М

Учення Нікколо Макіавеллі

акіавеллі визнає державу вищим проявом людського духу, а служін­ня їй – метою, сенсом і щастям людського життя. Поділяючи традицій­не християнське уявлення про першопочаткове зло людської природи, мислитель вважає, що виховання людей має здійснювати держава. Майже на півстоліття раніше від мислителя Нового часу Гоббса Макіавеллі обґрунтовує доконечне існування держави егоїстичною при­родою людини й потребою приборкати її природу. Макіавеллі намага­ється відмежувати політику від релігії і від моралі. Релігія, на його думку, є лише автономною стороною людської діяльності, вона стає втіленням вільної людської волі в рамках необхідності, а політику по­винна визначати більше сама практика життя, природні закони людини та її психології. У найбільш відомому трактаті “Державець” (1532 р.). Макіавеллі описує способи створення сильної держави в умовах, коли доброчинство в народі перебуває на низькому рівні. Мислитель вважає, що той державець, який став на шлях “долі”, повинен бути правителем нового типу, абсолютним паном, деспотом. Він не мусить бути пов'язаний будь-якими правовими нормами, релігією чи власним словом. Правитель має керуватись реальними фактами, може бути жорстоким, хитрим, грішним та нещадним. Лише в такий спосіб глава держави зможе панувати над стихією людської поведінки, що випли­ває з жадоби багатства, добробуту та інстинктів, котрі супроводжу­ють життя індивіда. Моральна позиція державця не повинна збігатися з моральними приписами, прийнятими й сповідуваними широким загалом. Державець має бути активним, діяльним і своїми рішеннями змінювати перебіг подій у суспільстві. Якщо політик мучитиметься докорами сумління й намагатиметься співміряти свої дії з моральними засадами суспіль­ства, йому нема чого розраховувати на успіх.

Мораль у Макіавеллі часто визначають як зразок цинізму та амораль­ності в політиці. Термін “макіавеллізм” із часом став синонімом по­літики, що керується принципом «мета виправдовує засоби». Макіа­веллізм засуджують як теорію і практику безконтрольного вико­ристання влади, яка не підпорядкована вищим моральним критеріям, як діяльність, єдиним законом котрої є успіх за всяку ціну. Але твор­чість Макіавеллі вплетена в хід конкретних історичних подій і її слід розглядати у зв'язку з інтересами тодішнього італійського громадян­ського суспільства, з його доконечною потребою мати сильну державу.

Д

Теорія природного права

оба Відродження знаменита й появою теорії природного права. Одним з її репрезентантів був голландський юрист, історик і політик, представник так званого Північного Відродження Гуґо Ґроцій (1583 – 1645). Філософською основою його природничо-правової теорії був раціоналістичний світогляд. Всі соціально-правові конфлікти, на його думку, належить вирішувати з позиції здорового ґлузду. Ґроцій, як і його сучасники, чітко дотримується принципів «подвійної істини». Він визнає божисте право і право людське. В людському праві Ґроцій розрізняє цивільне й природне право. Цивільне право ви­никає історично, воно зумовлене політичною ситуацією. А природне випливає з природного характеру людини і є предметом не історії, а філософії. Сутність природного права постає із суспільного характеру людини, а з цього випливає необхідність суспільного договору. Цей договір люди укладають для забезпечення своїх інтересів і утворюють таким чином державний союз

У

Утопічні ідеї

добу Відродження з'являються також теорії, що досить критично реагують на поглиблення соціальної диференці­ації суспільства, зростання майнової нерівності, зубожіння широких народних верств та спричинені цим негативні явища в суспільному житті. Мислителі доби Відродження починають вести мову про ідеаль­ну державу, де ідеї соціальної рівності посідають чільне місце. Зви­чайно, такі ідеї мають утопічний та ілюзійний характер, оскільки відображають неіснуючі умови й сили тодішнього суспільства. Найбільш яскраве втілення утопічні ідеї XVI ст. знайшли у творчості Томаса Мора та Томмазо Кампанелли.

Томас Мор (1478 – 1535) – один з найбільш освічених людей доби Відродження: широким був світ його наукових, літературних, культур­них інтересів. Глибокі знання мав у сфері філософії, історії, політики, юриспруденції, літератури. Особлива дружба зав'язалася у нього з пред­ставником Північного Відродження – Еразмом Роттердамським. Рід­нила їх взаємна симпатія, тотожність політичних і морально-етичних поглядів, переконання про доконечність перебудови суспільного ладу на гуманістичній основі, опір будь-якому фанатизму, догматизму, об­скурантизму, любов до античної культури й літератури.

Найпомітнішим твором Томаса Мора стала “Золота книжечка, така ж корисна, як потішна про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”, відома під скороченою назвою “Утопія”. В “Утопії” Мор змальовує ідеальне суспільство. Зразок такого суспільства англійський мислитель знаходить у творі Платона “Держава”, на який він неодноразово покликається у своїй книзі. На острові Утопія створено суспільство соціальної рівності. Там немає приватної власності, а в основу соціального устрою покладено суспільну власність: земля, будинки, засоби виробництва, вся продукція, яку виробляють для споживання, є всенародним добром. При відсутності приватної власності громадяни Утопії на перший план ставлять громадський добробут, а не власні інтереси. В Утопії діє загальнообов'язкова повинність, плодами праці користуються всі на рівних правах відповідно до своїх потреб. Активну участь у суспіль­ному виробництві й громадському житті беруть і жінки. Фізичною працею зобов'язані займатися всі, за винятком службових осіб, прави­теля держави та вчених. Шестигодинний робочий день при свідомому ставленні до праці забезпечує достатньо продуктів для всього на­селення. Решту вільного часу жителі Утопії присвячують відпочинку, інтелектуальним заняттям і культурним розвагам. Освіта доступна для всіх. Таким чином, у державі створено всі умови для всебічного, гар­монійного фізичного та духовного розвитку громадян, для максималь­ного задоволення їхніх духовних запитів. Політичний устрій ґрунтується на засадах демократизму. Держава – це демократична республіка, у якій службові особи вибираються на один рік, за винятком правителя, що обирається довічно. Волю народу виражає сенат, у компетенцію якого входять законодавчі функції, загальне керівництво виробниц­твом, судочинство, контроль за правильним розподілом продуктів у країні. Демократичний характер держави виявляється і в релігійній терпимості щодо різних вірувань, що існують на острові. Мислитель ставить питання про ліквідацію протилежностей між містом і селом, між фізичною і розумовою працею.

Томас Мор був одним із засновників утопічного соціалізму. Свої уявлення про нове суспільство він не вважав фантазією, хоча й усвідомлював можливі труднощі при їх реалізації. Він вважав, що за допомогою освіченого правителя його ідеї можна здійснити. Через ілюзійність і нездійсненність його вчення, воно ввійшло в історію соціально-політичного мислення як «утопічне».

Томмазо Кампанелла (1568 – 1639 рр.) був одним із представників натурфілософії італійського Відродження, однак більш помітну роль відіграло його соціальне вчення. Мислитель чітко проводить думку про необхідність великих суспіль­них перетворень, що мають бути спрямованими на реалізацію Царства Божого на Землі, закликає згідно з християнською совістю ліквідувати приватну власність і пов'язану з нею експлуатацію людини людиною. На відміну від Мора він не звертає великої уваги на еко­номічні проблеми. Ліквідувати приватну власність можна, виходячи з моральних засад християнства.

Державний лад описаного ним Сонячного міста становить собою ідеалізовану тео­кратичну систему, на чолі якої стоїть жрець, перший духівник, мета­фізик, відзначений сонячним символом. Його помічниками є Влада, Мудрість і Любов. Вони займаються питаннями війни і миру, військо­вим мистецтвом і ремеслом, вільними мистецтвами, науками, шкільною освітою, питаннями контролю народжуваності, вихованням, медици­ною, землеробством, тваринництвом. Політична, світська влада пере­плітається з церковною, духовною. Релігія громадян міста Сонця зливається з філософією природи. Завдання полягає в їх об'єднанні.

Утопічні ідеї Томаса Мора і Томмазо Кампанелли були підхоплені Сен-Сімоном, Фур'є у Франції та Оуеном в Англії у XIX ст.

У той час, коли філологи займалися творчістю людини в царині літератури та філософії, а психологи та моралісти цікавились особи­стим і громадським життям людини, намагалися з'ясувати складну, суперечливу природу людської сутності, на арені філософського життя з'являються скептики, які не завжди відігравали деструктив­ну роль у культурі. Йдеться про те, що скептики піддали сумніву життєві вартості та ідеали доби Відродження і були про­вісниками нової філософської парадигми.

Одним з найбільших скептиків був Мішель Монтень (1533 – 1592), який походив з відомої купецької родини, що осіла в м. Бордо (Франція).