§ 22. Утворення Союзу рср і Україна

Договірна федерація. 28 грудня 1920 р. представники Росії В. Ленін і Г. Чичерін, з одного боку, та представник України X. Раковський — з другого, підписали договір про військовий і господарський союз між двома державами. У преамбулі договору підкреслювалися незалежність і суверенність обох держав.

Проте зміст договору суперечив преамбулі. Уряди Росії і України оголошували, що об'єднують сім наркоматів: військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу. Згідно з договором об'єднані наркомати входили до складу РНК РСФРР і мали в РНК УСРР своїх уповноважених. У день підписання цей договір було ратифіковано (затверджено) VIII Всеросійським з'їздом рад.

Аналогічні договори було також укладено між Російською Федерацією та іншими республіками. Так виникла договірна федерація радянських держав.

Проголошене об'єднання наркоматів вносило мало нового в ситуацію, яка існувала з літа 1919 p., коли більшовики утворили «воєнно-політичний союз» республік. Злиття наркоматів під час громадянської війни пояснювалося необхідністю зосередити максимум сил і ресурсів на відсіч ворогу. Небажання послабити централізацію державного управління в мирних умовах свідчило про те, що керівники партії на ділі ігнорували суверенітет формально незалежних радянських республік.

Перетворення органів державного управління Російської Федерації на загальнофедеративні означало «автономізацію» незалежних республік, тобто їх фактичне включення в кордони Росії на правах автономних. Апаратні працівники російських центральних органів у практичній роботі не зважали на юридичний статус України як незалежної держави.

У правлячій партії поступово сформувалися два підходи щодо перспектив договірної федерації радянських республік. Члени центрального керівництва вважали, що незалежні радянські республіки мають бути «автономізовані». Найпослідовнішим виразником централізаторської лінії був нарком у справах національностей Росії Й. Сталін.

Навпаки, керівні працівники республіканських партійних організацій вважали за необхідне послабити централізацію управління з тим, щоб республіки користувалися своїми правами згідно з незалежним статутом. Відповідаючи Сталіну, В. За-тонський заявив: «Нам необхідно витруїти з голів товаришів уявлення про радянську федерацію як федерацію неодмінно «російську», тому що справа не в тому, що вона російська, а в тому, що вона радянська».

Курс на ліквідацію державності національних республік. З ініціативи X. Раковського ЦК КП(б)У в березні 1922 р. звернувся до ЦК РКП(б) з пропозицією конкретизувати відносини між РСФРР і УСРР у межах договірної федерації.

ЦК РКП(б) визнав за доцільне створити комісію для підготовки проекту вдосконалення федеративних відносин. Було затверджено персональний склад комісії: В. Куйбишев (голова), Г. Орджонікідзе, X. Раковський, Г. Сокольников, Й. Сталін, а також представники національних республік (Україну представляв голова ВУЦВК Г. Петровський). Усі включені до складу комісії члени ЦК РКП(б), за винятком Раковського, були прихильниками «автономізації» республік.

Розроблений Сталіним, який фактично усунув Куйбишева від керівництва комісією оргбюро, проект резолюції «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх у Російську Федерацію на правах автономних. У другій половині серпня сталінський проект надійшов на обговорення в ЦК компартій республік. Отже, ініціатива Раковського дала протилежний результат.

В. Ленін не брав участі в роботі комісії через хворобу. Ознайомившись з матеріалами комісії, він вніс пропозицію утворити Радянський Союз, тобто нову федерацію у складі Російської і Закавказької федерацій, України і Білорусії.

Форма утворення єдиної держави, яку запропонував Ленін, була затверджена жовтневим (1922 р.) пленумом ЦК РКП(б). Однак тенденція до «автономізації» національних республік ви-

явилася вже під час роботи утвореної пленумом конституційної комісії у складі Й. Сталіна, М. Калініна, Г. П'ятакова, X. Ра-ковського і Г. Чичеріна. Комісія мала виробити конституційні засади єдиної держави. Вона висловилася за утворення наркоматів трьох типів — злитих, об'єднаних і автономних. Злиті наркомати з «безроздільною владою» (їх було п'ять) мали діяти на всій території Радянського Союзу. Такий самий статус повинні були мати Державне політичне управління (ДПУ), Держбанк і Верховний суд.

Ще п'ять наркоматів планувалося зробити об'єднаними. Вони відрізнялися від злитих тільки тим, що підпорядковані московській колегії республіканські підрозділи дістали назву наркоматів. Статус самостійних управлінських ланок у республіках зберігали шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я і соцзабезпечення. Отже, для мирних умов пропонувалася така схема державного управління, яка обмежувала права республік більше, ніж рішення про об'єднання найважливіших наркоматів, прийняте під час громадянської війни.

10 грудня в Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд рад. Обговоривши доповідь заступника голови РНК УСРР М. Фрунзе, делегати схвалили Декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і проект Союзного договору. Вони звернулися до з'їздів рад усіх республік із закликом негайно приступити до законодавчого оформлення Союзу РСР і з цією метою запропонували скликати загальносоюзний з'їзд.

ЗО грудня 1922 р. відбувся І з'їзд рад СРСР. За пропозицією керівника делегації УСРР М. Фрунзе з'їзд в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Остаточні тексти цих документів з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити наступний з'їзд рад. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет СРСР у складі 371 члена і 138 кандидатів, а також чотирьох голів ЦВК (від України — Г. Петровського).

Конституційне оформлення Союзу РСР. Зміни в Конституції УСРР. У січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив конституційну комісію, яку очолив М. Калінін. Разом з ЦВК союзних республік комісія почала працювати над розробкою основних засад державного устрою. Ця комісія, яка працювала гласно, змушена була тільки повторювати все те, що в принципі вже вирішила нікому не відома внутріпартійна конституційна комісія, в основу рішень якої було покладено автономізаційний проект Сталіна.

Остаточна перемога Сталіна була закріплена під час роботи секції з національного питання на XII з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р.). Раковському і Бухаріну не вдалося, навіть спираючись на авторитет Леніна, перепинити курс на автономізацію.

Делегати з'їзду підтримали Сталіна.

26 січня 1924 р. відкрився II з'їзд рад СРСР. Він остаточно затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. IX Все-

український з'їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР. У ній законодавчо закріплювалося входження радянської України до складу Союзу РСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів державної влади і державного управління, а також відносини між вищими органами державної влади і державного управління СРСР і УСРР. Конституція зафіксувала також зміни, що випливали з фактів утворення в

1924. р. Молдавської АСРР у складі Української СРР і нового адміністративно-територіального поділу республіки. У 1923 р. замість повітів і волостей були утворені округи й райони, а в

1925. р. було ліквідовано губернії і встановлено триланкову систему управління (центр — округ — район).

На той час Українська республіка була другою за розміром у Союзі. її площа становила 450 тис. кв. км, а населення налічувалось 26 млн. чоловік.

ВИСНОВКИ

У перші післявоєнні роки радянська країна існувала у формі федерації незалежних держав. Комуністична партія надійно контролювала кожну нібито незалежну республіку і забезпечувала самим своїм існуванням фактичну унітарність державного устрою.

Однак після громадянської війни центральне компартійно-радянське керівництво дійшло думки, що настав момент для перетворення формально незалежних держав на автономні республіки Російської Федерації. Навпаки, компартійно-радянське керівництво республік здебільшого наполягало на збереженні існуючого становища, що давало йому можливість зберігати відносну самостійність.

В. Ленін поєднав обидві позиції, запропонувавши план побудови Радянського Союзу як єдиної багатонаціональної держави. Цей план було реалізовано. Керівництво республік зберегло право приймати самостійні рішення, однак рамки цієї самостійності цілком визначалися вождями державної партії. У результаті процес «автономізації» союзних республік тривав.

Запитання і завдання. 1. Коли було підписано договір про військовий і господарський союз між радянською Росією і радянською Україною? 2. Як ви розумієте поняття «договірна федерація»? Чи відрізнялася договірна федерація від воєнно-політичного союзу радянських республік? 3. Хто обстоював ідею перетворення формально незалежних радянських республік в автономні республіки Російської Федерації? 4. Оцініть компромісну пропозицію В. Леніна щодо утворення Радянського Союзу. 5. Вставте пропущену дату: VIII Всеросійський з'їзд рад відбувся в p.; VII Всеукраїнський з'їзд рад відбувся в p.; І з'їзд рад СРСР відбувся в p.; II з'їзд рад СРСР відбувся в р. 6. Коли було прийнято першу Конституцію СРСР? Які зміни було внесено в існуючу Конституцію УСРР після утворення СРСР? 7. Публіцисти нерідко стверджують: якби радянська Україна не увійшла в СРСР, вона зберегла б свій незалежний

статус. Чи змінилася система влади в Україні після того, як договірна федерація переросла в союзну державу? 8. Проаналізуйте документи хрестоматії щодо утворення СРСР. Чи є в них згадка про партію, яка мала повноту влади у Радянському Союзі?