5. Щорічні відпустки.

2. Щорічна відпустка – це вид часу відпочинку, встановлений чинним законодавством, колективним договором або контрактом кількість календарних днів безперервного відпочинку в поточному році, наданих працівникові власником або уповноваженим ним органом, із збереженням за ним місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічні відпустки надаються громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях. Переведення тривалості щорічної відпустки із робочих в календарні дні проводиться шляхом множення тривалості відпустки в робочих днях на дріб 7/6.

Щорічні відпустки складаються з основної та додаткових відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день; інвалідам І і ІІ груп – 30 днів, інвалідам ІІІ групи – 26 днів; керівним, педагогічним, науково – педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам – до 56 днів, а також іншим категоріям працівників, перелік яких установлено ст.6 Закону України «Про відпустки» та іншими законодавчими актами.

Сезонним, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер роботи надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово – емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я – тривалістю до 35 календарних днів та працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічної основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах – 69 календарних днів.

Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає, за деякими винятками, після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Компенсація відпустки в грошовому виразі не допускається , за винятком таких випадків:

1. при звільненні працівника за невикористані дні відпустки;

2. якщо відпустка працівника перевищує 24 календарних дні в розмірі, що перевищує мінімальну тривалість відпустки.

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням надаються різним категоріям громадян, які здобувають освіту без відриву без виробництва.

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:

• випускних іспитів в основній школі – тривалістю 10 календарних днів;

• випускних іспитів у старшій школі – тривалістю 23 календарні дні;

• перевідних іспитів в основній та старшій школах – від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних;

• іспитів екстерном за основну школу – 21 календарний день;

• іспитів екстерном за старшу школу – 28 календарних днів.

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 36 календарних днів протягом року.

Працівникам, які успішно навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період:

• настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих закладах освіти 1 та 2 рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 10 календарних днів щорічно, 3 та 4 рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 20 календарних днів щорічно, незалежно від рівнів акредитації з заочною формою навчання – 30 календарних днів щорічно;

• для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах додаткова оплачувана відпустка відповідно збільшується на 10 календарних днів щорічно;

• для складання державних іспитів незалежно від рівня акредитації вищого закладу освіти – 30 календарних днів;

• для підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формою навчання 1 та 2 рівня акредитації – 2 місяці, 3 та 4 рівня акредитації – 4 місяці.

Творча відпустка – це вид відпустки, що надається для закінчення дисертаційної роботи, написання підручника, навчального посібника та в інших випадках, передбачених діючим законодавством.

Соціальні відпустки є особливим видом відпусток і вони надаються:

• у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам на підставі медичного висновку тривалістю: до пологів – 70 календарних днів, після пологів – 56 календарних днів (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70 календарних днів ), починаючи з дня пологів;

• для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку жінкам за їх бажанням після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

• жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда , або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Відпустки без збереження заробітної плати передбачені чинним законодавством. Така відпустка може надаватися або в обов’язковому порядку або за згодою сторін.

В обов’язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати надаються:

- матері або батьку, який виховує дитину без матері, що мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

- чоловікові, жінка якого перебуває у перед пологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;

- ветеранам війни та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

- ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю 21 календарний день щорічно;

- пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

- інвалідам I і II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

- особам, які одружуються – тривалістю до 10 календарних днів;

- працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу , - тривалістю до 7 календарних днів та інших рідних – тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

За згодою сторін за сімейними обставинами може надаватися відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів щорічно.

Основні поняття та терміни: час відпочинку, міжзміний відпочинок, щотижневий безперервний відпочинок, щорічна відпустка, творча відпустка, соціальні відпустки.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Що таке час відпочинку? Які види часу відпочинку вам відомі?

1. Чи включаються в робочий час і оплачуються перерви впродовж робочого дня?

2 Якою тривалістю повинен бути щотижневий безперервний відпочинок?

3. Які святкові і неробочі дні встановлює чинне законодавство?

4. Що таке щорічна відпустка? Яка її мінімальна тривалість?

5. Якою повинна бути мінімальна відпустка для неповнолітніх працівників?

6. З якою метою надається творча відпустка?

7. Що таке соціальна відпустка? Які види соціальних відпусток вам відомі?

8. В яких випадках може надаватися відпустка без збереження заробітної плати? Чи може власник відправити працівника в неоплачувану відпустку в зв’язку з виробничою необхідністю?

Тести для самоконтролю знань

1. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше:

а) 40 годин;

б) 41 години;

в) 42 годин.

2. Яка передбачена компенсація за роботу у вихідний день?

а) надання іншого вихідного дня;

б) оплата в подвійному розмірі;

в) оплачується в подвійному розмірі, або за бажанням працівника йому може бути надано інший вихідний день.

3.Чи допускається заміна відпустки грошовою компенсацією?

а) так, на вимогу працівника;

б) ні, не допускається;

в) так, у випадку звільнення працівника за невикористані дні відпустки та частково, але при цьому тривалість відпустки, яка не компенсується , повинна бути не менше 24 календарних днів.

4. Чи мають право працівники під час перерви відлучатися з місця роботи

а) так;

б) ні;

в) законом не регламентовано.

5. Мінімальна тривалість відпустки:

а) 15 робочих днів;

б) 24 календарних дні;

в) 31 календарний день.

6. Відпустка, яка надається неповнолітнім, повинна бути не менше:

а) 24 календарних днів;

б) 31 календарний день;

в) місяць.

7. Перерва для харчування та відпочинку надається :

а) через 4 години після початку роботи;

б) через 5 годин після початку роботи;

в) через 6 годин після початку роботи.

8. Право працівника на щорічну відпустку повної тривалості виникає:

а) після 6 місяців роботи на даному підприємстві;

б) після 11 місяців роботи на даному підприємстві;

в) після року роботи на даному підприємстві.

9. Загальна тривалість щорічної основної та додаткової відпусток не може перевищувати:

а) 59 календарних днів;

б) 69 календарних днів;

в) 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах – 69 календарних днів.

10. За згодою сторін відпустка без збереження заробітної плати в зв’язку із сімейними обставинами надається тривалістю:

а) 10 календарних днів на рік;

б) 15 календарних днів на рік;

в) 20 календарних днів на рік.

Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам трудового законодавства

1. Соколов працює пекарем на ПП «Юлія». Через рік безперервної роботи він просить надати йому відпустку. Власник підприємства йому в цьому проханні відмовила, пославшись на те, що у них приватне підприємство і , норми трудового законодавства на нього не розповсюджуються. Вона може надати йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 7 календарних днів.

2. До юрисконсульта фабрики звернулися працівники з питанням про правомірність наказу директора фабрики щодо надання відпустки без збереження заробітної плати строком на два місяці у зв’язку з відсутністю сировини для виконання робіт.

3. Директором підприємства видано наказ, згідно якого Кравчук підпадає під скорочення. Крім того, йому повідомили, що він повинен піти у відпустку за свій рахунок на два місяці, і лише після того , як повернеться, його звільнять. За словами директора, «так вимагає нове законодавство».

4. Робітник Никоненко попросив адміністрацію підприємства надати йому відпустку з послідуючим відзивом. Мета – отримати відпускні, а працюючи, ще і заробітну плату.

Теми рефератів

1. Право працівника на відпустку і гарантії його реалізації.

2. Щорічна основна відпустка і порядок її надання.

3. Відпустки без збереження заробітної плати і порядок їх надання.

4. Додаткові та соціальні відпустки для жінок, які мають дітей.

5. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням.

Основна література

• Кодекс законів про працю України. Глава Y.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 164– 170.

Основи трудового права

Тема : « Оплата праці Гарантії та компенсації.»

План

1. Заробітна плата. Форми заробітної плати.

2. Гарантії та компенсації.

1. Заробітна плата – це винагорода, як правило, у грошовому вигляді, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівнику за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від декількох факторів: складності й умов виконуваної роботи, професійно – ділових якостей працівника, результатів його праці й господарської діяльності підприємства.

Структура заробітної плати:

1. основна заробітна плата. Становить винагороду за виконану роботу відповідно до норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робочих і посадових окладів для службовців;

2. додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад встановлені норми за трудові успіхи, винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії. Причому вони можуть бути встановлені як чинним законодавством, так і розпорядженням роботодавця.

Існують дві сфери регулювання заробітної плати: на державному і договірному рівнях.

На державному рівні встановлена мінімальна заробітна плата – розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче якого не може здійснюватися оплата праці. Мінімальна заробітна плата є обов’язковою на всій території України для підприємств всіх форм власності.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України під час затвердження Державного бюджету України.

На державному рівні також встановлюється розмір заробітної плати працівників державних і комунальних підприємств, а також працівників установ і організацій, що фінансуються з Державного бюджету або місцевих бюджетів.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється шляхом включення відповідних норм у зміст колективного договору.

Підприємства госпрозрахункової сфери самостійно в колективних договорах встановлюють форми і системи оплати праці.

Окрім цього – норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Встановлення тієї чи іншої форми , системи оплати праці для певної групи чи категорії працівників залежить від особливостей технологічного процесу, вимог до кількості і якості виконаної роботи та кінцевих результатів тощо.

У практиці організації оплати праці сьогодні використовують дві основні форми заробітної плати – погодинну та відрядну. Погодинна форма заробітної плати передбачає визначення розміру основної заробітної плати ( тарифної частини) на підставі кількості відпрацьованого часу та кваліфікації (розряду) працівника.

Погодинна оплата праці працівників підприємств є одним з різновидів почасової форми заробітної плати їх праці, за якої заробітна плата нараховується на основі погодинної тарифної ставки, встановленої за домовленістю сторін у колективному або трудовому договорі (контракті), та певним чином облікованого часу погодинної фактичної зайнятості працівника корисною працею ( а не часу перебування його на робочому місці чи на підприємстві або облікованих нормо-годин (людино-годин) встановленого працівнику чи колективу працюючих та виконаного нормованого завдання відповідно до ст.92 Кодексу законів про працю України.

При визначенні розміру погодинної тарифної ставки необхідно дотримуватись державних норм і гарантій в оплаті праці, зокрема, щодо розміру мінімальної заробітної плати.

2. Гарантійні виплати – це виплати за час , коли працівник з поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов’язків і за ним зберігається місце роботи. Гарантійні доплати – це суми, які виплачуються понад заробітну плату працівнику при скороченні робочого часу або переведенні на іншу роботу у встановлених законом випадках.

До основних гарантійних виплат належать:

1. виплати працівникам за час виконання державних або громадських обов’язків;

2. виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість;

3. виплати при службових відрядженнях;

4. виплати за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

5. виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні;

6. виплати донорам;

7. виплати працівникам – авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій та в інших випадках.

Гарантійні доплати виплачуються працівнику у разі зниження заробітку. До основних видів доплат належать:

2. доплати неповнолітнім працівникам;

3. доплати при переведенні працівника на іншу роботу і переміщенні, при переведенні на легку роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років та в інших випадках.

Компенсаційні виплати – це суми, які виплачуються працівникам понад оплати за працю для компенсації витрат, пов’язаних з виконанням ними своїх трудових обов’язків , а також витрат у зв’язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість. До основних видів компенсаційних виплат необхідно віднести:

1. виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість;

2. витрати на відрядження;

3. компенсація за зношування інструментів, що належать працівникам;

4. компенсація витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та в інших випадках.

Заробітна плата повинна виплачуватися своєчасно , не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, який не перевищує 16 календарних днів.

Основні поняття та терміни: заробітна плата, основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, мінімальна заробітна плата, гарантійні виплати, гарантійні доплати, компенсаційні виплати.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Що таке заробітна плата? Які форми заробітної плати ви знаєте?

2. Які фактори можуть впливати на розмір заробітної плати?

3. Що таке гарантійні виплати? В яких випадках передбачена їх виплата?

4. Що таке гарантійні доплати? В яких випадках передбачена їх виплата?

5. Що таке компенсаційні виплати? В яких випадках передбачена їх виплата?

Тести для самоконтролю знань

1. Структура заробітної плати складається з:

а) основної і додаткової заробітної плати;

б) основної і неосновної заробітної плати;

в) гарантійної і додаткової заробітної плати.

2. Заробітна плата виплачується:

а) не рідше одного разу на місяць;

б) кожного тижня;

в) не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, який не перевищує 16 календарних днів.

3. У практиці організації оплати праці використовують такі форми оплати праці:

а) відрядна та погодинна;

б) відрядна;

в) погодинна.

4. Мінімальна заробітна плата виплачується:

а) за просту некваліфіковану працю;

б) працюючим неповнолітнім;

в) при примусових роботах, визначених судом.

5. Витрати на відрядження відносяться до:

а) гарантійних виплат;

б) гарантійних доплат;

в) компенсаційних виплат.

Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам трудового законодавства

1. Ярослав Коваль в силу особливостей своєї роботи використовує особистий легковий автомобіль для службових поїздок. Він має намір вимагати від підприємства компенсації затрат за використання автомобіля.

2. При укладенні колективного договору було прийнято Положення про преміювання працівників підприємства. У ньому вказувалося, що робітникам основних професій премія виплачується у розмірі 30% від заробітку за виконання і перевиконання завдань за належної якості виконання.

У травні премію ніхто із робітників не отримав. Як пояснив начальник цеху, йому не було виділено коштів на виплату премії через те, що ці кошти цех витратив у минулому місяці. Виник трудовий спір.

Основна література

• Кодекс законів про працю України. Глава YII.

Основи трудового права

Тема: « Правове регулювання праці молоді та жінок.»

План

1. Особливості правового регулювання праці жінок.

2. Правове регулювання праці молоді.

1. Встановлення більш сприятливих і легких умов праці для жінок пов’язане з фізіологічними особливостями жіночого організму і виконанням жінкам функції материнства.

Законодавством про працю заборонено:

1. застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню);

2. залучення жінок до підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою – 10 кг, а при постійному – 7 кг. Сумарна вага переміщуваних вантажів протягом однієї години роботи не повинна перевищувати 350 кг при підійманні з робочої поверхні та 175 кг – з підлоги;

3. залучення жінок до робіт у нічний час за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід;

4. залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

5. жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей – інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди;

6. вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижують норми виробітку, норми обслуговування або переводять їх на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою;

7. жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років;

8. на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів;

9. у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;

10. за бажанням жінки у період перебування її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за нею зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

11. жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновлені двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку;

12. жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину – інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів;

13. жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком;

14. забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до 14 років або дитини – інваліда.

2. Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю. Молодими громадянами вважаються громадяни України віком від 15 до 28 років. Вони займають проміжне становище між дитинством і зрілістю. Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава приділяє значну увагу, в тому числі й засобом регулювання її правового статусу. Особливі умови праці молоді встановлюються з метою забезпечити їй нормальний фізіологічний розвиток.

Згідно ст.ст.196,197 КЗпП і Закону України «Про сприяння соціальному становленню розвитку молоді в Україні», держава для всіх підприємств і організацій встановлює броню прийому на роботу і професійне навчання молоді, а також гарантує надання їй першого робочого місця на строк не менше двох років, а молодим фахівцям, що закінчили державні навчальні заклади – не менше трьох років. Будь – які прямі або непрямі обмеження прав і свобод молоді залежно від віку, крім передбачених чинним законодавством, є протиправними і тягнуть за собою відповідальність, встановлену законами України.

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік неповнолітніх працівників із зазначенням дати їх народження (ст.189 КЗпП).

Згідно ст.187 КЗпП неповнолітні у правових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Основними особливостями праці неповнолітніх є:

1. не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років (крім окремих винятків);

2. прийом на роботу неповнолітніх здійснюється тільки після їх попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними 21 року, вони щороку підлягають обов’язковому медичному огляду;

3. їм не встановлюється випробувальний строк при першому прийняті на роботу;

4. їх забороняється залучати до важких робіт і до робіт з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також до підземних робіт;

5. їх забороняється залучати до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;

6. їх забороняється залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні;

7. для неповнолітніх установлюється скорочений робочий день, а оплата праці проводиться як за повний робочий день;

8. для неповнолітніх встановлена така тривалість робочого часу: для працівників у віці від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень; для працівників у віці від 15 до 16 років – 24 години на тиждень; для працюючих у період канікул учнів у віці від 14 до 15 років – 24 години на тиждень;

9. щорічна основна відпустка для неповнолітніх тривалістю 31календарний день надається в зручний для них час (як правило, літній), а у перший рік роботи відпустка надається за їх заявою після настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

10. звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх;

11. звільнення неповнолітнього можливо не лише з власної ініціативи, але і з ініціативи батьків, усиновителів і піклувальників неповнолітнього, а також державних органів та посадових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю у випадку, коли виконання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Основні поняття та терміни: неповнолітні, молодь, скорочений робочий день, нічний робочий час, щорічна відпустка, відпустка у зв’язку з вагітністю і пологами.

Питання для самостійної перевірки знань

1. На яких роботах забороняється праця жінок?

2. Які пільги чинне законодавство надає працюючим жінкам, які мають дітей?

3. Як визначається поняття «молодь» за віковою ознакою?

4. Назвіть особливості прийняття на роботу і звільнення неповнолітніх?

5. На яких роботах не мають права працювати неповнолітні?

Тести для самоконтролю знань

1. Молодими громадянами вважаються громадяни України віком:

а) від 14 до 25 років;

б) від 15 до 28 років;

в) від 16 до 30 років.

2. Щорічному обов’язковому медичному огляду підлягають особи, які не досягли віку:

а) 18 років;

б) 21 року;

в) 25 років.

3. Чи встановлюється випробувальний строк неповнолітньому при першому прийнятті на роботу?

а) так;

б) ні;

в) законом не регламентовано.

4. Для працівників у віці від 16 до 18 років встановлена така тривалість робочого часу:

а) 24 години на тиждень;

б) 36 годин на тиждень;

в) 40 годин на тиждень.

5. Жінки, які мають двох або більше дітей у віці до15 років , дитину-інваліда, одиноким матерям надається ся додаткова оплачувана відпустка тривалістю:

а ) 5 календарних днів;

б) 7 календарних днів;

в) 10 календарних днів.

Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам трудового законодавства

1. Випускник вузу за направленням прибув на роботу на завод, де був зарахований на посаду інженера. За усним розпорядженням директора підприємства йому було назначено випробування, а через три місяці звільнено за невідповідність займаній посаді внаслідок низької кваліфікації.

2. У зв’язку з ліквідацією районної контори в числі інших працівників були звільнені бухгалтер Амосова, яка знаходиться в післяпологовій відпустці, та інспектор відділу кадрів Лагутіна, яка має дитину віком 14 місяців. Вони звернулися до суду з вимогою про поновлення їх на роботі. Заперечуючи позов, директор контори, що ліквідується, пояснив, що звільнення Амосової та Лагутіної – вимушений захід, і поновлення їх на роботі неможливе, оскільки контора працює останній тиждень. Районний суд вирішив покласти на виконком міськради обов’язок працевлаштувати Амосову і Лагутіну.

3. Після закінчення технікуму Дмитрієва, якій 17 років, була направлена на роботу до проектного інституту як бухгалтер відповідно до одержаної в технікумі кваліфікації. Однак в інституті вільної посади бухгалтера не виявилося і Дмитрієва була зарахована на роботу оператором-касиром. Головний бухгалтер неодноразово робив Мироновій усні зауваження у зв’язку з повільною роботою протягом дня, а після закінчення 10 місяців роботи за згодою профкому вона була звільнена за скороченням штату. Дмитрієва звернулася до суду з вимогою поновити її на роботі та надати роботу за спеціальністю.

4. Робітниці експедиції Семенова і Степанова звернулися до начальника цеху з проханням перевести їх на більш легку роботу у зв’язку з тим , що обидві мають грудних дітей двох-і чотиримісячного віку відповідно. У зв’язку з тим, що Семенова годує дитину грудним молоком, її перевели на роботу діловодом, А Степановій в її проханні відмовили, мотивуючи відмову тим, що її дитина вигодовується штучним молоком. Степанова звернулася із скаргою до КТС.

Теми рефератів

1. Правове регулювання праці молоді в Україні.

2. Охорона праці жінок та молоді.

3. Особливості правового регулювання праці жінок, які мають дітей.

Основна література

• Кодекс законів про працю України. Глава XII , XIII.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 170– 174.

Основи адміністративного права

Тема: « Сутність та ознаки адміністративних правовідносин. Суб’єкти адміністративних правовідносин.»

План

1. Поняття адміністративного права України. Основні джерела та система адміністративного права.

2. Співвідношення переконання і примусу в державному управлінні. Адміністративний примус.

3. Суб’єкти адміністративних правовідносин.

1. Термін «адміністрація» походить від латинського adminisration – управління, керування. Поняття «управління» має багато значень. У загальному розумінні – це будь – яка цілеспрямована, організуюча, впливова дія на різноманітні процеси в природі та суспільстві. Одним з видів управління є державне управління. Державна влада вступає у відносини з громадянами, підприємствами, громадськими організаціями.

Адміністративне право – самостійна галузь правової системи України. Предметом адміністративного права є відносини, що виникають при організації виконавчо – розпорядчих органів у процесі їх адміністративної діяльності, здійсненні організаційної діяльності керівниками інших державних і місцевих органів, а також організації адміністративної влади суддями та громадськими організаціями.

У ході реалізації норм адміністративного права виникають адміністративно – правові відносини державного органу чи посадової особи державного управління, з одного боку, і органу та його посадових осіб або окремих громадян – з іншого.

Джерела адміністративного права – це зовнішні форми відображення адміністративно – правових норм. На сучасному етапі джерелами адміністративного права в Україні є Конституція України, закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо.

Система адміністративного права складається із загальної та особливої частин.

Загальна частина охоплює:

• норми адміністративного права, що мають регулятивне значення для всіх галузей права та різних сфер державного управління;

• систему і джерела адміністративного права;

• суб’єктів адміністративного права;

• принципи державного управління, систему його органів, форм і методи управлінської діяльності тощо.

До особливої частини належать норми адміністративного права, що регулюють суспільні відносини в окремих галузях і різних сферах управління.

2. Державне управління – це підзаконна виконавча і розпорядча діяльність органів державного управління, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного і безпосереднього керівництва господарським, соціально – культурним та адміністративно – політичним будівництвом.

З метою поліпшення організації та ефективності державного управління, практичного вирішення управлінських проблем застосовуються різні методи впливу, зокрема методи переконання та примусу.

Переконання полягає у застосуванні виховних, організаційних, заохочувальних та інших форм впливу на волю підлеглих, вироблення в них свідомого, сумлінного та творчого ставлення до виконання своїх обов’язків.

Адміністративний примус – це застосування компетентними органами передбачених законом засобів впливу для спонукання громадян або посадових осіб до виконання юридичних обов’язків з метою забезпечення встановленого порядку управління, громадської безпеки, боротьби з правопорушеннями.

Переконання і примус мають однакову кінцеву мету: попереджувальну і виховну.

Видами адміністративного примусу є:

а) попереджувальні заходи (перевірка документів, обмеження проходу пішоходів або проїзду машин тощо);

б) заходи адміністративного припинення фізичного впливу (затримання правопорушника і примусове доставлення його до відділу міліції, огляд і вилучення предметів та ін.);

в) адміністративне стягнення (штраф, конфіскація, адміністративний арешт тощо).

Адміністративний примус – один із видів державного примусу. Характеризується певними специфічними ознаками:

1. застосовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, які складаються у сфері державного управління і регулюються нормами адміністративного права;

2. механізм правового регулювання адміністративного права включає норми адміністративного законодавства або адміністративно – правові норми актів центральної виконавчої влади, яким делеговано здійснення цих повноважень;

3. змушує до виконання громадянами або посадовими особами встановлених правовими нормами юридичних обов’язків;

4. застосовується для припинення протиправної діяльності; покарання порушників в адміністративному порядку; забезпечення громадської безпеки;

5. здійснюється в рамках адміністративно – процесуальних норм.

Отже, адміністративне право – це вжиття органами державного управління, судами (суддями) встановлених законом заходів, що містять спонукання до виконання громадянами або посадовими особами юридичних обов’язків з метою припинення протиправних діянь, притягнення до відповідальності за адміністративні проступки або забезпечення громадської безпеки.

3. Структуру адміністративних правовідносин складають - суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно – правовими нормами, певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

Необхідно розрізняти поняття «суб’єкт адміністративного права» і «суб’єкт адміністративних правовідносин», які близькі, але не тотожні. Суб’єкт адміністративного права в конкретному випадку може не бути учасником адміністративних правовідносин, у той час як суб’єкт адміністративних правовідносин є фактичним учасником правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь. Для того щоб суб’єкт адміністративного права став суб’єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови:

1. наявність адміністративно – правової норми, що передбачає адміністративні права та обов’язки;

2. наявність адміністративної правосуб’єктності, тобто володіння адміністративною правоздатністю та адміністративною дієздатністю. Адміністративна правоздатність – це здатність суб’єкта мати права і обов’язки в сфері державного управління. Адміністративна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю, юридичної особи – з моменту державної реєстрації і припиняється з моменту її ліквідації. Адміністративна дієздатність – це здатність суб’єкта своїми діями реалізувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов’язки в сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб’єкта нести за порушення адміністративно – правових норм юридичну відповідальність. Адміністративна деліктоздатність фізичної особи виникає з 16 років.

3. наявність адміністративного юридичного факту.

До суб’єктів адміністративних правовідносин слід віднести:

1. Президента України, який згідно ст.102 Конституції України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина;

2. органи виконавчої влади, які є основними функціонально – галузевими носіями виконавчої влади в державі та поділяються на вищі, центральні та місцеві;

3. державних службовців, які будучи співробітниками державного органу, перебувають на службі у держави й виконують її завдання та функції.

Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Загальні положення діяльності й статус державного службовця, передбачені Законом України «Про державну службу»;

4. громадян України, які виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов’язки у сфері державного управління;

5. іноземців та осіб без громадянства , за якими, згідно ст..26 Конституції, закріплюються ті самі права і свободи, що й за громадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами;

6. об’єднання громадян. Діяльність політичних партій та об’єднань громадян регламентується Законами України «Про об’єднання громадян», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про політичні партії в Україні». Адміністративно-правовий статус цих формувань відрізняється від адміністративно-правового статусу державних структур тим, що у відносинах з іншими суб’єктами права і між собою вони виступають виключно від власного імені , не маючи державно-владних повноважень.

7. Органи самоорганізації громадян, які входять до системи місцевого самоврядування. До них належать:

• громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети;

• батьківські комітети в школі;

• різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров’я;

• ради громадськості мікрорайонів;

• ради громадськості пунктів охорони порядку;

• товариські суди;

• народні дружини тощо.

Основні поняття та терміни: адміністративне право, державне управління, переконання, адміністративний примус, суб’єкти адміністративних правовідносин.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Які суспільні відносини регулюються нормами адміністративного права?

2. Хто є суб’єктами адміністративного права?

3. Що таке державне управління?

4. Які методи впливу застосовуються для практичного вирішення управлінських проблем;

5. Назвіть види адміністративного впливу.

Тести для самоконтролю знань

1. Термін «адміністрація» з латинської мови перекладається як:

а) служба;

б) управління;

в) рішення.

2. Для практичного вирішення управлінських проблем застосовуються такі методи впливу:

а) примусу;

б) переконання;

в) примусу і переконання.

3. До суб’єктів адміністративних правовідносин, які виконують функції державного управління відносяться;

а) Президент України, державні службовці;

б) органи виконавчої влади, державні службовці;

в) Президент України, органи виконавчої влади, державні службовці.

4. Чи володіють об’єднання громадян, як суб’єкти адміністративно-правових відносин , владними повноваженнями?

а) так;

б) ні;

в) у певних, визначених законом випадках.

5. Адміністративна деліктоздатність фізичної особи виникає з:

а) 14 років;

б) 16 років;

в) 18 років.

Теми рефератів

1. Поняття, сутність, принципи і функції державного управління.

2. Заходи адміністративного примусу.

3. Переконання як метод впливу з метою вирішення управлінських проблем.

Основна література

• Кодекс про адміністративні правопорушення України.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 187– 200.

Основи кримінального права України

Тема: «Поняття і система кримінального права України.»

План

1. Поняття, характерні риси та принципи кримінального права.

2. Загальна характеристика Кримінального кодексу України.