3. Органи внутрішніх справ (овс ) – це правоохоронні органи державної виконавчої влади, які мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності.

Система органів внутрішніх справ складається з трьох ланок:

1. Міністерство внутрішніх справ України (МВС );

2. Управління (головні управління ) внутрішніх справ в Криму, областях, на транспорті, містах Києві та Севастополі;

3. Міські ( районні ) відділи (управління ) і лінійні відділи внутрішніх справ.

До основних служб ОВС належать:

1. міліція;

2. підрозділи досудового слідства ( слідчі підрозділи, дізнання );

3. підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю;

4. внутрішні війська;

5. забезпечуючи служби;

6. навчальні заклади.

Важливою і найбільшою структурною одиницею органів внутрішніх справ є міліція.

Міліція в Україні – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції є:

1. підтримання правового режиму в державі;

2. забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів;

3. попередження і припинення правопорушень;

4. охорона і забезпечення громадського порядку;

5. виявлення, розслідування і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили;

6. забезпечення безпеки дорожнього руху;

7. захист власності від злочинних посягань;

8. охорона особливих режимних об’єктів;

9. боротьба з корупцією та організованою злочинністю;

10. виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень;

11)надання правової допомоги громадянам, підприємствам, організаціям, установам.

Для виконання вищезазначених завдань у структурі міліції створені наступні структурні підрозділи:

1. кримінальна міліція. До її складу входять підрозділи карного розшуку, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, служби боротьби з незаконним обігом наркотиків, служби боротьби з економічними злочинами тощо;

2. міліція громадської безпеки. До її складу входять: адміністративна служба міліції ( підрозділи охорони громадського порядку, паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дільничних інспекторів міліції тощо ), Державна служба охорони;

3. транспортна міліція . До її складу входять майже всі основні галузеві служби;

4. міліція охорони. Державна служба охорони є єдиним підрозділом міліції, який діє на засадах самофінансування за рахунок коштів, одержаних за виконання договорів про забезпечення особистої і майнової безпеки громадян та юридичних осіб;

5. спеціальні підрозділи міліції ( «Беркут», «Титан», «Сокіл»).

Чинне законодавство надає право працівникам міліції в певних випадках застосовувати заходи фізичного впливу , спеціальні засоби та вогнепальну зброю. Їх законні вимоги є обов’язковими для виконання громадянами та посадовими особами. Працівник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується тільки законом і в його межах . Втручання у діяльність міліції тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснюють органи прокуратури.

Основні поняття та терміни : правоохоронні органи, прокуратура, органи дізнання, органи внутрішніх справ.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Як здійснюється правоохоронна діяльність в Україні?

2. Що входить в систему правоохоронних органів України?

3. Які завдання покладаються на правоохоронні органи України?

4. На яких принципах будується діяльність прокуратури України?

5. З яких підрозділів складається міліція , і які вони виконують функції?

6. Які права надаються міліції?

Тести для самоконтролю знань

1. Прокуратура України:

а) становить єдину централізовану систему;

б) становить децентралізовану систему;

в) не становить ніякої системи.

2. Висловлена Верховною Радою України недовіра Генеральному прокурору:

а) тягне за собою його відставку;

б) має наслідком догану;

в) не має ніяких наслідків.

3. Строк повноважень Генерального прокурора України:

а) призначається безстроково;

б) 10 років;

в) 5 років.

4. Міліція в Україні – це:

а) державний озброєний орган виконавчої влади;

б) орган судової влади;

б) структурна одиниця органів прокуратури.

5. Міністра внутрішніх справ призначає і звільняє з посади:

а) Президент за згодою Верховної Ради;

б) Прем’єр-міністр України за поданням коаліції у Верховній Раді;

в) Верховна Рада України за поданням Прем’єр-міністра України.

Проаналізуйте ситуації і прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам конституційного законодавства

1. Під час судового процесу прокурор, задаючи питання, став соромити підсудного за його зухвалі діяння. Суддя зупинив прокурора: «Вина підсудного ще не доведена, а ви його вже називаєте злочинцем. Прошу поки що обмежитись питаннями».

2. Верховна Рада України висловила недовіру Генеральному прокурору, але Президент не погодився з рішенням парламенту і не підписав указ про його відставку.

Теми рефератів

1. Основні завдання та функції прокуратури України. Акти прокурорського реагування

1. Міліція – основна служба органів внутрішніх справ України.

3. Органи державної податкової служби України , їх основні задачі.

Основна література

• Конституція України. Розділ XII.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 83 – 90.

Конституційні засади діяльності правоохоронних та правозахисних органів України

Тема: «Правозахисні органи України.»

План

1. Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

2. Органи юстиції України.

3. Нотаріат в Україні.

4. Адвокатура в Україні.

1. Інститут Уповноваженого з прав людини, якого у розвинутих європейських країнах називають «омбудсменом», Формується у демократичних державах тоді, коли існуючі інститути захисту прав людини недостатньо ефективні, внаслідок чого і виникає потреба в додаткових механізмах їх захисту.

Цей інститут, поєднуючи в собі риси інституту держави й інституту громадського суспільства, погоджує інтереси між ними та пом’якшує суперечності. Діяльність Уповноваженого з прав людини

Демократизує суспільство, розвиває правову свідомість і безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення органами влади, посадовими особами їх прав і свобод. Це діяльність водночас є і правозахисною , і правоохоронною.

Інститут Уповноваженого з прав людини виступає додатковим (субсидіарним )засобом захисту прав і свобод людини і в деякій мірі компенсує недоліки традиційних засобів захисту прав людини. Він виступає незаангажованим, деполітизованим інститутом, який безпосередньо приймає скарги від громадян.

Статус Уповноваженого Верховної Ради з прав людини регулюється ст..ст.55, 85, 101 Конституції та Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини», «Про державну службу».

Термін повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – 5 років. Він призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Уповноваженим з прав людини може бути призначений громадянин України, який останні 5 років проживає в Україні, на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та не має судимості за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.

Він не може мати представницького мандата, бути членом будь – якої політичної партії, обіймати посаду та виконувати оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади або місцевого самоврядування, об’єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності.

Уповноважений з прав людини користується правом недоторканості на весь час повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти нього може порушити тільки Генеральний прокурор України.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Для реалізації своїх функцій він наділений відповідною компетенцією.

Уповноважений з прав людини має право:

1. невідкладного прийому Головою Верховної Ради України, Президентом України, Прем’єр – міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадовими та службовими особами;

2. бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії Генеральної прокуратури України та інших колегіальних органів;

3. звертатися до Конституційного Суду України з поданням про відповідність Конституції законів України та інших нормативно – правових актів, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, а також тлумачення Конституції України та законів України;

4. безпосередньо відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5. на ознайомлення з документами, в тому числі і таємними, та отримання їх копій в органах державної влади та місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи, які знаходяться в судах;

6. вимагати від посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і під порядкових їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7. вимагати від посадових та службових осіб усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються у справі;

8. відвідувати у будь – який час місця тримання затриманих попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

9. звертатися до суду з заявою про захист прав і свобод людини і не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

10. направляти у відповідні органи акти реагування у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

11. перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюються оперативно – розшукову діяльність тощо.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за письмовими зверненнями громад України, іноземців, осіб без громадянства, народних депутатів та за власною ініціативою.

Формою реагування Уповноваженого з прав людини на факти порушення прав і свобод людини і громадянина є акти реагування:

1. конституційне подання Уповноваженого з прав людини;

2. подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Щорічно Уповноважений з прав людини представляє Верховній Раді України доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні суб’єктами, які своїми діями або бездіяльністю порушували права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в чинному законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. У разі потреби він може представити і спеціальну доповідь з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.