основних задач:
забезпечення максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;
формування ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства,
здійснення додаткової емісії акцій або залучення додаткового пайового капіталу.
Головною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками та майбутнім її зростанням, яке максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечить його стратегічний розвиток. Отже, дивідендна політика – це складова частина загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається та капіталізується з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Механізм розподілу прибутку підприємства у відповідності з обраним типом дивідендної політики передбачає таку послідовність дій:
І – від суми чистого прибутку віднімаються обов’язкові відрахування в резервний та інші обов’язкові фонди спеціального призначення, які формуються за рахунок прибутку.
ІІ – частина прибутку, що залишилась, розподіляється на частини, одна з яких капіталізується, а інша – споживається.
ІІІ – сформований за рахунок прибутку фонд споживання розподіляється на фонд дивідендних виплат та фонд споживання персоналу корпорації.
Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію здійснюється за формулою:
ФДВ - ВП
РДВпа = ───────── ,
Кпа
де РДВпа – рівень дивідендних виплат на одну акцію,
ФДВ – фонд дивідендних виплат, сформований у відповідності з обраним типом дивідендної політики;
ВП – фонд виплати дивідендів власникам привілейованих акцій;
Кпа – кількість простих акцій, емітованих корпорацією.
Для оцінки ефективності дивідендної політики використовують такі показники:
а) коефіцієнт дивідендних виплат –
ФДВ Да
Кдв = ───── або Кдв = ──── ,
ЧП ЧПа
де Кдв – коефіцієнт дивідендних виплат;
ФДВ – фонд дивідендних виплат;
ЧП – сума чистого прибутку корпорації;
Да – сума дивідендів, що виплачується на одну акцію;
ЧПа – сума чистого прибутку, яка доводиться на одну акцію.
б) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу по акції:
РЦа
Кц/д = ─── ,
Да
де Кц/д – коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції;
РЦа – ринкова вартість однієї акції;
Да – сума дивідендів, виплачених на одну акцію.
Процес
управління емісією акцій будується на
наступних етапах (рис. 11.2.):
Рис.11.2. Основні етапи формування емісійної політики підприємства
при залученні акціонерного капіталу