§ 12. Війна з радянською Росією

Підготовка Раднаркому до вторгнення в Україну. 11 листопада 1918 р. Німеччина підписала акт про перемир'я, який означав її фактичну капітуляцію. Для радянської Росії з'явилася можливість анулювати Брестський мирний договір. 13 листопада ВЦВК РСФРР офіційно заявив, що вважає договір недійсним.

Раднарком дав директиву Реввіиськраді республіки підготуватися до захоплення України. Підготовка до вторгнення розгорталася повним ходом. 17 листопада було утворено окрему від Реввійськради Росії Українську революційну військову раду. До неї увійшли Й. Сталін, Г. П'ятаков, В. Затонський і В. Антонов-Овсієнко. 28 листопада, через два тижні після утворення Директорії, було проголошено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України у складі Г. П'ятакова (голова), В. Аверіна, Артема (Ф. Сергеева), К. Ворошилова, В. Затонського, Е. Квірінта, Ю. Коцюбинського, М. Подвойського, О. Шліхтера та ін.

Один з перших декретів Тимчасового робітничо-селянського уряду України присвячувався створенню Української радянської армії. Щоб передчасно не видати справжнє призначення стягуваних в армію військ, їх назвали групою курського напрямку. Серцевину групи становили 1-ша і 2-га повстанські дивізії, утворені з партизанських загонів у «нейтральній зоні».

1 грудня з'явився маніфест Тимчасового уряду України, в якому проголошувалася його програма дій. Уряд заявив, що стає на чолі мас, які повстали проти гетьманського режиму, обіцяв скликати після встановлення радянської влади на місцях Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, селянських і червоноар-мійських депутатів, оголошував про націоналізацію промисловості і банків, повідомляв про безкоштовну передачу селянам усіх поміщицьких земель з реманентом.

Тим часом війська під керівництвом В. Антонова-Овсієнка вже розпочали вторгнення в Україну.

Неоголошена війна. Посилаючись на анулювання Брестського мирного договору з Німеччиною, заступник наркома закордонних справ Л. Карахан опублікував циркуляр, з якого випливало, що Раднарком РСФРР більше не розглядає Україну як самостійну державу. Радянським установам давалася вказівка вважати документи, видані українською владою, недійсними. Таким чином, уряд ухилявся від визнання української незалежності.

У грудні 1-ша повстанська дивізія почала просуватися на південний захід. Перед нею стояло завдання захопити Чернігів і Київ. 2-га дивізія наступала на Харків.

Найбільших успіхів радянські війська добилися на Лівобережжі, де їх підтримали заводські колективи Харківщини. 1 січня 1919 р. харківські робітники повстали і два дні утримували місто. З січня у Харків вступили частини регулярної армії, а з ними — Тимчасовий радянський уряд України.

Ще до підходу регулярних частин Червоної армії повстансько-партизанські загони почали діяти на значній території Катеринославської губернії. Вони розгорнули наступ на губернський центр і після цілодобових тяжких боїв оволоділи ним. Діставши підкріплення, петлюрівці вибили їх з міста, але партизанам вдалося утримати контроль над лівобережною частиною Катеринославщини.

Лише за один місяць на користь радянських військ кардинально змінилася стратегічна обстановка у північних районах України. Причина полягала не стільки в силі регулярних частин Червоної армії, скільки у розкладі військ самої Директорії, які вже були нездатні протистояти натиску.

Поразка основних військових сил Директорії. На початку січня 1919 р. голова уряду УНР В. Чехівський надіслав у Москву кілька телеграм, у яких запитував, чому російське військо без оголошення війни веде бойові дії в Україні. Нарком закордонних справ Г. Чичерін на це відповів, що російських військ в Україні немає, а воєнна акція на українській території здійснюється між військами Директорії і радянського уряду України, який є цілком незалежним.

4 січня Л. Троцький підписав постанову Реввійськради про утворення Українського фронту під командуванням Антонова-Овсієнка. Перед фронтом, управління яким зосереджувалося в Москві, ставилося завдання розгорнути наступ проти військ Директорії на Лівобережній Україні й оволодіти головними переправами на Дніпрі в районі Києва, Черкас, Кременчука і Катеринослава.

В. Чехівський гарячково шукав порозуміння з радянською Росією і з цією метою у середині січня надіслав до Москви дипломатичну місію. Вона заявила, що Директорія погоджується на радянську форму влади в УНР за умови пропорційного представництва в радах робітничого класу і трудового селянства, а також на укладення економічного договору з РСФРР. Проголошувався принцип нейтралітету України з активною обороною проти армій Денікіна, Антанти і Польщі. Натомість радянська Росія мала припинити наступ своїх військ в Україні й визнати незалежність УНР.

Коли виявилося, що цей захід ні на день не припинив вторгнення в Україну, у Києві стала зрозумілою нереальність мирного варіанта розвитку подій. В. Чехівський, М. Грушевський, М. Шаповал та інші прибічники союзу з Росією замовкли. Навпаки, прихильники союзу з Антантою, найбільш послідовним з яких був С. Петлюра, заговорили на повний голос. До них приєднався Винниченко, і 16 січня Директорія офіційно оголосила війну радянській Росії.

Зупинившись на короткий час у Харкові для переформування, радянські війська незабаром відновили наступ у трьох напрямках: 2-га повстанська дивізія просувалася на Полтаву, група під командуванням П. Дибенка — на Катеринослав, а група Ю. Сабліна — на Донбас. Загальна чисельність військ не перевищувала 11 тис. бійців, але вони спиралися на допомогу партизанів.

27 січня Дибенко захопив Катеринослав. 2-га дивізія увійшла в Полтаву і переправилася на правий берег Дніпра в районі Кременчука. Група Сабліна тим часом зайняла донецькі міста і з'єдналася з радянськими військами, що стримували натиск денікінців.

Одночасно з наступом на харківському напрямку відбувалося просування радянських військ на Київ. Богунський полк під командуванням М. Щорса 12 січня оволодів Черніговом і разом з Таращанським полком В. Боженка наблизився до Броварів, де стояла армія Петлюри. Після триденної битви Петлюра відступив, відкривши шлях на Київ. 5 лютого 1-ша повстанська дивізія вступила в столицю України.

Реорганізація Директорії. Союз з Антантою. Більшість провідних діячів УНР не бажала йти на формування єдиного з Антантою антибільшовицького фронту. Антанта була в тісному союзі з Денікіним, який рішуче заперечував існування самостійної України.

Виявилося, однак, що Раднарком РСФРР також не визнав незалежної УНР. Україна опинилася між молотом і ковадлом.

Після вимушеного переїзду з Києва до Вінниці Директорія розпочала переговори з Антантою. Делегація провідних міністрів УНР зустрілася з французьким командуванням і вислухала такі ультимативні вимоги: реорганізувати уряд УНР і саму Директорію, вилучивши з її складу представників соціалістичних партій, в тому числі В. Винниченка і С. Петлюру; відмовитися від «більшовицької» соціально-економічної політики; реорганізувати армію УНР, за короткий строк кількісно збільшити її (до 300 тис. чоловік) і підпорядкувати союзному командуванню нарівні з Добровольчою армією Денікіна.

Замість того щоб вийти з Директорії, Петлюра заявив про припинення свого членства в соціал-демократичній партії. Вин-ниченко вийшов з Директорії і передав повноваження її голови Петлюрі. Чехівський подав у відставку, і на посаді голови уряду його змінив С. Остапенко.

Сподівання на допомогу з боку Антанти не справдилися. Переслідувані радянськими військами, загони Петлюри залишили Вінницю. Черговою резиденцією уряду стала Жмеринка.

ВИСНОВКИ

Капітуляція Німеччини дала можливість радянській Росії розпочати вторгнення в Україну. Як і керівники Антанти, Раднарком розраховував на вакуум влади. Однак поява Директорії змусила його використати апробований взимку 1917/18 pp. метод поступового силового поглинення УНР під прикриттям українського радянського уряду.

Розгром і розкладення основних військових сил Директорії взимку 1918/19 pp. різко зменшив значення національно-визвольного руху у політичному житті України. Війська радянської Росії зайняли основну частину України і в районі Донбасу вступили у боротьбу з білогвардійцями. Отже, громадянська війна поширилася й на Україну.

Запитання і завдання. 1. Коли Німеччина підписала акт про перемир'я з державами Антанти? Що він означав? 2. Як відреагувала радянська Росія на звістку про фактичну капітуляцію Німеччини? Для відповіді використайте документи хрестоматії. 3. Коли було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України? Користуючись іменним покажчиком, вміщеним наприкінці підручника, схарактеризуйте основний склад уряду. 4. Якою була програма дій Раднаркому і сформованого ним уряду радянської України, виходячи з маніфесту, проголошеного 1 грудня 1918 p.? 5. Поясніть вираз «неоголошена війна». Коли війська радянської Росії вступили у Харків? Хто їх підтримав? 6. Чому Червона армія так швидко змогла потіснити війська Директорії і захопити значну частину України? 7. Проаналізуйте хід переговорів Директорії з Антантою. Визначте причини реорганізації Директорії. 8. У чому, на ваш погляд, полягають причини поразки Директорії?