М

Індуктивний метод

етодом свого дослідження природи Бекон називає індукцію як форму доведення, що прислухається до голосу відчуттів, намагається осягнути природний характер речей. Цей метод учить робити висновки після скрупульозного аналізу досліду й елементів предмета дослідження. У пізнанні речей, явищ дійсності людина робить похибки, що базуються на упередженнях, які являють собою укорінені чи вродженні уявлення і фікції. Такі уявлення Бекон називає ідолами, примарами. Для того, щоб подолати ці перешкоди на шляху пізнання, треба добре знати й усвідомити собі природу ідолів. Людський розум як нерівне дзеркало, що, відбиваючи речі, змінює свою природу та природу речей і цим викривлює її й порушує. “Є чотири види примар, — каже Ф. Бекон, — які беруть в облогу людські уми. Для того, щоб вивчити їх, ми дали їм назви. Назвемо перший вид примар примарами роду, другий – примарами печери, третій – примарами ринку і четвертий – примарами театру”³.

Ідоли роду властиві людям через недосконалість їхнього розуму. Наш розум прагне до більшого порядку та рівноваги в речах, аніж вони мають насправді. Ідоли печери, уявлення-примари кожного індивіда, є вродженими і пов’язані з індивідуальним вихованням людини, індивідуальними враженнями її душі тільки з їй властивими упередженнями. Ідоли ринку виникають на основі домовленості, що супроводжує соціальне життя людей. Можливі ж домовленості лише завдяки вживанню слів і мови. Поганий і неправильний вибір слів значно заважає розуму. «Слова, — говорить Ф. Бекон, — просто ґвалтують розум і все приводять у сум’яття, а людей ведуть до незчисленних зайвих суперечок та ідей”⁴. Примари театру вселяються в душі людей від засвоєння ними різних догматів філософії та аксіом наук, бо кожна філософська система — це штучно вимислений світ, як світ театру. Кожна філософська система й аксіоми наук правильні лише в конкретних межах пізнання і часу. Робити їх авторитетними на всі часи є примарним уявленням людей.

Метою людського пізнання, за Беконом, є знання форми через розкриття «причини котроїсь із природ». «Природи», або ж властивості речей, виявляє людина у своїх відчуттях і через їх знання вона доходить до пізнання форми. Форма є і джерело самобутності, неповторності речі і закон, порядок появи й зміни «природ» у речах дійсності. Форма в Бекона — це переосмислена єдність трьох причин Арістотеля: матеріальної, діючої, формальної. Арістотелева четверта причина – фінальна, за Ф. Беконом, «не лише не має хосену, але навіть зводить на манівці науки, коли йдеться не про дії людини»⁵.

Той, хто знає форми, – «той охоплює єдність природи в неподібних матеріях». Щоб віднайти «форми», за Беконом, слід розкласти речі і складні явища природи на елементарні «природи». Після цього виявляють «форми» цих «природ», а відтак охоплюють єдність усієї природи «у подібних матеріях». Спосіб пізнання Бекона базується на розумовому поєднанні і роз’єднанні тіл природи. Цей спосіб і є індукція. Ф. Бекон скептично ставиться як до повної, так і неповної індукції, яка через просте перераховування певної частини всіх випадків не дає надійного, достовірного знання. Повної ж індукції досягти дуже важко. Тому Бекон для удосконалення індукції пропонує не досягнення її повноти, а врахування негативних випадків, тобто випадків «відхилення» від звичайного ходу речей. «Відхилення», зафіксовані емпіричним шляхом, включаються в ланцюг індуктивного міркування. Таким чином постає елімінативна (виключаюча) індукція. «Тоді після відкидання і виключення, зробленого належним чином (коли всі легковажні опінії обернуться в дим) на другому місці (ніби на дні) лишиться позитивна форма, тверда, істинна й добре визначена»⁶.

Філософія Ф. Бекона підносить значення наукових знань для їх практичного застосування. Чільне місце в процесі пізнання посідає у філософа чуттєве пізнання та експеримент на противагу схоластичній філософії середньовіччя. Учення Бекона є першою спробою застосування у філософії методів науки й зведення філософії до різновиду науки. У ХІХ ст. такий підхід до філософії знайде вияв у філософській течії позитивізму.