§ 32. Українська культура на західноукраїнських землях

Освіта. Асиміляторська політика Польщі та Румунії на західноукраїнських землях насамперед позначилася на стані народної освіти. Під тиском націонал-демократів польський сейм у 1924 р. прийняв закон про переведення українських народних шкіл на навчання двома мовами. Згідно з ним у двомовних школах історія і географія викладалися польською мовою, вивчення польської мови стало обов'язковим. У багатьох випадках учителів-українців заміняли вчителями-поляками. Оскільки вони не володіли українською, то й інші предмети також викладалися польською мовою. Таким чином, двомовні школи поступово полонізувалися.

У 1921 — 1922 pp. у Східній Галичині українських і польських народних шкіл було майже порівну — понад 2 тис. У 1937 — 1938 pp. кількість українських шкіл зменшилася до 360, натомість з'явилося понад 2000 тис. двомовних шкіл. Кількість шкіл з польською мовою навчання залишалася майже без змін. Тобто двомовні школи створювалися майже виключно на базі українських.

Ліквідація українських шкіл на Волині відбувалася ще швидше. Якщо тут у 1922 — 1923 pp. діяло близько 400 українських шкіл, то у 1937 — 1938 pp. їх залишилося лише 8. Разом з тим польських та двомовних значно побільшало.

Через уповільнений розвиток шкільної мережі і переведення шкільних закладів на польську мову навчання чимало українських дітей не могли вчитися. У результаті зростала неписьменність. Так, у 30-х pp. більша частина українського населення Волинського воєводства була неписьменною.

Прискорено відбувалася ліквідація народних шкіл з українською мовою навчання у західноукраїнських землях під владою Румунії. У Північній Буковині в 1927 р. вже не залишалося жодної української школи.

У Закарпатті державна влада не чинила перешкод для поступової розбудови народної освіти. Мережа українських шкіл була значною. У 1938 р. налічувалося майже півтисячі народних шкіл, п'ять гімназій, чотири учительські семінарії. Працював 1 вищий навчальний заклад — Богословський ліцей.

Щоб спинити здійснювану державою полонізацію освіти, громадськість Західної України почала розбудовувати мережу приватних українських шкіл. Товариство «Рідна шкода», яке, підтримувало УНДО і фінансувало українські кооперативи, створило до кінця 30-х pp. 41 народну школу, кілька гімназій та ліцеїв. На пожертвування української громади «Рідна школа» видавала шкільні підручники і посібники, педагогічний журнал. Вона заснувала сотні шкільних бібліотек.

Без дозволу і проти волі польського уряду у Львові було створено два заклади вищої освіти — український університет і вищу політехнічну школу. У цих нелегальних закладах почали працювати вчені, які втратили роботу після скасування українських кафедр у Львівському університеті. Студенти одержували дипломи, які були визнані в Німеччині і Чехо-Словач-чині. Це давало їм можливість продовжувати навчання за кордоном. Львівський нелегальний університет діяв з 1921 р. до 1925 р.

На базі греко-католицької семінарії з ініціативи митрополита А. Шептицького було створено Львівську богословську академію — єдиний у Західній Україні легальний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання. У середині 30-х pp. в академії навчалося понад 600 студентів.

Наука. Мистецтво. Вчені Західної України були згуртовані в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (НТШ). У польську добу НТШ було позбавлене державних субсидій. Проте фінансові труднощі не зашкодили йому розгорнути інтенсивну наукову роботу, утримувати велику бібліотеку, три музеї і два науково-дослідні інститути. Певний час НТШ користувалося невеликою субсидією уряду радянської України. У 30-х pp. ця допомога припинилася, єдиним джерелом коштів залишалася українська громада.

Авторитет НТШ у науковому світі, здобутий ще в австро-угорську добу, залишався високим. Фізики А. Ейнштейн, А. Йоффе, М. Планк, математики Д. Гільберт, Ф. Клейн та інші вчені світового рівня дали свою згоду на обрання іноземними членами НТШ. У секціях і комісіях НТШ працювали вчені, роботи яких здобули визнання в усьому світі: літературознавець М. Возняк, економіст І. Витанович, музикознавець Ф. Колесса, географ В. Кубійович. У «Записках НТШ» друкувалися статті з історії, літератури, мовознавства. НТШ видало «Атлас України і суміжних земель». У 1930—1935 pp. з'явилася

тритомна «Українська загальна енциклопедія», виконана переважно силами НТШ.

У літературному житті українських земель помітну роль відігравав львівський журнал «Літературно-науковий вісник» (з 1933 р.— «Вісник»). У ньому гуртувалися найвизначніші мит-ці-літератори — В. Стефаник, М. Черемшина, Ю. Липа, Є. Ма-ланюк, У. Самчук та ін. Першим великим успіхом У. Самчука стала автобіографічна трилогія «Волинь», в якій майстерно зображалося життя українського села і молодої селянської інтелігенції в роки Першої світової війни.

На сторінках літературного журналу «Дзвони» вперше були надруковані твори талановитого поета з Лемківщини Б. Анто-нича. Навколо літературно-мистецького місячника «Назустріч» гуртувалася група далеких від політики митців на чолі з критиком М. Рудницьким, а згодом — поетом і мистецтвознавцем С. Гординським. Навколо журналу «Ми», який почав виходити у Варшаві в 1934 p., склалося літературне об'єднання переважно з письменників-емігрантів. Тут друкувалися твори Ю. Липи, Є. Маланюка, О. Теліги.

У мистецькому житті вирізнялися постаті пейзажиста у стилі імпресіонізму І. Труша, 0. Новаківського, який працював у стилі експресіонізму, і П. Холодного. Останній уславився іконописними працями в стилі неовізантінізму.

Провідне місце у розвитку національної культури на західноукраїнських землях належало Галичині і Львову. Тут зберігалися яскраві традиції національної самобутності, формувалися кадри української інтелігенції.

ВИСНОВКИ

Культурний процес на західноукраїнських землях відбувався уповільненими темпами. Утиски з боку властей виявлялися у відвертому, наступальному ігноруванні національної культури. Швидкими темпами здійснювалася полонізація або румунізація закладів народної освіти.

Проте українська національна культура розвивалася, особливо у Галичині, де ще існував нагромаджений за попередні десятиліття культурний потенціал. Незважаючи на відсутність державної допомоги, функціонувало Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Наукові здобутки міжвоєнного періоду в галузі українознавства були вагомі. Літературне і мистецьке життя також характеризувалося істотними успіхами.

Запитання і завдання. 1. Проаналізуйте стан освіти на українських землях, що входили де складу Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини. Які висновки ви можете зробити? 2. Схарактеризуйте діяльність Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у 30-ті pp. 3. Підготуйте повідомлення про життя і діяльність кращих представників науки, літератури і мистецтва на західноукраїнських землях.