1. Договори та інші правочини;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3. завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4. безпосередньо з актів цивільного законодавства;

5. безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів влади місцевого самоврядування;

6. рішення суду;

7. настання або ненастання події. Події, як правило, породжують зобов’язання в сукупності з діями. Наприклад, загибель майна в результаті паводка тягне зобов’язання виплатити страхову суму тільки тоді, коли майно було попередньо застраховане.

Суб’єктами зобов’язання є боржник і кредитор. Якщо на стороні боржника або кредитора виступають по декілька осіб, такі зобов’язання називають зобов’язаннями з множинністю осіб. Зобов’язання з множинністю осіб діляться на солідарні і субсидіарні зобов’язання.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання. У разі солідарної вимоги кредиторів кожний із кредиторів має право пред’явити боржникові вимогу у повному обсязі. У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес ) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Субсидіарне зобов’язання має місце тільки при множинності осіб на стороні боржника. Субсидіарний боржник є додатковим боржником, до якого неможливо пред’явити вимогу, минаючи основного боржника ( батьки по відношенню до своїх неповнолітніх дітей, які за законом несуть самостійну матеріальну і адміністративну відповідальність ).

Цивільний Кодекс України передбачає підстави заміни осіб у зобов’язанні:

1. кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за право чином (уступка вимоги); правонаступництва; виконання обов’язку боржника поручителем, або заставодавцем, виконання обов’язку боржника третьою особою;

2. боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Підстави припинення зобов’язань:

1. належне (тобто відповідне умовам) виконання зобов’язання. Це найбільш бажаний варіант припинення зобов’язання. При цьому права кредитора реалізовані, а обов’язки боржника – вичерпані;

2. передання боржником кредиторові відступного у вигляді грошей або іншого майна за згодою сторін;

3. зарахування, тобто погашення зустрічних, однорідних вимог, термін яких уже настав;

4. за домовленістю сторін. Різновидом такого припинення зобов’язання є новація, за якої старе зобов’язання замінюється новим;

5. прощення боргу;

6. поєднання в одній особі боржника і кредитора. Наприклад, боржник став спадкоємцем кредитора;

7. неможливість виконання з незалежних від боржника причин. Наприклад, індивідуально – визначена (незамінна) річ, що була предметом зобов’язання, загинула без вини боржника;

8. смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи. Якщо зобов’язання могло бути виконане тільки при особистій участі боржника, то його смерть припиняє зобов’язання.

2. Позадоговірна відповідальність є різновидністю цивільно-правової відповідальності. В тому числі, позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров’ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було. За деякі види цивільно-правова відповідальність може накладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою ( за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки).

Підставами для виникнення недоговірних зобов’язань закон визначає:

1. публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу;

2. вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3. рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4. створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5. набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

6. нанесення матеріальної та моральної шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями , діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи , відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування , якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода , завдана фізичній або юридичній особі відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини , якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відшкодування шкоди, завданої малолітньою та неповнолітньою особою.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачі) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов’язок батьків (усиновлювачі), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою

Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду , завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність , пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює , та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі ( право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо ) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом сприяла недбалість її власника, шкода, завдана щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

3. Договір – це угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків. Приклади договорів: купівля – продаж, дарування, позика, доручення.

Розгалужена система договорів є надійною основою ділових відносин. У сучасному цивільному праві розрізняють такі види договорів:

1. за моментом початку дії розрізняють консенсуальні та реальні договори. Дія консенсуального договору починається з моменту укладення угоди учасниками договору. Наприклад, права й обов’язки продавця і покупця виникають в момент укладення договору купівлі – продажу. Дія реального договору починається з моменту передачі речі, що становить предмет договору. Наприклад, права позикодавця і обов’язки позичальника виникають не в момент угоди, а лише тоді, коли позикодавець передасть позичальнику гроші;

2. за наявністю вигоди у контрагентів розрізняють оплатні та безоплатні договори. Якщо виконання договору приносить майнову вигоду обом контрагентам, договір є оплатним. Такі, наприклад, договори купівлі – продажу, оренди, підряду. Якщо договір приносить майнову вигоду тільки одному з контрагентів, він є безоплатним: наприклад, договір дарування. Певні договори за розсудом сторін можуть бути як оплатними, так і безоплатними;

3. у залежності від розподілу прав і обов’язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні договори. У першому з них один контрагент має тільки права, а іншій – тільки обов’язки. Такий, наприклад, договір позики: позикодавець має право вимагати повернення наданої в борг суми, а позичальник зобов’язаний її повернути. У двосторонньому договорі права й обов’язки мають обидва контрагенти. Характерним прикладом такого договору є договір купівлі – продажу;

4. за змістом регульованої діяльності розрізняють майнові й організаційні договори. Майновий договір спрямований на безпосереднє одержання майна чи блага. Такими є більшість цивільно – правових договорів. Організаційний договір призначений для створення передумов одержання майнової вигоди, наприклад, договір про спільну діяльність (будівництво й експлуатація якої – небудь споруди);

5. головні та додаткові договори. Додатковий договір не може існувати без головного договору. З виконанням головного договору припиняється дія додаткового договору. Наприклад, договір позики є головним, а договір застави в забезпечення виконання договору позики – додатковим;

6. попередні та основні договори. Попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються у певний строк укласти основний договір на умовах, встановлених попереднім договором (Договір про договір);

7. договір приєднання. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (договір страхування, договір перевезення ).

Особливо слід відмітити публічний договір. Публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться на рівних умовах.

Договір є укладеним , якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

4. З метою стимулювання боржника до виконання основного зобов’язання , оскільки його невиконання може загрожувати штрафними санкціями, а також іншими майновими втратами законом передбачені наступні способи забезпечення виконання зобов’язань: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Штраф може сплачуватися в твердій сумі, або в кратному розмірі до вартості предмета, що захищається штрафом.

Пенею є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно . сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі. Сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням обов’язку.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

В силу застави кредитор ( заставодержатель ) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем ) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Окремі види застави:

1)іпотека – застава нерухомого майна (землі) , що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Договір підлягає нотаріальному посвідченню;