РОЗДІЛ 7. Новий час: раціоналізація світу у філософії

Коло питань: Моделі і зразки світосприйняття та взаємин.

Філософія як знання про світ, яким він є.

Шляхи пізнання світу. «Я» як засада філософії.

Актуалізація онтологічної проблематики:

Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Ляйбніц.

Б. Паскаль: раціоналізація світу – це зовсім не благо.

Початком Нового часу як історичного періоду в житті Європи умовно вважають XVII ст., хоча особливості тієї доби у сфері науки, культури, техніки, філософії помітні вже в часи Ренесансу.

Щ

Нова філософська парадигма: “знання то сила”

об зрозуміти особливості кожного історичного відтинку життя людської спільноти, слід визначити, які пріоритети обирають собі люди, на які взірці, стандарти життя, вартості вони орієнтуються. Отож у світогляді людей кожної історичної доби є певні моделі світосприйняття, зразки взаємин людей і влаштування суспільства, культурні стандарти, еталони наукової діяльності. Модель постановки низки питань в одній чи кількох сферах соціального життя протягом певного історичного часу називають парадигмою. Отже, для більш чіткого розуміння культурно-духовного життя Нового часу та характеру філософії варто виділити його основні парадигми. Першу з них можна сформулювати так: “Знання – то сила!”. В основі ставлення людини до світу лежить знання. При цьому перевага віддається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базуються на науці й експерименті. Позитивізм стає однією з істотних рис цієї доби. Другу парадигму Нового часу сформулюємо так: опануй природу в ім’я користі й успіху самого життя. Прагматично-діловий підхід до світу, що виробляється на основі впровадження науки у виробництво, є типовим для Нового часу. Так, розвиток астрономії, точне визначання широти й довготи, винайдення компаса органічно поєднується з обсягом заморської торгівлі. Винайдення годинника та млина, розробка теорії рівномірних рухів і вчення про передачу механічного руху невіддільні від розвитку промисловості мануфактурного періоду. Винайдення книгодрукування, пороху та компаса, на думку Бекона, змінило вигляд і стан усього світу, по-перше, у справі письма, по-друге, у військовій справі, по-третє, у мореплавстві. Це потягло за собою незчисленні зміни речей, так що жодна влада, жодне вчення, жодна зірка не змогла б учинити більшої дії… на людські справи, аніж ці механічні відкриття¹. Розвиток фізики підштовхує її до зв’язку з математикою. Було приблизно визначено швидкість світла. Закладено основи гідродинаміки (праці Торрічеллі). Дослідним шляхом було доведено наявність атмосферного тиску (праці Паскаля) і сконструйовано прилад для його вимірювання – ртутний барометр.

У ботаніці англійський фізик Гук за допомогою мікроскопа наштовхнувся на клітинну будову рослин. Дослідники живої природи відкрили мікроорганізми, це дало змогу досліджувати органічні збудники хвороб. Завдяки дослідженням Бойля в окрему науку виділяється хімія, що своїм предметом має хімічні елементи та їх з’єднання. З розвитком науки й техніки доба Нового часу започатковує такі негативні елементи цивілізації, як утилітарно-розсудкове ставлення до природи, технократизм, інструменталізм у стосунках між людьми.

У

Нова парадигма: “від Бога до я”

Новий час філософія стимулює розвиток науки й техніки, а вони, безсумнівно, закладають основи європейської цивілізації. Оскільки філософія займається пошуками смислу людського буття, то вона виражає собою парадигму духовності кожної історичної доби. Якщо основою духовності і філософії середньовіччя є християнські поняття Бога і Я (задля спасіння якого Бог став людиною), то основою духовності й філософії Нового часу є перехід від Бога до Я. У філософії Декарта «Я» (суб’єктивність) стає основним принципом і вихідним пунктом філософування, у Паскаля – джерелом духовності і шляхом вчування Бога.

У

Гносеологія постає в центрі філософських проблем

се ж головним зацікавленням як науки, так і філософії того часу стає природа. А тому наукове знання свого найвищого злету досягає у той період у природознавстві; натурфілософія як умоглядне цілісне витлумачення природи поступається практичному завданню – розробці ефективних способів пізнання природи, що, зрештою, веде до формулювання та постановки питань онтології – це питання сутності та структури буття. Сплеск науково-природничого знання зумовлює переростання філософського натуралізму попередніх епох у матеріалізм як якісно нову течію філософії. У XVII ст. широко входить у вжиток термін «матерія» як загальна назва тілесності речей, явищ. Його можна досить часто надибати в статтях “Словника” П’єра Бейля (1647 – 1706), коли він викладає погляди тих чи інших філософів. Термін “матеріалізм” уживає англійський фізик, хімік та філософ Роберт Бойль (1627 – 1691). Ним він позначив учення про фізичний зміст речовини в природі. У філософському значенні цей термін з’являється в Г. Ляйбніца як протилежність ідеалізму.

Н

Філософія Ф. Бекона

овий час поклав початок формуванню в Європі філософій, що виражають своєрідність національної ментальності народів. Відтоді можна говорити про формування, наприклад, англійської, німецької чи іншої національних філософій. Так, англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) виразив своєю філософією не лише парадигми своєї доби, а й англійське сприйняття світу, спосіб філософування та його спрямованість. Він походить із дворянської родини, що мала вплив на політичне життя Англії. Освіту одержав в Кембриджському університеті. Брав активну участь у політичному житті країни. Політичну кар’єру закінчив послом лорд-канцлера 1621 року. Після того, як парламент звинуватив його в інтригах і корупції, відходить од політики й займається наукою. На філософію Ф. Бекон дивився з позиції науки як на вид знання, що здатне описати світ яким він є. «Ми будуємо в людському розумові зразок світу таким, яким він є, а не таким, як підкаже кожному його мислення. Але це неможливо здійснити інакше як шляхом розтину світу та сумлінним його анатомуванням. А ці недоладні й буцімто мавпячі зображення світу, що створив у філософії вимисел людей, ми пропонуємо зовсім розсіяти… Отже, істина і корисність (у цьому разі) достоту одні й ті самі речі. Саму ж практику належить цінувати більше як запоруку істини, а не задля життєвих благ».² Таке завдання філософії тягне за собою розробку відповідного методу й відповідну логіку дослідження. Це й має на меті Беконів «Новий Орґанон» — найвідоміший його твір. Ним Бекон опонує «Орґанону» Арістотеля. Вихідним пунктом нового наукового методу, запропонованого Беконом, є емпірія, досвід, що спирається на експеримент. «Орґанон» же Арістотеля спирається на силу розуму, виражену силогізмами. Та Бекон не применшує значення розуму в пізнанні, лише змушує його зважати на результати експерименту. “Ті, хто займався науками, були або емпіриками, або догматиками. Емпірики, подібно мурашці, лише збирають і користуються зібраним. Раціоналісти, як павук, із самих себе тягнуть нитку. Бджола ж обирає середній спосіб, вона дістає матеріал із квітів саду й поля, але розпоряджається й змінює його власним умінням. Не відрізняється від цього й справжня справа філософії. Бо вона не ґрунтується тільки чи переважно на силі розуму й не відкладає незачепленим матеріал, який добуває з природної історії та з механічних дослідів, але змінює його й перероблює в розумі. Отже, слід покласти добру надію на більш тісну й непорушну (чого досі не було) спілку цих здатностей (тобто досліду та розсудку).

Численні практичні втрати, яких зазнають люди, пов’язані саме з тим, що людський розум сам собі ускладнює завдання, бо не користає належним чином з тих допоміжних засобів, які дають людині відчуття. За своєю природою людина є як предметом філософії, так і теології, бо має чуттєву та розумну душу. Розумна душа входить у людину згідно з волею Бога і є предметом теології. Чуттєва душа, маючи фізичну природу, є предметом аналізу філософії. Завдяки чуттєвій душі людина здатна пізнавати світ, оскільки має здатність оцінювати експеримент. Таким чином, чуттєве пізнання є, за Беконом, моментом досліду та експерименту. Цей підхід до дійсності характерний для більшості англійських філософів, що відповідає особливостям англійської національної вдачі та світогляду. Знаряддям пізнання, або Орґаноном, Бекон називає логіку. Ця логіка, на його думку, відрізняється від традиційної метою, способом доведення і тим, де саме вона починає дослідження; вона спрямована на опис речей, що підлягають вивченню, а не на відмислені від речей судження. «Ніяким чином не може бути, щоб аксіоми, встановлені міркуванням, годились би для відкриття нових речей, бо витонченість природи у багато разів перевищує витонченість суджень!».