Ф

Неоплатоні-чна традиція в творчості м. Кузансь-кого

ілософія Кузанського тісно пов'язана з традиціями середньо­вічного неоплатонізму, а також пантеїстичної містики. Він пориває з ортодоксальною традицією середньовічного богослов'я, не сприймає спроб утворення раціоналістичних систем, відкидає не тільки авторитет Арістотеля та його середньовічних інтерпретаторів, а й сам метод схоластичного пізнання Бога та світу. Відхід від схоластики був зумовлений не тільки впливом містичних віянь минулого, а й гуманістичними зв'язками і симпатіями Кузанця.

Як і його сучасники – гуманісти італійського Відродження, Микола Кузанський включається у пошуки давніх грецьких і латинських руко­писів. Кардинал з Кузи вивчив грецьку мову й читав в оригіналі пам'ятки античної філософії, зокрема твори Платона та Прокла. З гуманізмом пов’язує його й звертання до діалогічної форми у деяких творах. Саме звернення у діалогах до образу “невченого”, пересічної, звичайної людини (якій відкриваються істини філософії) мало полемічний антисхоластичний характер і, без­перечно, було пов'язане з гуманістичною полемікою, спрямованою проти «професійної» філософії університетів.

Центральною проблемою філософії Кузанського є проблема спів­відношення Бога та світу. Звичайно, світогляд кардинала є гео­центричним, але його геоцентризм є вже новим явищем, що відрізняється від того, яке обстоювало середньовічне богослов'я. Раціональному обґрунтуванню теологічних істин Кузанець протиставляє концепцію «вченого незнання», яке не є відмовою від пізнавання світу і навіть Бога. Кардинал з Кузи просто веде мову про неможливість виразити повноту пізнання і тих понять і визначень, які при цьому застосовуються.

Єдиним і можливим способом осягнення Бога є так зване апофатичне, або негативне богослов'я. Якщо католицькі філософи серед­ніх віків перераховували всі божисті атрибути, то Кузанський вважав, що жодне визначення й усі вони разом не можуть вичерпати нескінченності і величі божественної природи.

Безумовне знання, на думку кардинала, можна осягнути лише символічно. Основою цієї символіки для нього є математика. Розум підпорядковується закону протилежностей, для якого справедливими є «так або ні», «коло чи багатокутник». На противагу цьому вчене незнання наближається до нескінченного, у якому протилежності зливаються. Нескінченний багатокутник ототожнюється з колом. Якщо Бог нескінченний (Бог є поняттям найбільш точного вираження максимуму), то в Ньому зливаються всі протилежності. Жодні раціо­нальні зусилля філософії не можуть з'ясувати Його сутність. З цього випливає також ототожнення найбільшого й найменшого в нескінченн­ому. Нескінченне поширення Бога у Всесвіті стає тим самим про­цесом, що й розгортання до індивідуального існування. Так само як нескінченно поширюється згорнений божистий максимум у космосі, так само стається і в мінімумі, в мікрокосмосі, в людській істоті. І в людині також відбуваються процеси «завершення», «на­повнення», що є нічим іншим як “божистістю” хоча вона в кожній окремій людині є обмеженою.

Абсолютне злиття божистого й людського реалізувалося лише в Ісусі Христі. Звідси христологічний характер вчення Миколи Кузанського про людину. Людина – це так само “Бог, але не в абсолютному розумінні. Вона є обмеженням божистого принципу, подібно до того як космос є обмеженим максимумом. Одначе вона є не тільки частиною цілого, але новим цілим, цілою індивідуальністю”.

Космологія Кузанського прямо пов'язана з його онтологією. У ній він навіть передбачає геліоцентричне розуміння світу. Світ – не ізольо­вана куля в лоні Абсолюту, а є нескінченним і становить собою нескінченну кулю. Вже цим його погляд відрізняється від гео­центричного, адже нескінченна куля не має визначеного центру, а світ має центр всюди і ніде. Ніде немає нічого стійкого та абсолютного, немає також і абсолютного спокою. Абсолютною є лише нескінченність. Кузанець розвиває тут ідею відносності руху. Своїми космо­логічними уявленнями він, власне, розхитав птолемеївсько-арістотелівське розуміння космосу, ламання котрого розпочав Коперник і завершили Кеплер, Ґалілей та Ньютон.

Кузанський розгортає ідеї діалектики пізнання сутності і явища. Предметом пізнання є пантеїстичний Бог, котрий існує в нерозривній єдності зі світом природи, що осягається людськими відчуттями. Пізнання “розгорненого” світу, тобто Бога, є справою розуму, а не віри, що хоче осягнути Бога у Його “згорненій” формі. Ідеї Миколи Кузанського про математичне пізнання істини були, по суті, антисхоластичними й випереджували дух природознавства Нового часу.