2.4. Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії
Сучасний монетаризм – один з найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 – початку 80-их років ХХ ст. Мета монетаристів – модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М.Фрідман. Монетаристи зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку проходить чотири фази.
Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання яке триває понад 6 місяців називається спадом.
Дно – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.
Розширення – фаза циклу протягом якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.
Пік – точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.
Схематично це можна представлено на рисунку 2.
Дослідження поведінки грошей в діловому циклі, які проводили Фрідман і Шварц дозволили зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу ідуть за циклічною схемою, випереджуючи загальні тенденції ділового циклу. Фрідман і Шварц показували, що існує взаємозв’язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва і, в свою ж чергу, реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Крім цього, ця зміна може впливати на швидкість обороту грошей, яка в процесі ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.
Слабкі сторони монетаризму:
1) ігнорується сфера виробничого відтворення;
2) монетаристи вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого регулюються автоматично ринковими механізмами.
Отже, теорія Фрідмана є різновидністю теорії попиту і пропозиції грошей. Він вважав, що пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші проходять повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. В результаті цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.
2.5. Зближення концепцій монетаристів та неокейнсіанців у їх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах
Англійський економіст П. Браунінг виділив три школи монетаристів: неокласична, градуалістська, прагматична. Спільним між ними є вираження можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю над інфляцією, як визначального напряму економічної політики.
Монетаристи-неокласики об’єднали в своїх рядах найрадикальніших прихильників монетаризму, до яких належать представники Чиказької школи під керівництвом Фрідмана.
Монетаристи-градуалісти представляли центристські позиції монетаризму. До них відносять англійську школу монетаризму на чолі з Д.Лейдером. Вони вбачали недостачу еластичності цінової структури для регулювання економічного процесу. Тому пропонували «ступінчате» зниження темпів інфляції. Така політика називається грошовим градуалізмом і пропонує поступове та стабільне зниження темпів зростання грошової маси в період розвитку інфляції.
Монетаристи-прагматики найбільш стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу. Вони вважали, що в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі стримання доходів. Таким чином, позиції цього напряму монетаризму до кейнсіанської моделі макроекономічного розвитку є наближеними, а в деяких випадках методологічно зливаються з нею. Загальною тенденцією в розвитку теорії грошей на сучасному етапі є синтез кейнсіанської та неокласичної теорій грошей.