Міністерство освіти і науки України

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Дніпропетровський транспортно-економічний коледж

ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА

(ПРАВОЗНАВСТВО)

РЕКОМЕНДАЦІЇ, МАТЕРІАЛИ ТА ЗАВДАННЯ ДО ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМ, ВИНЕСЕНИХ НА САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ

Розроблено викладачем вищої категорії

Сливою О.Г.

Розглянуто і затверджено на засіданні

предметної комісії історії та

суспільних дисциплін

Протокол № від 2010 р.

Голова ПК Л.М.Воробйова

Дніпропетровськ 2010

З М І С Т

1.Передмова .

2. Список використаної та рекомендованої літератури. Нормативно-правові акти.

3. Перелік тем, винесених на самостійне вивчення для окремих спеціальностей.

4. Матеріали та завдання до самостійного вивчення тем:

• Історичний розвиток держави і права України

• Конституційний статус Президента і парламенту

• Конституційний статус Президента України, його соціально-політичне значення;

• Верховна Рада – парламент України;

• Кабінет міністрів України та інші органи виконавчої влади. Місцеве самоврядування в Україні

• Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади в України;

• Місцеве самоврядування в Україні;

• Конституційні засади діяльності правозахисних та правоохоронних органів України

• Конституційні засади діяльності правоохоронних органів;

• Правозахисні органи України;

• Зобовۥязання. Забезпечення виконання зобов’язань;

• Основи земельного права.

• Основи фінансового права.

• Загальні засади сімейного права України. Шлюб і сім’я;

• Права та обов’язки батьків і дітей;

• Усиновлення. Опіка. Піклування. Патронат;

• Загальні засади трудового права. Порядок прийняття на роботу;

• Робочий час;

• Час відпочинку;

• Оплата праці. Гарантії і компенсації;

• Правове регулювання праці молоді і жінок;

• Сутність та ознаки адміністративних правопорушень. Субۥєкти адміністративних правопорушень;

• Поняття і система кримінального права. Злочин, об’єкт та суб’єкт злочину

• Поняття і система кримінального права України;

- Злочин, об’єкт та суб’єкт злочину.

5. Методичні рекомендації та тематика до проведення семінарських занять.

6. Термінологічний словник.

ПЕРЕДМОВА

Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів

Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 2 червня 1993 р. №161 навчальний час , відведений для самостійної роботи повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 від загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної навчальної дисципліни. Відповідно до останніх Рекомендацій МОН України на самостійне вивчення повинно виноситися не більше 50% навчального матеріалу.

В умовах зменшення аудиторного навантаження ефективність засвоєння знань студентами стає неприпустимо низькою. З метою підвищення ефективності засвоєння учбового матеріалу до кожної лекції додаються завдання для осмислення матеріалу, які студент опрацьовує самостійно та теми рефератів.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, необхідних для вивчення навчальної дисципліни чи окремої теми: підручниками, навчальними та методичними посібниками, конспектами лекцій викладача. Серед них значне місце посідає саме методичні матеріали, завдання та вказівки викладача.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу може виконуватися у бібліотеці, навчальному кабінеті, а також у домашніх умовах.

Під час самостійної роботи студенту можуть бути запропоновані наступні види завдань з конкретної теми курсу:

• вивчити матеріали теми;

• скласти термінологічний словник з конкретної теми;

• продумати відповіді на проблемні питання ;

• знайти відповіді на тести для самоконтролю знань;

• проаналізувати ситуації та прокоментувати їх з точки зору відповідності закону.

Перевірка виконання самостійної роботи проводиться викладачем на семінарських заняттях, шляхом виконання студентами рефератів та під час проведення модульного контролю. рефератів та під час проведення модульного контролю. Підсумковий контроль знань здійснюється шляхом виконання комплексної контрольної роботи та на іспиті.

Самостійна робота є основним засобом засвоєння студентами навчального матеріалу в час, вільний від обов’язкових навчальних занять, без участі викладача. Лише у ході самостійної роботи студент має можливість розвинути пізнавальні та виконавчі здібності, пам’ять, самостійне мислення, наполегливість і, головне, виробити вміння самостійного здобуття знань.

Самостійне засвоєння навчального матеріалу здійснюється на основі лекційного матеріалу. Бажано, щоб студент при вивченні дисципліни «Основи правознавства» не обмежувався тільки лекційним матеріалом, а

розвивав уміння правильного використання літератури з різних галузей права України, доцільного застосування нормативно-правових актів України.

Планування самостійної роботи задане робочою програмою навчальної дисципліни. Після опрацювання лекційного матеріалу конкретної теми необхідно виконати завдання до неї : скласти термінологічний словник, продумати відповіді до питань для самостійної перевірки знань, вибрати правильну відповідь на тестові завдання для самоконтролю знань, проаналізувати ситуації та прокоментувати їх з точки зору відповідності нормам чинного законодавства. До кожного змістового модуля студент повинен виконати один реферат .

Студент самостійно обирає тему реферату із запропонованого переліку. Студент має право в обсязі навчальної програми дисципліни сам запропонувати тему реферату, узгодивши її з викладачем. При виборі теми студенту слід керуватися своїми інтересами до певної проблеми, можливостями підбору літератури та інше.

При підготовці до написання реферату студенту слід приділити серйозну увагу підбору і вивченню нормативно-правових актів та літератури. Після ознайомлення з літературою та нормативно-правовими актами студент складає план реферату, який включає в себе:

• вступ;

• основну частину;

• висновки;

• список використаної літератури.

Вступ є обов’язковою частиною реферату, в якому стисло обґрунтовується актуальність , наукова і практична значимість обраної теми , формулюються цілі дослідження.

Основна частина реферату складається з розділів, в яких мають бути послідовно розглянуті всі питання теми. Назва розділу не може повторювати назву теми роботи.

Заключна частина реферату має містити висновки, в яких формулюються результати дослідження, оцінки проаналізованого матеріалу, пропозиції чи рекомендації з досліджуваної проблематики.

Вступ і висновки реферату не повинні перевищувати одну чверть його обсягу.

Правильна організація власної самостійної роботи з боку студента є важливою запорукою успішного навчання і ефективного засвоєння ним знань.

Список використаної та рекомендованої літератури

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.

2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004.

3. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.: Відомості Верховної Ради Української СРС – 1971. – Додаток до №50. – Ст.375.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – Додаток до №51. – Ст.1122.

5. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №20. – Ст.249.

6. Закон України «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №36. – Ст.469.

7. Закон України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №33. – Ст.443.

8. Закон України «Про Президента України» від 5 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №33. – Ст.446.

9. Закон України « Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №53. – Ст.793.

10. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - №4. – Ст.21.

11. Закон України «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №27. – Ст.382.

12. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №8. – Ст.56.

13. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №9. – Ст.62.

14. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №36. – Ст.361.

15. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – «39. – С383.

16. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №49. – Ст.272.

17. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №2. – Ст.4.

18. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №24. – Ст.170.

19. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» від 22 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. №20. – Ст.99.

20. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №34. – Ст.227.

21. Закон України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №14. – Ст.81.

22. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №20 – 21. – Ст.190.

23. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №4. – Ст.65.

24. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25 – 26. Ст.131.

25. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №21 – 22. – Ст.135.

26. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №27 – 28. – Ст.180.

27. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №401 – 44. – Ст.356.

28. Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник. – К.: МАУП, 2004. – 326с.

29. Балакірєва С.Р. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.; 2003. – 210 с.

30. Зеленчук І.А. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.; А.С.К., 2004. – 176 с.

31. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003.

32. Бондарів Є.М., Бугай В.В. та ін. Цивільне та сімейне право України: Навчальний посібник / За ред.. В.В. Васильченка. – Донецьк, 2003.

33. Загальна теорія держави і права. / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 200. – 312 с.

34. Калітенко О.М., Харитонов Е.О. Цивільне та сімейне право України: Підручник. – Х: Одисей, 2004 – 640 с.

35. Карлицький С.М. Трудове право України: Навчальний посібник. – К.: Прецедент, 2004. – 216 с.

36. Кириченко В.М. Правознавство: Курс лекцій. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2006. – 247 с.

37. Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – Київ: Центр учбової літератури, 2007.

38. Конституційне право України: Підручник / За ред.. В.Ф. Погорілка, Ю.М.Тодики. – К.; 1999.

39. Кримінальне право України: Навчальний посібник. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с.

40. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частина: Навчальний посібник. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В. К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005. – 380 с.

41. Логвинова М., Кафарський В. Основи правознавства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005, - 568 с.

42. Основи правознавства України: Навчальний посібник. Вид. четверте, доповн. Та перероблене. / Ківалов С.В., Музиченько П. П., Крестовська Н.М, Крижанівський А.Ф. – Х.: Одісей, 2004. – 368 с.

43. Основи правознавства: Навчальний посібник / За заг. Ред.. П.І. Ігнатенко. – К.: Юридична книга, 2004. – 320 с.

44. Основи правознавства: Навчальний посібник / Під заг. ред.. В.П. Пастухові. – К.: Алеута. 2005. – 377 с.

45. Основи конституційного права України: Підручник / за ред.. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 287

46. Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копєйчикова. – 7-е вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.

47. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 640 с.

48. Сімейне право України: Підручник. / За ред..

В.С. Гопанчука. – К.: Істина, 2002. – 304 с.

49. Сімейне право України: Підручник. / За загл.ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 264 с.

50. Тимченко С. М. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.

51. Трудове право України: Академічний курс: Підручник. / П.Д. Пилипенко, В. Я. Буряк, З.Я. Козак та ін. – К.: Ін Юре, 2004. – 536 с.

52. С.Б. Гавриш, В.Л. Сутковий, Т.М. Філіпенко. Правознавство. Підручник для 10 класу загальноосв. навч. закладів. – К.: «Генеза», 2010.

Теми, винесені на самостійне вивчення з предмету “Правознавство»

для спеціальностей:

5.03050401 «Економіка підприємства»

5.03050702 «Комерційна діяльність»

5.03050901 «Бухгалтерський облік»

5.03060102 « Організація обслуговування на транспорті»

№ п/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Історичний розвиток держави і права України	2
2.	Конституційний статус Президента і парламенту України	2
3.	Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади. Місцеве самоврядування в Україні.	2
4.	Конституційні засади діяльності правоохоронних та правозахисних органів України.	2
5.	Зобовۥязання. Забезпечення виконання зобов’язань.	2
6.	Основи земельного права України.	2
7.	Основи фінансового права України	2
8.	Оплата праці. Гарантії та компенсації	2
9.	Сутність та ознаки адміністративних правовідносин. Субۥєкти адміністративних правовідносин.	2
10.	Поняття і система кримінального права України. Злочин: об’єкт та суб’єкт злочину.	2
Всього		20

Теми, винесені на самостійне вивчення з предмету “Основи правознавства»

для спеціальності 5.03070102 «Туристичне обслуговування»

№ п/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Історичний розвиток держави і права України	2
2.	Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади. Місцеве самоврядування в Україні.	2
3.	Усиновлення. Опіка. Піклування. Патронат.	2
4.	Оплата праці. Гарантії та компенсації.	2
Всього		8

Теми, винесені на самостійне вивчення з предмету “Основи правознавства»

для спеціальності 5.03070102 «Готельне обслуговування»

№ п/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Історичний розвиток держави і права України	2
2.	Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади. Місцеве самоврядування в Україні.	2
3.	Оплата праці. Гарантії та компенсації.	2
Всього		6

Р.I. Основи теорії держави і права України

Тема : « Історичний розвиток держави і права України»

Студент повинен знати: особливості розвитку держави і права України , основні етапи розвитку української державності ,пам’ятки правової культури, їх історичне значення.

Студент повинен уміти: трактувати правові норми, давати їм порівняльний аналіз, робити логічні висновки, самостійно добирати матеріал для написання рефератів.

План

1. Виникнення та історичний розвиток держави і права.

2. Основні етапи розвитку української державності.

3. Найвизначніші пам’ятки правової культури України.

1.У світовій науці переважає погляд на державу і право як

на історичне явище. Їх розглядають як такі, що з’являються лише на певному ступені людського суспільства як наслідок соціально-економічного розвитку. Саме рівень соціально-економічного розвитку і обумовлює тип держави, тобто її соціально змістовну сутність і соціальне призначення.

На сьогодні серед науковців немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права. Здебільшого виникнення держави і права пов’язується з економічними та соціальними чинниками, з виникненням майнової нерівності, розшаруванням суспільства – появою класів. В науку така теорія ввійшла під назвою класової соціально-економічної теорії (Л. Морган, Ф. Енгельс, К. Маркс ).

Відомі такі історичні типи держави: 1) рабовласницький; 2) феодальний; 3) соціалістичний; 4) капіталістичний; 5) сучасний. За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.

Теологічна (релігійна ) теорія пояснює походження кожної держави і права божественною волею. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність , непорушність і святість. (А. Августин, Ф. Аквінський, В. Соловйов ).

Патріархальна теорія визначає сім’ю, як початковий осередок суспільного життя, яка розростається в плем’я, а плем’я – у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми підданими. (Аристотель, Платон, М. Михайлівський, М.Драгоманов ).

Договірна теорія пояснює виникнення держави як наслідок укладення між людьми суспільного договору – добровільної угоди для забезпечення спільної справедливості. Таким же шляхом створюється і право, яке, з погляду прихильників цієї теорії має природний характер: кожна людина має невід’ємні права, набуті від природи (Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев, Т. Гоббс ).

Психологічна теорія причини виникнення держави пов’язує з завоюванням одними племенами , народами інших. Переможці перетворюються на панівні касти, стани, класи, а переможені – на рабів, підневільних тощо ( Л, Гумплович, Є. Тюрінг ).

Теорія конвергенції виникла в другій половині хх століття. За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності (п. Сорокін, Х. Ростоу ).

Перші в історії людства держави виникли там, де існували найбільш сприятливі умови для землеробства – у долинах великих історичних рік Сходу ( Нілу, Тигру та Євфрату, Гангу, Інду, Янцзи ). Для регулювання нових суспільних відносин, що вже не могли забезпечуватися звичаями, створюється право. Воно склалося двома шляхами:

1. частина звичаїв санкціонується державою і продовжують діяти вже як правові звичаї;

2. держава створює нормативні акти, що містять правила поведінки, обов’язкові для всіх.

Держава та право виникли таким чином, через господарську необхідність, з потреб відтворюючої економіки. Виробництво і розподіл продуктів харчування , одягу, інших предметів побуту, знарядь праці в нових умовах стало неможливим без системи управління та забезпечення громадського порядку.

2. На підставі досліджень історії України можна виділити

такі основні етапи української державності:

1. державні утворення раннього залізного віку та давньослов’янського періоду ( кінець II тис. до н.е. – перша половина I тис. до н.е. ):

• кіммерійський період ( X – VII ст. до н.е. );

• грецькі міста-поліси ( Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантикапей ) (VII - V ст. до н. е. );

• скіфо – античний період ( VII – III ст. до н.е. );

• Боспорське царство (V – II ст.до н.е. );

• Сарматський період ( III ст. до н. е. – IV ст. н.е. );

2. слов’янські держави та Хазарський каганат ( IV –IX ст. );

3. Київська Русь (IX – XIII ст. );

4. Галицько-Волинська держава ( XIII – XIV ст. );

5. Велике князівство Литовське ( XIV ст. – 1569 р. );

6. Річ Посполита ( 1569 – 1648 рр. );

7. Українська козацька держава ( 1648 – 1764 рр. );

8. Україна в складі Австрійської ( з 1868 р. – Австро-Угорської ) та Російської ( 1764 1917 рр. ) імперій;

9. Українська державність часів визвольних змагань 1917-1920 рр. (УНР – 1917-1818 рр., Гетьманат П. Скоропадського – 1918р., Директорія – 1918 – 1920 рр.);

10 ) Радянська Україна ( 1917 – 1991 рр. );

11 ) Незалежна Україна ( 1991 р. – наші дні ).

2. Ідеї конституціоналізму в Україні мають давні історичні витоки. Вони сягають часів Київської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом, князем і дружиною, що відображено в різних редакціях « Руської Правди»

Як акти конституційного характеру в історико-юридичних дослідженнях розглядаються договори часів становлення Гетьманської держави, котру будував Б. Хмельницький. Ним були підписані договір і морська конвенція з Османською Портою (1648 р. ), Зборівська угода з Польським королівством (16498 р. ), чим закладалися основи автономії України.

Нові зносини між Україною та Росією були юридично оформлені договором 1654 р., який складався з двох документів. Це, по-перше, «Березневі статті» Б. Хмельницького, де були сформульовані умови, на яких Україна об’єднувалася в союз із Московщиною, і, по-друге, жалувані грамоти царя Олексія Михайловича Б. Хмельницькому та Війську Запорозькому. Договір із царем передбачав мінімальну залежність від Московії, але подальша практика стосунків з Росією показала, що її політика була спрямована на поступове, але неухильне перетворення України на звичайну провінцію Московської держави. Це, природно, привело до відродження ідеї самостійності української держави.

«Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького» були написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах.

У преамбулі обґрунтовувалось природне право українського народу на власну державу, приділялася увага невиконанню Росією положень Переяславської угоди, проголошувався курс на вихід із союзу із московським царем, визначалися кордони відповідно до Зборівської угоди.

Конституція П. Орлика виходила з необхідності поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада передавалася Раді, до якої входили полковники зі своєю старшиною, сотники, радники всіх полків і посли від Низового Війська Запорозького.

Виконавча влада належала гетьманові, але найважливіші справи він повинен був узгоджувати зі старшиною.

Суд мав здійснюватися незалежно від гетьмана.

За змістом цей документ можна розцінювати як першу в Європі конституцію в сучасному її розумінні.

З XVI ст. на українських землях діяли Литовські статути (1529 р., 1566 р., 1588 р. ), які захищали інтереси шляхти і були кодексами феодального права.

Серед пам’яток правової культури України значне місце посідали збірники магдебурзького права, що мали силу в містах, які звільнялися від управління і суду феодала та користувалися правом самоврядування.

Початок реального конституційного процесу в Україні пов’язаний із поваленням самодержавства та організацією у перших числах березня 1717 р. Центральної Ради і прийняття нею чотирьох Універсалів:

• I Універсал ( 27 червня 1917 р. ) розглядався як статут автономії України;

• II Універсал (3 липня 1917 р. ) можна розглядати як своєрідний договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом;

• III Універсал (20 листопада 1917 р. ) проголошував створення УНР та побудову відносин із Росією не на автономних, а на федеративних засадах;

• IV Універсал (9 січня 1918 р. ) проголошував, що « однині Українська Народна Республіка стає самостійною і ні від кого незалежною, вільною, суверенною, державою українського народу».

У подальшому основні положення цього Універсалу знайшли відображення у Конституції Української Народної Республіки 1918 р. ЦР намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Саме це підтверджує Конституція УНР 1918 р., яка, однак, так і не набула чинності.

Сама структура Конституції УНР1918 р. відповідала тим конституційним стандартам, які нині визнані міжнародною юридичною спільнотою. Її перший розділ містив принципові загальні настанови: суверенітет держави;народний суверенітет як основне джерело державної влади;неподільність території України; розвиток місцевого самоврядування на рівні земель, волостей і громадян; надання націям України права на здійснення своїх культурних прав.

Другий розділ Конституції стосувався питань, пов’язаних із правами громадян України. Урівнювалися у правах та обов’язках чоловіки та жінки, усі громадяни; проголошувався принцип розподілу влади, за яким передбачалося створення всенародних Зборів (законодавча влада ), Ради народних міністрів ( виконавча влада ), Генерального Суду УНР.

В сьомій главі говорилося про організацію національних союзів, які об’єднували б представників тієї або іншої національності. Органи кожного національного союзу розглядалися як державні. Найвищим представницьким органом визначалися Національні Збори. Згідно Конституції великоруська, єврейська та польська нації мали право на організацію своїх національних союзів.

Прийняття Конституції УНР 1818 р. завершило черговий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Цей процес було перервано ліквідацією Центральної Ради.

За гетьманату особливого значення набула «Грамота до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. Серед правових актів Директорії варто назвати декларацію Української директорії від 26 грудня 1918 р., закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці та Закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки.

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення так званого другого українського радянського уряду започаткувало в Україні новий етап розвитку конституційного процесу. За роки радянської влади в Україні було прийнято чотири Конституції:

• Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 р. , більшість норм і положень якої повторювали Конституцію Російської Федерації 1918 р.;

• Конституція України 1929 р. , в якій закріплювалася ідея федералізації;

• Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі Конституції СРСР 1936 р., повторювала основні її положення;

• Конституція УРСР 1978 р., яка закріплювала низку демократичних інституцій у межах, визначених правлячим режимом.

І лише за умов такої історичної перемоги, як здобуття суверенітету, стала можливою організація по-справжньому демократичного процесу прийняття нової Конституції. На цих засадах і почався з 16 липня 1990 р. – Дня проголошення Декларації про державний суверенітет України – новий етап розвитку конституційного процесу в Україні, віхами якого стали Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. і його схвалення всенародним голосуванням 1 грудня 1991 р.

Конституційний процес в Україні після здобуття нею незалежності пройшов такі етапи:

1. підготовка кількох проектів Конституції , які відображали позиції різних політичних партій та угрупувань;

2. створення конституційних комісій та їх робочих груп, які за період з 1991 до 1996 рр. підготували і розглянули кілька проектів Конституції;

3. винесення одного з проектів на всенародне обговорення , яке тривало кілька місяців; аналіз результатів обговорення і внесення змін до тесту проекту Конституції;

4. активізація роботи над проектом Конституції після обрання Верховної Ради нового скликання і Президента України у 1994 р.;

5. укладення у червні 1995 р. між Верховною Радою і Президентом України Конституційного договору;

6. підготовка нового проекту Конституції;

7. прийняття Конституції України Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Які теорії виникнення держави і права вам відомі? Доведіть правильність теорії, яку підтримуєте ви.

2. Які з основних етапів розвитку української державності ви вважаєте найбільш важливими? Свою думку аргументуйте.

3. Що означає поняття «конституційний процес»?

4. У чому полягає історичне значення Універсалів Центральної Ради?

5. Назвіть основні ознаки Конституції УНР 1918 р.

6. В чому полягає особливість конституційного процесу в Україні за радянських часів?

7. Чому Конституція України розроблялася майже шість років?

Тести для самоконтролю знань

1.Виберіть історичні типи держави:

а) ранній, перехідний, сучасний;

б) рабовласницький, соціалістичний, капіталістичний;

в) рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний, сучасний.

2. Який документ вважається першою українською Конституцією?

а) Зборівська угода 1649 р.;

б) Переяславська угода 1654 р.;

в) Конституція Пилипа Орлика 1710 р.

3.Скільки Універсалів було прийнято Верховною Радою?

а) два;

б) три;

в) чотири.

4. Яким Універсалом проголошувалося створення УНР?

а) другим;

б) третім;

в) четвертим.

5. За роки радянської влади в Україні було прийнято:

а) дві Конституції;

б) три Конституції;

в) чотири Конституції.

6.Яким правовим актом закріплювалися норми права феодального міста?

а) Литовськими статутами;

б) Договором про самоврядування (Магдебургське право);

в) Руською правдою.

7. Який правовий акт було прийнято 16 липня 1990 р.?

а) Декларацію про Державний суверенітет;

б) Акт проголошення незалежності України;

в) Конституційний договір.

8. Акт проголошення незалежності України було прийнято:

а) 16 липня 1990 р.;

б) 24 серпня 1991 р.;

в) 1 грудня 1991 р.

9. Яким правовим документом закріплювалися норми права Київської Русі періоду правління Ярослав Мудрого та його синів?

а) Руська правда;

б) Литовські статути;

в) Договір про самоврядування.

10. Конституцію України було прийнято:

а) 24серпня 1991 р.;

б) 28 червня 1991 р.;

в) 28 червня 1996 р.

Теми рефератів

1.Державно-конституційні традиції у козацьку добу.

2. Конституція Пилипа Орлика 1710 р.

3. Конституційний устрій Української держави 1917-1920рр.

4. Конституція УНР 1918 р.

5. Конституційні декларації та реалії в часи Української РСР.

Основна література

• Основи правознавства України: Навчальний посібник / Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. – Х., 2004, с. 8-15, 28-32.

• Основи конституційного права України: Підручник / за ред.. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2000, с. 29-51

Р.II. Основи конституційного права України

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Конституційний статус Президента і парламенту

Тема: «Конституційний статус Президента України, його соціально-політичне значення.»

Студент повинен знати: порядок обрання, вимоги до кандидата, повноваження Президента України, підстави і порядок усунення Президента з посади.

Студент повинен уміти: : трактувати правові норми, давати їм порівняльний аналіз, робити логічні висновки, самостійно добирати матеріал для написання рефератів.

План

1.Конституційно – правовий статус Президента, порядок його обрання на посаду.

2. Повноваження Президента України.

3. Дострокове припинення повноважень Президента.

1. Конституційно-правовий статус Президента України виник і дістав своє нормативно-правове закріплення після проголошення незалежності України.

Конституція визначає, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Глава держави – це посадова особа, що здійснює верховне представництво держави у внутрішній і зовнішній політиці.

Як глава держави Президент виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент України не належить до жодної із закріплених Конституцією гілок влади, що цілком узгоджується з принципами розподілу влади. Президент України виконує інтегруючу функцію, тобто забезпечує баланс і взаємодію між органами державної влади.

Президент України обирається громадянами України на основі загального , рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів та володіє державною мовою.

Повноваження Президента України починаються не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складання присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України ( інаугурація ). Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Конституція передбачає засоби захисту правового статусу Президента України, він користується правом недоторканності на весь час виконання своїх повноважень.

Звання Президента охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту. Імпічмент – спеціальна парламентська процедура усунення Президента з посади у випадку вчинення ним державної зради або іншого злочину.

2. Найважливіші повноваження Президента визначені Конституцією та Законами України «Про Президента України», «Про міжнародні договори України», «Про оборону України», «Про громадянство України» та ін. і до яких належать:

1) у сфері забезпечення державного суверенітету України. Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України, очолює Раду національної безпеки й оборони України, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни і приймає рішення про використання Збройних Сил в разі збройної агресії проти України;

2) у сфері зовнішньої політики. Президент України представляє державу в міжнародних відносинах. Конкретний прояв цієї функції – керівництво зовнішньополітичною діяльності держави, ведення переговорів, укладання міжнародних договорів, вирішення питання про визнання іноземних держав, призначення і звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і міжнародних організаціях, прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав;

3) у сфері внутрішньої політики. Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо змін у Конституції, утворює, реорганізує і ліквідує міністерства й інші центральні органи виконавчої влади; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийняття Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;

4) щодо формування складу органів державної влади. Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України; вносить до Верховної Ради України подання про призначення Прем’єр – міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, Голови Служби безпеки України; призначає керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження; призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради Генерального прокурора України; призначає третину складу Конституційного Суду, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років;

5) у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина. Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування;

6) крім того, Президент України має низку повноважень, що традиційно належать до прерогатив глави держави, а саме: присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги й інші вищі спеціальні звання і класні чини; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки і нагороджує ними.

Президент України здійснює й інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, але при цьому він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Здійснюючи свої повноваження, Президент укази та розпорядження, які є обов’язковими до виконання на всій території України. Окремі акти Президента скріплюються підписом Прем’єр – міністра України та міністра, відповідального за підготовку акта та його виконання.

3. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

• відставки;

• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

• усунення з поста в порядку імпічменту;

• смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України, за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як 2/3 від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як 3/4 від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України, зміст повноважень якого як глави держави значно звужено.

Основні поняття та терміни: президент, інаугурація, імпічмент.

Питання для самостійної перевірки знань

1.Які відмінності між монархом і президентом?

2. Хто може бути обраним Президентом України?

3. Продумайте, які противаги передбачені Конституцією України, щоб не допустити перетворення влади Президента у владу диктатора?

4. Що таке імпічмент? Чи можливе проведення такої процедури в Україні?

Тести для самоконтролю знань

1. Президента України обирають строком на:

а) 4 роки;

б) 5 років;

в) 10 років.

2. Новообраний Президент України складає присягу:

а) народові;

б) виборцям;

в) Верховній Раді.

3. Імпічмент – це усунення Президента з посади:

а) через недовіру до його політики з боку депутатів;

б) при зміні складу Верховної Ради ;

в) за скоєння державної зради або іншого злочину.

4. Звання Президента зберігається за ним:

а) на період виконання ним своїх повноважень;

б) довічно;

в) довічно, якщо тільки він не був усунений з посади в порядку імпічменту.

5. Церемонія вступу на пост глави держави називається:

а) інаугурацією;

б) інкорпорацією;

в) імпічментом.

6. У разі дострокового припинення повноважень Президента України його обов’язки тимчасово виконує:

а) Голова Конституційного Суду;

б) Голова Верховної Ради;

в) Прем’єр-міністр України.

7. Новообраний Президент вступає на посаду:

а) з моменту офіційного оголошення результатів виборів;

б) через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів;

в) не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складання присяги народові.

8. Остаточне рішення про усунення Президента з посади в порядку імпічменту приймається:

а) більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

б) не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України;

в) не менш як 3/4 від конституційного складу Верховної Ради України.

9. Президентом України може бути обраний:

а) будь-який громадянин України, який на момент виборів досягнув віку 35 років;

б) будь-яка особа, яка проживає на території України останні 10 років і на момент виборів досягнув віку 35 років;

в) громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

10. Одна й та сама особа не може бути Президентом України:

а) більше одного строку;

б) більше двох строків підряд;

в) більше трьох строків підряд.

Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам конституційного законодавства

1. Президент України підписав указ про призначення на посаду Генерального прокурора, про який депутати Верховної Ради України дізналися лише з офіційної преси.

2. 200 депутатів ініціювали в парламенті процедуру імпічменту . Підстава: позиція Президента України щодо можливості вступу України до НАТО.

Теми рефератів

1.Михайло Грушевський – Президент Української Народної Республіки і світоч української державності.

2. Організація і проведення виборів Президента України.

3. Повноваження Президента в президентській і парламентській республіці.

Основна література

• Конституція України. Розділ Y.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 55 – 58.

Конституційний статус Президента і парламенту

Тема: «Верховна Рада – парламент України.»

Студент повинен знати: порядок формування, повноваження ВРУ, конституційний статус народних депутатів, підстави для припинення повноважень народних депутатів, підстави для дострокового Президентом парламенту.

Студент повинен уміти: : трактувати правові норми, давати їм порівняльний аналіз, робити логічні висновки, самостійно добирати матеріал для написання рефератів.

План

1.Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади. Функції Верховної Ради.

2. Повноваження Верховної Ради України.

3. Законодавчий процес.

4. Підстави для припинення повноважень Верховної Ради України.

1. Законодавча влада в Україні представлена єдиним органом – Верховною Радою України( парламентом ). Парламент – вищий загальнонаціональний представницький орган держави, побудований на виборчих засадах.

Конституцією визначається сутність Верховної Ради як єдиного загальнонаціонального , представницького, колегіального органу державної законодавчої влади в Україні. Виключно до її компетенції входить прийняття законів на території України. Ніякого іншого органу законодавчої влади в Україні немає.

Верховна Рада формується шляхом виборів. Конституційний склад Верховної Ради – 450 депутатів, які обираються на основі загального, рівного прямого виборчого права таємним голосуванням строком на 5 років. Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менш ніж 2/3 від її конституційного складу, тобто 300 депутатів. Народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат.

Народним депутатам гарантується депутатська недоторканність.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах , за винятком відповідальності за образу чи наклеп (депутатський індемнітет ).

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (депутатський імунітет ).

Верховна Рада України здійснює ряд функцій, які в сукупності виражають основні напрямки її діяльності.

Основними функціями Верховної Ради України є:

• представницька функція ( представляє весь український народ і виступає від його імені );

• законодавча функція ( внесення змін до Конституції України, прийняття законів, внесення до них змін, скасування або призупинення їх чинності);

• установча функція ( формування органів виконавчої та судової влади, формування власних парламентських структур, призначення або обрання на посади, звільнення з посад , вирішення питань, що стосуються територіального устрою, Збройних Сил України, забезпечення формування органів місцевого самоврядування );

• функція парламентського контролю (контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист, бюджетно-фінансовий контроль, парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури тощо).

2. Конституція України закріплює за Верховною Радою широке коло повноважень у різних сферах управління.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради України є:

1) у законодавчій сфері – внесення змін до Конституції України, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України;

2)у зовнішньополітичній сфері – оголошення за поданням Президента України стану війни та укладання миру, ратифікація і денонсація міжнародних договорів.

Ратифікація – згода парламенту на чинність в Україні міжнародних договорів. Денонсація – повідомлення однією державою іншу державу про припинення дії укладеного раніше міжнародного договору.

3)участь у формуванні органів виконавчої влади. Призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України й інших вищих посадових осіб;

4)участь у формуванні органів судової влади. Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів судів загальної юрисдикції;

5)здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів. Формою парламентського контролю є також діяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;

6)усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

Верховна Рада України здійснює і інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Основною організаційною формою роботи Верховної Ради є сесія, яка складається з пленарних засідань, засідань комітетів, тимчасових слідчих і спеціальних комісій Верховної Ради. Засідання проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії Верховної Ради України , із зазначенням порядку денного , скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента.

3. Однією з найважливіших функцій парламенту є законодавча функція, тобто прийняття, зміна чи скасування законів.

Процес створення, зміни і скасування законів називають законодавчим процесом.

В Україні він складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива, тобто внесення офіційної пропозиції про прийняття, зміну чи скасування закону до Верховної ради України. Таке право належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України.

2) розробка законопроекту. Вона може бути доручена парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, міністерствам, колективам вчених-фахівців. Найчастіше перша і друга стадія законодавчого процесу збігаються, і тоді на розгляд Верховної Ради вносять готовий законопроект;

3) попереднє обговорення законопроекту. Прийнятий до розгляду законопроект обговорюється в комітетах Верховної Ради. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші подають свої результати обговорення законопроекту;

4) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради ( читання законопроекту ).

- При першому читанні законопроекту Верховна рада заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповідь ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту ( якщо такі є ) , співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структур;

- Під час другого читання ( який є основним у розгляді законопроекту ) Верховна Рада проводить постатейне обговорення законопроекту та здійснює постатейне голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування частини статті, її підпункти або речення;

- Третє читання законопроекту ( яке не є обов’язковим ) проводиться лише тоді, коли необхідні редакційні виправлення і узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами;

5) прийняття закону ( у результаті другого чи третього читання ) здійснюється голосуванням. За загальним правилом, закон має одержати схвалення простої більшості членів парламенту ( тобто 50 відсотків + 1 голос ). Деякі закони мають бути схвалені 2/3 голосів парламентаріїв. Прийнятий закон підписується Головою Верховної Ради України;

6) підписання закону Президентом України, який протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення ( промульгація ) або повертає закон зі своїми зауваженнями і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду. Таке право Президента називається правом відкладального вето. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон знов прийнятий Верховною Радою України не менш як 2/3 від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

7) оприлюднення закону. Підписані Президентом України закони та інші акти , прийняті Верховною Радою України, публікуються в офіційних друкованих виданнях, якими є « Офіційний вісник України», « Відомості Верховної Ради України», а також газети – « голос України» і « Урядовий кур’єр».

8) набрання законом чинності. Відповідно до ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

4. Відповідно до ст. 90 Конституції України повноваження Верховної ради припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

протягом одного місяця у Верховній Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Основні поняття та терміни: парламент, ратифікація, денонсація, промульгація, право відкладального вето, законодавчий процес, законодавча ініціатива , депутатський імунітет, депутатський індемнітет.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Який конституційний склад Верховної Ради і як обирається депутат парламенту?

2. Хто може бути народним депутатом України?

3. Які основні гарантії депутатської діяльності? Чи схвалюєте ви ідею депутатської недоторканності в тому об’ємі, в якому вона існує зараз?

4. В яких випадках достроково припиняються повноваження Верховної Ради?

5. Які нормативні акти приймає Верховна Рада України?

6. Кому належить право законодавчої ініціативи?

7. Хто готує проекти законів?

8. Яка процедура підписання законів?

9. Коли закон вступає в силу?

Тести для самоконтролю знань

1. Конституційний склад Верховної Ради України:

а) 250 народних депутатів;

б) 300 народних депутатів ;

в) 450 народних депутатів.

2. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як:

а) 1/3 від її конституційного складу;

б) 2/3 від її конституційного складу;

в) 3/4 від її конституційного складу.

3. Чергові сесії Верховної Ради України починаються:

а) першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року;

б) першого вівторка січня і першого вівторка серпня кожного року;

в) першого лютого і першого вересня кожного року.

4. Вибори до Верховної Ради України проводяться за:

а) пропорційною системою;

б) змішаною системою;

в) мажоритарною системою.

5. Денонсація – це:

а) повідомлення однією державою іншу державу про припинення дії укладеного міжнародного договору;

б) утрата особою громадянства відповідної держави;

в) примусове переміщення особи за межі держави.

6. Повноваження Верховної Ради припиняються:

а) у день виборів нового складу парламенту;

б) у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання;

в) У день оголошення результатів виборів у новий склад Верховної Ради України.

7. Промульгація – це:

а) підписання главою держави закону, прийнятого парламентом та його оприлюднення;

б) приведення до присяги новообраних членів парламенту;

в) підписання закону, прийнятого парламентом, Головою Верховної Ради України.

8. Вибори до Верховної Ради України проводяться:

а) в останню неділю березня четвертого року повноважень;

б) в останню неділю березня п’ятого року повноважень;

в) в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень.

9. Ратифікація – це:

а) згода парламенту на чинність в Україні міжнародних договорів;

б) підписання закону Головою Верховної Ради України;

в) припинення правовідносин між державами.

10 . Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить:

а ) Президенту України та народним депутатам;

б) Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України;

в) Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України, Національному Банку України.

Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам конституційного законодавства

1. Депутат Верховної Ради України, обраний до парламенту за списком політичної партії, що входить до парламентської коаліції, заявив про своє бажання вийти із складу депутатської фракції і коаліції.

2. Протягом одного місяця після початку роботи парламенту нового скликання у Верховній Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій.

3. Верховна Рада повторно подала на підпис Президенту Закон, за який проголосувало 2/3 від конституційного складу парламенту. Але протягом десяти днів Закон ним не був ним підписаний і оприлюднений.

Теми рефератів

1. Статус народного депутата України.

2.Організація роботи і повноваження комітетів Верховної Ради України.

3. Повноваження Верховної Ради України.

4. Законодавчий процес та умови його ефективності.

5. Парламенти США, Франції, Італії, Канади.

6. Історія парламентаризму в України.

Основна література

• Конституція України. Розділ IY.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 52 – 55.

Кабінет міністрів та інші органи виконавчої влади . Місцеве самоврядування в Україні.

Тема : «Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади в Україні.»

План

1. Система органів виконавчої влади в Україні.

2. Кабінет Міністрів України

3. Центральні органи виконавчої влади

4. Місцеві державні адміністрації.

1. Виконавча влада – це система виконавчо – розпорядчих державних органів, які здійснюють безпосереднє управління державними справами, відповідальна перед Президентом України та Верховною Радою України, підконтрольна і підзвітна Верховній Раді України.

Місце виконавчої влади в системі єдиної державної влади визначається перш за все метою її діяльності – забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Мета у свою чергу вимагає чіткого визначення суті виконавчих та розпорядчих функцій, які притаманні лише виконавчій владі і не збігається з функціями інших гілок влади.

Виконавча функція характеризується тим, що органи виконавчої влади безпосередньо виконують нормативні приписи та інші акти законодавчої влади і Президента України.

Розпорядча функція характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади, указів та розпоряджень Президента України органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.

Суб’єктами виконавчої влади України, які здійснюють ці функції, є:

• органи загальної компетенції – вищі органи у системі органів виконавчої влади;

• органи спеціальної компетенції – центральні органи державної виконавчої влади;

• місцеві органи державної виконавчої влади.

У своїй сукупності ці суб’єкти утворюють єдину систему органів виконавчої влади.

2.Очолює систему органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України – вищий колегіальний орган виконавчої влади, який відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів керується Конституцією, законами та актами Президента України. Організація, повноваження, функції і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією та законами України.

До складу КМУ входить Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри, міністри. Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді. Міністр оборони, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України., Інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які підписує Прем’єр – міністр і які є обов’язковими до виконання.

Прем’єр-міністр України, інші члени КМУ мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем’єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України

3. Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. До цієї системи входять:

1) міністерства;

2) державні комітети (державні служби);

3) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, Управління державної охорони, СБУ тощо).

Структуру центрального органу виконавчої влади затверджує керівник відповідного органу, а їх завдання та функції встановлюються положенням, в якому передбачається відповідальність керівників цих органів перед Президентом України і Верховною Радою України за результати своєї діяльності.

Компетенція міністерств, комітетів і служб реалізується через видання ними наказів, інструкцій та інших нормативно – правових актів, які підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідуються в порядку, встановленому законодавством, а також утворювати дорадчі та консультативні органи, склад яких і положення про них затверджує Кабінет Міністрів України.

4. Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві і Севастополі.

Місцеві державні адміністрації – це державні органи виконавчої влади в регіонах, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно – територіальної одиниці.

Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу побудови адміністративно – територіального устрою України.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних адміністрації, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента. Вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні також радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Голови місцевих державних адміністрацій формують склад місцевих державних адміністрацій та визначають їх структуру.

Повноваження голови місцевої державної адміністрації припиняються Президентом України у разі:

• порушення Конституції і законів України;

• втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;

• визнання судом недієздатним;

• виїзду на проживання до іншої країни;

• набрання законної сили обвинувального вироку суду;

• за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та законодавством про державну службу;

• висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів відповідного ради;

• подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

• у разі смерті.

Основні поняття та терміни: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Які головні функції виконавчої влади в державі?

2. Хто входить до складу Кабінету Міністрів України і як він формується?

3. Коли і в яких випадках припиняються повноваження Кабінету Міністрів України?

4. Чому, на ваш погляд, в Україні так часто приймаються рішення про відставку Прем’єр-міністра?

5. Чим, на вашу думку, повинні керуватися коаліція і Президент України, надаючи кандидатуру Прем’єр-міністра для затвердження парламентом?

6. Які повноваження місцевої державної адміністрації?

7. Якщо рішення голови районної державної адміністрації протирічить законодавству, хто його може скасувати?

Тести для самоконтролю знань

1. Який орган є вищим у системі органів виконавчої влади?

а) Верховна Рада України;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Фонд державного майна України.

2. Укажіть місцеві органи виконавчої влади:

а) місцеві ради народних депутатів;

б) виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів;в 0 місцеві державні адміністрації.

3. Чи зобов’язує Конституція Кабінет Міністрів України скласти свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України?

а) так;

б) ні;

в) тільки у випадку заяви Прем’єр-міністра про свою відставку.

4. Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає:

а) постанови;

б) розпорядження;

в) правильно все вищевикладене.

5. Перед ким відповідальні голови місцевих держадміністрацій?

а) перед Президентом;

б) перед Кабінетом Міністрів України;

в) правильно все вищевикладене.

6. Прем’єр-міністр України призначається:

а) Президентом України;

б) Верховною Радою України;

в) Верховною Радою України за поданням Президента.

7. До складу Кабінету Міністрів України входять:

а) Прем’єр-міністр України, міністри;

б) Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри;

в) Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, міністри.

8. Склад місцевих державних адміністрацій формують:

а) голови місцевих державних адміністрацій;

б) Президент за поданням голови місцевої державної адміністрації;

в) Президент України.

9. Голова місцевої державної адміністрації назначається на посаду:

а) Президентом України;

б) Кабінетом Міністрів України;

в) Президентом за поданням Кабінету Міністрів України.

10. Строк повноважень голови місцевої державної адміністрації:

а) 5 років;

б) відповідає строку повноважень Президента;

в) відповідає строку повноважень Прем’єр-міністра.

Проаналізуйте ситуації і прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам конституційного законодавства

1. Рішенням голови обласної державної адміністрації було приватизовано державне підприємство в порядку, що суперечить діючому законодавству. Своєю постановою Кабінет Міністрів скасував дане рішення.

2. Міністр оборони України заявив Верховній Раді про свою відставку. В зв’язку з цим одна із фракцій у Верховній Раді вимагає відставку всього Кабінету Міністрів України.

Теми рефератів

1. Політико-правові проблеми організації виконавчої влади в Україні.

2. Правовий статус Уряду України.

Основна література

• Конституція України. Розділ YI.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 58 – 60.

Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади. Місцеве самоврядування в Україні

Тема: « Місцеве самоврядування в Україні.»

План

1. Поняття та принципи місцевого самоврядування .

2. Система органів місцевого самоврядування, порядок їх формування.

1. Одним із найважливіших елементів демократичної, соціальної, правової держави є децентралізація державної влади на рівні територіальних громад та органів, які вони обирають.

Місцеве самоврядування – це одна із форм народовладдя в Україні, сутність якої виявляється в самостійному вирішені населенням питань місцевого значення в межах Конституції та законів України. Місцеве самоврядування – це різновид політичної, а не державної влади.

Розділом ХІ Конституції, Законом України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року, а також Європейською хартією про місцеве самоврядування, прийнятий Радою Європи 15 жовтня 1985 року і ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, що ввійшла, таким чином, до складу національного законодавства, визначено засади функціонування місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя. Місцеве самоврядування є формою участі населення в управлінні справами місцевого значення;

законності. Територіальні громади та їх органи зобов’язані діяти у строгій відповідності з законодавством України й у межах своїх повноважень;

гласності. Діяльність органів місцевого самоврядування має висвітлюватися засобами масової інформації, були відкритою для критики і пропозицій;

колегіальності. Органи місцевого самоврядування є колегіальними, прийняті ними рішення мають колективний характер;

поєднання місцевих і державних інтересів. Територіальні громади та їхні органи існують і діють у межах Української держави. Через це неприпустиме протиставлення інтересів громади і всього українського народу. Місцеве самоврядування має діяти з врахуванням загальнодержавних програм соціально – економічного і культурного розвитку;

виборності. Всі органи місцевого самоврядування обираються громадянами відповідно до демократичних засад виборчого права України;

правової, організаційної і матеріально – фінансової самостійності. Місцеве самоврядування відділене від держави. Органи місцевого самоврядування мають право приймати статути територіальної громади, видавати загальнообов’язкові правові акти. Вони мають статус юридичної особи і діють на основі самофінансування;

підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб. Представницькі органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані періодично звітувати перед населенням про свою роботу;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Держава підтримує місцеве самоврядування шляхом передачі йому майна, фінансування програм соціально – економічного і культурного розвитку, здійснюваних у межах територіальної громади;

судового захисту прав місцевого самоврядування. Порушення прав територіальної громади, її органів є підставою для судового розгляду.

Система місцевого самоврядування в Україні будується, перш за все, відповідно до адміністративно – територіального поділу, яке належить до компетенції центральної влади.

2. До системи місцевого самоврядування входять:

1) територіальна громада;

2) сільська, селищна, міська рада;

3) сільський, селищний, міський голова;

4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

5) районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

6) органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватись районні в місті ради.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Територіальна громада – це об’єднання жителів, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійною адміністративно – територіальною одиницею або добровільне об’єднання жителів кількох сіл що мають єдиний адмніністративний центр.

Саме на місцевому рівні найповніше реалізуються права громадян на участь в управлінні громадськими справами. Основними формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад є:

1. місцевий референдум, рішення якого є обов’язковими до виконання на відповідній території;

2. загальні збори громадян за місцем проживання, рішення яких можуть враховуватися органами місцевого самоврядування в їх діяльності;

3. право місцевої ініціативи, тобто право ініціювати розгляд у раді будь – якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування;

4. громадські слухання, тобто заслуховування територіальними громадами депутатів відповідних рад та посадових осіб місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік і пропозиції, які вносяться за результатами цих слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Важливою ланкою системи місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради. До їх складу входять депутати, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Елементом системи місцевого самоврядування є виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, тобто виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Обласні та районні ради не створюють виконавчих органів.

Складовою місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова, який є головною посадовою особою цих адміністративно – територіальних одиниць. Він обирається виборцями строком на чотири роки, здійснює свої повноваження на постійній основі, а також головує на засіданнях рад і очолює виконавчий комітет цих рад.

Голови обласних та районних рад обираються на сесіях відповідних рад.

До системи місцевого самоврядування також належать органи самоорганізації населення. Їхній статус визначається Конституцією і Законом України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 року. З ініціативи жителів можуть створюватися такі органи самоорганізації населення:

1. сільські та селищні комітети;

2. вуличні та квартальні комітети;

3. комітети мікрорайонів;

4. будинкові комітети;

5. комітети районів у містах.

Організаційно – правової основною місцевого самоврядування є те, що його органи є юридичними особами і вони наділені власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Крім того, органами місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у разі здійснення яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти. Ради та виконавчі комітети на своїх засіданнях приймають рішення, а сільські, селищні, міські голови видають розпорядження.

Основні поняття і терміни: місцеве самоврядування, органи самоорганізації населення в Україні, територіальна громада.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Чому в Україні існує поділ на області, райони, міста?

2. Як Конституція України визначає поняття і зміст місцевого самоврядування в Україні?

3. Який порядок формування органів місцевого самоврядування?

4. Що складає матеріальну і фінансову базу місцевого самоврядування?

5. Яка роль органів місцевого самоврядування у системі «держава-

суспільство»?

6. Які ви знаєте органи самоорганізації населення?

Тести для самоконтролю знань

1. Скільки областей в Україні?

а) 18;

б) 24;

в)30.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою:

а) безпосередньо;

б) через органи місцевого самоврядування;

в) правильно все вищевикладене.

3. Голова сільської, селищної, міської ради:

а) призначається головою обласної державної адміністрації;

б) обирається територіальною громадою;

в) обирається на сесії відповідної ради.

4. Рішення, що приймаються органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень:

а) обов’язкові для виконання на відповідній території;

б) обов’язкові для виконання тільки для підприємств і установ місцевого значення;

в) мають рекомендаційний характер.

5. Депутати місцевих рад обираються на строк:

а) 3 роки;

б) 4 роки;

в) 5 років.

Теми рефератів

1. Історія державно-організованого життя на Кримському півострові і причини входження останнього до складу Української РСР у 1954 році.

2. Давні традиції самоврядування в Україні.

3. Інститути самоврядування в Сполучених Штатах Америки, Великобританії, Франції.

Основна література

• Конституція України. Розділ XI.

• Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 60 – 65.

Конституційні засади діяльності правоохоронних та правозахисних органів України

Тема : «Конституційні засади діяльності правоохоронних органів.»

План

1. Поняття і система правоохоронних органів України.

2. Поняття, система і завдання органів прокуратури України.

3. Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції.

1. Правоохоронні органи – це державні органи, які спеціально уповноважені здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати правопорядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства і держави в цілому, а також застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

До системи правоохоронних органів належать:

1. органи прокуратури;

2. органи внутрішніх справ;

3. органи служби безпеки;

4. митні органи;

5. органи охорони державного кордону;

6. органи й установи виконання покарань;

7. органи державної податкової служби;

8. органи державної контрольно-ревізійної служби;

9. органи рибної охорони;

10)органи державної лісової охорони;

11) інші органи, які здійснюють право застосовні або правоохоронні функції.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. Так, у структурі служби безпеки , органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції є спеціалізовані підрозділи, яким надано право здійснювати оперативно-розшукову роботу.

2. Прокуратура України – це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує всемірне утвердження верховенства закону, захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права та свободи людини.

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів , яка побудована відповідно до державного устрою і адміністративно-територіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Систему органів прокуратури складають:

1. Генеральна прокуратура України;

2. Прокуратура Автономної Республіки Крим;

3. Прокуратури областей та прирівняні до них прокуратури міст Києва та Севастополя;

4. Військова прокуратура Військово-морських Сил України і військові прокуратури регіонів;

5. Міські, районні, міжрайонні і військові прокуратури гарнізонів;

6. Спеціальні прокуратури (природоохоронні, транспортні, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства та деякі інші).

Роботу прокуратур на території країни координує Генеральна прокуратура, яку очолює генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України – 5 років.

На прокуратуру покладено такі функції:

1. підтримання державного обвинувачення в суді;

2. представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом;

3. нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4. нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5. нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.