7.2. Банківська система: принципи побудови, цілі та механізм функціонування

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Банк – це установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи ін­шій країні в цілком визначений історичний період.

Розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;

• дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система передбачає горизон­тальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового об­слуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управ­ління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів. Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути та урядові структури. Нижній рівень – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

За дворівневою системою відносини між бан­ками будуються в двох площинах: по вертикалі і по гори­зонталі. По вертикалі – це відносини підпорядкування між цент­ральним банком, як керівним органом усієї банківської сис­теми, і комерційними банками. По горизонталі – це відносини рівноправного партнерст­ва та конкуренції між комерційними банками.

Основними функціями банківської системи є:

1. Трансформаційна – зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (ста­білізаційна), яка проявляється у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що рег­ламентують діяльність усіх ланок банківської системи – від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків; у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

7.3. Центральні банки, їх походження, призначення та функції

В умовах ринкової економіки центральні банки, як прави­ло, є установами юридичне незалежними від виконавчих ор­ганів влади, їх головне призначення – забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і ко­ординація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй дія­льності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Можна виді­лити такі основні функції, притаманні центральному банку:

– грошово-кредитне регулювання економіки;

– емісійна функція;

– "банку банків" та банкіру уряду;

– банківський нагляд.

Національний банк України відповідно до своїх функцій здійснює такі операції:

– надає комерційним банкам кредити;

– веде рахунки банків – кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;

– купує та продає цінні папери, що випускаються державою;

– надає кредити банкам під заставу цінних паперів;

– купує та продає іноземну валюту;

– проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

– організує інкасацію та перевезення грошових знаків й інших цінностей;

– інші.