3.5. Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей – це показник переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує скільки в середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг. Виходячи з рівняння обміну Фішера: MV=PQ швидкість обігу грошей дорівнює: V=^PQ/_M , де Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються; P – рівень цін товарів і послуг; M – маса грошей, що перебуває в обігу.

Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або числом оборотів певної грошової одиниці за певний період часу, або тривалістю одного обороту.

Фактори, що впливають на швидкість обігу грошей:

- Обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва.

- Величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну.

- Рівень розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення.

- Збалансованість попиту і пропозиції на ринку.

- Рівень розвитку маркетингу.

- Рівень інфляції.

- Рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи і ринку ЦП.

Отже, швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси (при зменшенні кількості грошей, яка обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає). Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

3.6. Закон кількості грошей, шо необхідні для обігу

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Зміст цього закону можна виразити рівнянням: К_ф = К_н , де К_ф – фактична маса грошей в обігу; К_н – об'єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо К_ф > К_н, в обігу з’являються зайві гроші, і навпаки. Виходячи з відомого рівняння обміну, кількість грошей необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг прямопропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці: M_d= ^PQ / _V , де P – абсолютний рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва; V – швидкість обігу грошей.

У країнах з розвиненою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості К_ф і К_н та розробки і впровадження в життя відповідної кредитної та бюджетної політики. Збалансованість К_ф та К_н є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення К_ф та К_н на сталість грошей впливають фактори їх кількості і швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину К_ф, постійно збільшуючи її щодо К_н. Це пояснюється, з одного боку, прагненням емітентів одержати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, з іншого – прискоренням обігу грошей внаслідок вдосконалення організації і автоматизації грошового обігу.

3.7. Механізм поповнення маси грошей в обороті

Одним з методів поповнення грошової маси в обороті є емісія, тобто випуск в обіг грошових знаків у всіх формах. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» НБУ є емісійним центром і йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг.

Іншим каналом поповнення маси грошей в обороті є система обслуговування бюджетного боргу, що ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’язань.

НБУ здійснює також емісію грошей у разі купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Комерційні банки, як безпосередні суб’єкти емісійного процесу утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, то грошова маса зростає, і навпаки. Такий ефект емісії грошей має місце, коли комерційні банки купують на фондовому ринку цінні папери. В такому випадку державні зобов’язання перетворюються в платіжні засоби. Додаткова емісія можлива також шляхом придбання комерційними банками іноземної валюти.

Банк може видавати нові позики і утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов’язує зберігати. Обов’язкові резерви – частка банківських депозитів, яка згідно з чинним законодавством, чи встановлена нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки КБ та його депозитів у ЦБ (НБУ). Норми обов’язкового резервування в Україні встановлює НБУ.

Зв’язок між банківським резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку. Величина грошового мультиплікатора дорівнює:

m = ¹/_MR * 100, де:

m – грошовий мультиплікатор чи коефіцієнт експансії депозитів;

MR – норма обов’язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів величини MR. Щоб визначити максимальну суму нових грошей ( М), що можуть бути утворені банківською системою. На основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба помножити цю суму на коефіцієнт експансії m, внаслідок чого отримаємо формулу, яка визначає ефект кредитного мультиплікатора DM = E*m = E * ¹/_MR * 100