§ 10. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Утворення зунр

Проголошення ЗУНР. Після того як імперія Габсбургів розвалилася, 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів Галичини і Буковини. У них брали участь митрополит А. Шептицький і єпископ Г. Хо-мишин, посли до імперського парламенту, члени галицького і буковинського сеймів, делегати від основних українських політичних партій. На зборах було обрано Національну Раду — вищий орган влади майбутньої держави. Рада заявила свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини, а також Закарпаття.

Тим часом польські політичні організації готувалися встановити свою владу в усій Галичині. Щоб запобігти цьому, Національна Рада добилася від австрійського уряду згоди на прискорення передачі влади українцям і в ніч на 1 листопада зайняла Львів, а потім усю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). її президентом став голова Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — лідер національно-демократичної партії К. Левиць-кий.

Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини і поспішила зі створенням жандармерії та збройних сил — Української Галицької армії (УГА). Вона виступила проти передачі землі селянам. Це послабило підтримку населенням проголошеної держави в умовах агресії, що почалася з боку Польщі. Після жорстоких боїв польські війська 22 листопада зайняли Львів; уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя.

Трудящі були розчаровані внутрішньою політикою Національної Ради. Взимку 1918 — 1919 pp. у Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику утворилися ради робітничих депутатів. У Коломиї, Станіславі (тепер — Івано-Франківськ) і Стрию, де розміщувалися частини УГА, виникли ради солдатських депутатів.

З'явилися також комуністичні партійні групи, які стояли на вкрай лівих позиціях і під гаслами ліквідації приватної власності дедалі більше розпалювали класову ворожнечу. У суспільстві, вже розколотому за національними ознаками, загострення класової боротьби створювало додаткові перепони для завоювання державної незалежності.

Перші комуністичні групи або гуртки сформувалися у Львові, Дрогобичі, Станіславі, Стрию і Тернополі. У лютому 1919 р. на конференції в Станіславі на їх основі було створено Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ). Сама назва партії свідчила про те, що її члени не визнали утворення ЗУ HP.

Одночасно з робітничими виступами розпочався селянський рух. Навесні у деяких повітах селяни стали розподіляти поміщицькі і церковні землі.

У квітні 1919 р. комуністи підняли збройне повстання в Дрогобичі. Об'єднана робітничо-селянська рада проголосила повалення влади Національної Ради. Однак розрахунки на поширення повстання не справдилися. Після короткочасного кровопролитного бою урядові війська зайняли Дрогобич.

Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. добре оснащені Антантою польські війська окупували всю територію Східної Галичини і Західної Волині. Було ліквідовано структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Будь-який опір окупантам нещадно придушувався.

Північна Буковина і Хотинщина. Австро-угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях населяли головним чином українці і румуни. Тут виникли паралельні органи влади, утворені українськими та румунськими політичними партіями. Український крайовий комітет орієнтувався на ЗУНР, а румунська Національна Рада тяжіла до Румунії. У цю боротьбу за владу істотні корективи вносили неорганізовані трудящі маси. З листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, на якому пролунав заклик: «Хочемо до України!» У цей самий день утворилася Комуністична партія Буковини як крайова організація КП(б)У. Тимчасовий центральний комітет очолив С. Канюк. Замість австрійської адміністрації в деяких районах Північної Буковини стали виникати ради. Королівський уряд Румунії негайно послав війська і захопив територію всієї Буковини. Національна Рада проголосила себе єдиною владою в краї.

Трудящі не припинили боротьби за возз'єднання з Україною. Найвищого напруження вона досягла під час Хотинського повстання. У ніч на 28 січня 1919 р. місцеві підпільники і бессарабські партизани захопили міст через Дністер, розгромили полк румунських прикордонних військ і зайняли Хотин. Утворена ними Хотинська директорія видала розпорядження про мобілізацію в повстанську армію. За короткий час було сформовано кілька полків і загонів загальною чисельністю майже ЗО тис. чоловік. Повстанці зайняли близько ста населених пунктів у Хотинському і Сорокському повітах Бессарабії. Однак сили були нерівними, а уряд радянської України допомогти не зміг. Наприкінці січня 1919 р. повстанські загони чисельністю понад 4 тис. і близько 50 тис. біженців перейшли через Дністер на територію України.

Закарпатська Україна. Закарпаття перебувало в підпорядкуванні угорської адміністрації. Після проголошення незалежності Угорщини цей населений переважно українцями край увійшов до її складу.

Як і в Угорщині, в містах краю у листопаді — грудні 1918 р. почали виникати ради робітничих депутатів. Посилювалася боротьба селян за землю.

Через багатонаціональний склад населення низинних районів Закарпаття було об'єктом суперечок сусідніх держав. Чехо-Сло-ваччина з дозволу країн Антанти на початку 1919 р. захопила західну частину краю, а Румунія — південно-східну. Однак корінне населення прагнуло до злуки з Україною.

У березні 1919 р. в Угорщині було встановлено радянську владу. За прикладом угорського пролетаріату ради робітничих і солдатських депутатів на неокупованіи території Закарпаття взяли владу в свої руки. Почалося формування Русинської (русини — самоназва закарпатських українців) Червоної гвардії. На основі червоногвардійських загонів, загальна кількість яких перевищила 6 тис. бійців, було сформовано Русинську Червону дивізію, яка у складі угорської Червоної армії воювала з чеськими і румунськими інтервентами.

Радянський уряд Угорщини надав краю територіальну автономію й визнав за українським населенням право на національне самовизначення і возз'єднання з Україною. Було видано декрет про націоналізацію поміщицьких маєтків і передачу землі у всенародну власність. Усі великі й середні підприємства промисловості та торгівлі підлягали націоналізації.

Такі перетворення заможні кола на Закарпатті зустріли вороже. Контрольовані національними партіями, «руські народні ради» в Ужгороді, Хусті і Пряшеві 8 травня прийняли постанови про приєднання до Чехо-Словацької держави. Ще раніше таке саме рішення щодо всієї території Закарпаття винесла Паризька мирна конференція. Директорія та уряд ЗУНР не заперечували проти цього.

Радянська влада протрималася у Закарпатті 40 днів. Наприкінці липня 1919 р. чеські і румунські війська окупували всю територію Закарпаття та Угорщини. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехо-Словаччини.

Декларація про об'єднання українських земель в єдину державу. Незабаром після проголошення ЗУНР відбулася зустріч діячів Національної Ради з представниками Українського національного союзу. Обговорювали проблему, яка звучала так: «Чи треба новій державі прагнути до злуки з Українською Державою над Дніпром негайно?» Після дебатів вирішили не проголошувати єдності з гетьманською Україною. У декларації американського президента Вудро Вільсона, підтриманій країнами Антанти, всім народам Австро-Угорщини гарантувалося право на самовизначення, а Росія розглядалася як унітарна держава. За таких обставин возз'єднання могло б призвести до механічного включення українських земель колишньої Австро-Угорщини у межі Росії.

Під час повстання проти гетьманського режиму уряд ЗУНР вислав своїх повноважних представників до УНР, щоб знову порушити справу про возз'єднання. 1 грудня 1918 p., тобто за два тижні до втечі Скоропадського, у Фастові було укладено попередній «Договір про злуку» між ЗУНР та УНР.

З січня 1919 р. Українська Національна Рада на засіданні в Станіславі затвердила попередній договір, опублікувала його і доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї соборності української нації. Остаточно акт про злуку мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю України направлялася делегація, яка складалася з представників Галичини, Буковини й Закарпаття.

Урочиста церемонія злуки відбулася 22 січня 1919 р. у присутності десятків тисяч киян. В. Винниченко оголосив Декларацію про об'єднання УНР і ЗУНР, яка мала бути затверджена Установчими зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР, як стала називатися ЗУНР, залишалася зі своїми власними законодавчими і адміністративно-виконавчими органами влади.

Спроба возз'єднання українських держав була приречена залишитися декларацією. Польські війська методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало дедалі більше проблематичним. діерез два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був залишити Київ.

ВИСНОВКИ

Поразка «клаптикової» Австро-Угорської імперії у світовій війні призвела до її розпаду. Для українського населення виникла можливість побудови власної держави і об'єднання її з державою, що сформувалася на основній території України після Лютневої революції.

Утворення ЗУНР і проголошення злуки з УНР показали, що український народ прагне скористатися наявними умовами для державотворення. Проте перепони на шляху до утвердження державної незалежності були значнішими, ніж потенціал національної революції. Міжнародна ситуація в остаточному підсумку для ЗУНР та УНР склалася вкрай несприятливо.

В Австро-Угорщині українці виявилися єдиним народом, який не зміг реалізувати принцип національного самовизначення і створити після першої світової війни власну державність.

Запитання і завдання. 1. За яких обставин і коли утворилася Західноукраїнська Народна Республіка? 2. Назвіть органи державної влади Західноукраїнської Народної Республіки. 3. Виберіть необхідне прізвище: Президентом ЗУНР став: К. Левицький, Є. Петрушевич, А. Шептицький. 4. Чому політика Західноукраїнської Народної Республіки не здобула достатньої підтримки у широких верств населення? Чим була викликана поява рад у Східній Галичині? 5. Коли відбулося

Буковинське народне віче? 6. Чим було зумовлене повстання у Хотині? 7. Дайте характеристику революційним подіям у Закарпатті наприкінці 1918 — у середині 1919 pp. 8. Чому переговори про возз'єднання двох українських держав було відкладено на декілька тижнів? 9. За хрестоматією ознайомтесь з Декларацією про злуку УНР і ЗУНР. Яке історичне значення вона мала? 10. Чому спроба возз'єднання українських земель була приречена на невдачу? Обґрунтуйте свою думку історичними фактами.