55.Валютне регулювання, його мета і механізм.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів з приводу регламентації вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо.

Об'єктом регулювання в кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини. Але це регулювання найбільш сфоку­соване, як правило, на забезпеченні курсоутворення і на відпові­дному регулюванні курсу національної валюти. Зрозуміло, що таким об'єктом є й відносини між суб'єктами, які вступають у ці валютні відносини. Так, держава в особі відповідно уповноваже­них на це органів, регламентує, наприклад, відносини між комер­ційними банками і господарюючими суб'єктами-резидентами країни, які проводять валютні операції. Окремо будуть регулюва­тись такі самі відносини з нерезидентами. Об'єктом регулювання будуть і ті відносини, які виникають між певними суб'єктами, наприклад, у процесі переміщення валюти через митний кордон держави та ін.

Суб'єктами регулювання виступають інституційні державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодав­ства країни. Як правило, це центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи, яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регу­лювання.

До найбільш дійових методів (елементів) валютного регулю­вання слід зарахувати:

• маневрування обліковою ставкою центрального банку. Цей спосіб не тільки дає змогу регулювати грошову масу, але й сприяє або не сприяє (залежно від напрямку змін) ввозу або вивозу закордон іноземної валюти;

• диверсифікація валютних резервів країни. Це дає змогу (за умови його розміщення в декількох валютах) зменшити збитки,які можуть виникнути у разі знецінення тієї чи іншої валюти;

• купівля або продаж золота з метою зміни кон'юнктури ри­нку шляхетних металів;

• валютна інтервенція, котра веде до зміни курсової вартості національної валюти стосовно іноземної і викликає відповідні зміни в платіжному балансі країни;

• девальвація, яка полягає в офіційному зниженні оголоше­ного курсу національної валюти країни. Це веде до збільшення експорту і зменшення імпорту. Але в сучасних умовах до цього заходу вдаються не дуже часто. Частіше він вимушений і пов'язаний з іншими загальноекономічними, а то й світовими процесами;

• ревальвація, яка протилежна девальвації і полягає у підви­щенні курсу національної валюти. Ревальвація стимулює при­плив іноземної валюти;

• посилення або послаблення валютних обмежень. Обмежен­ня можуть стосуватися зміни правил вивозу валюти громадянами,обміну юридичними і фізичними особами національної валютина іноземну, зміни правил вивозу валютної виручки нерезиден­тами країни і т. ін.

56.Інфляція в Україні та її особливості.

57.Суть і функції небанківських кредитних установ (парабанки).

Небанківські фінансово-кредитні установи (парабанки) — це різно­манітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним фу­нкціональним призначенням вони аналогічні банкам, але їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами.

До системи парабанків належить ціла низка різно­манітних установ, серед яких інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фон­ди, страхові компанії, ломбарди, кредитні спілки. На відміну від банків, вони спеціалізуються на одній або декількох операціях.

Функції парабанків:

-акумулюють ті кошти, які в процесі свого початкового руху не мають характеру капіталу;

-дають інвестору більше можливостей з точки зору отримання доходу на свій капітал;

-надають кредит у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів;