Особливості водокористування у світі та Україні

Основним джерелом водопостачання для людства є річ­ковий стік. Серед країн світу перше місце за цим показни­ком посідає Бразилія з її гігантською річкою Амазонкою (9900 млрд м³). Річковий стік України становить у серед­ньому 85,1 млрд м³ (без Дунаю), а в маловодні роки змен­шується до 48,8 млрд м³. По території України цей стік розподілений вкрай нерівномірно: 70 % припадає на Південно-Західний економічний район (45 % території), де мешкає лише 40 % населення. На Донецько-Придніпровський і Південний економічні райони, в яких живе 60 % населення і де розташовані найбільш водоємні галузі народ­ного господарства, припадає всього 30 % стоку.

У цілому по Україні водні ресурси (річковий стік і під­земні води) використовуються повністю, в багатьох райо­нах півдня республіки відчувається гострий дефіцит води. Для ліквідації цього дефіциту доводиться вдаватися до трудомістких і дорогих заходів — перекидання води кана­лами та будівництва водосховищ. Для водопостачання маловодних районів введено в дію ряд каналів: Північно-Кримський, Дніпро - Кривий Ріг, Сіверський Донець - Донбас, Дніпро - Донбас, Інгулецький. В Україні є 748 водосховищ об'ємом понад 1млн м³ кожне, сумарний об'єм води в них досягає 48,9млрд. м³.

Головним джерелом води в Україні є Дніпро. Дніпров­ська вода використовується для пиття й технологічних по­треб. Іншими річками, що забезпечують потреби населення України у воді, є Дністер, Південний Буг, Західний Буг, Ти­са, Прут та ін. Стан води й повноводдя великих річок Укра­їни залежить від стану їх приток і малих річок, яких в Ук­раїні налічується понад 63 тис. Ці річки мають величезне значення — досить зазначити, що 90 % усіх населених пунктів республіки розташовані саме поблизу малих річок. У басейнах цих річок формується понад 60 % водних ре­сурсів України.

Саме стан малих річок України викликає нині велику тривогу. Більше як 20 тис їх вже зникло, тобто висохло. Деградація, висихання малих річок невідворотно призведе до деградації великих річок, тому проблема їх збереження й оздоровлення є однією з найгостріших для нашої молодої держави.

Водоємність виробництва

Проблема забезпечення людства чистою водою нині над­звичайно загострилася, оскільки наявні ресурси прісної води в багатьох районах є недостатніми для задоволення всіх споживачів не лише на перспективу, але й на сьогодні. Усі галузі господарства за відношенням до водних ре­сурсів поділяють на дві групи: споживачі й корис­тувачі води.

Споживачі забирають воду з джерела, використовують її для виробництва промислової й сільськогосподарської продукції, а потім повертають, але вже в іншому місці, в меншій кількості й іншої якості.

Користувачі воду з джерела не забирають, а використо­вують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт тощо) або як джерело енергії (ГЕС).

Проте і вони можуть змінювати якість води (наприклад, водний транс­порт забруднює воду).

Вода може використовуватися з різною метою: для по­треб промисловості, сільського, комунального господарства, транспорту та для господарсько-питних потреб тощо.

Промисловість використовує близько 20 % загального рівня прісної води й її споживання. Кількість води, що споживається тим чи іншим промисловим підприємством, залежить від типу продукції, що випускається, технології виробничого процесу, системи водопостачання (прямоточ­ної чи оборотної), кліматичних умов тощо.

У разі застосування проточної системи вода з водного джерела подається на промисловий об'єкт, використову­ється в процесі виробництва продукції, потім надходить на очисні споруди й після відповідного очищення скидається у водотік чи водойму. При такій системі використовується велика кількість води, але частка необоротного споживання невелика.

При оборотній системі водопостачання відпрацьована вода після відповідної очистки не скидається у водойму, а багаторазово використовується в процесі виробництва. Витрати води у цьому разі набагато нижчі. Наприклад, як­що ТЕС потужністю 1 млн кВт при прямоточному водопос­тачанні щорічно споживає 1,5 км³ води (головним чином для охолодження агрегатів), то при оборотній схемі — ли­ше 0,12 км³, тобто в 13 разів менше.

Для оцінки обсягів промислового водоспоживання ви­користовується термін

водоємність виробництва - кількість води (м³), необхідну для виробництва 1 т готової продукції.

Найбільшим споживачем води в промисловості є атомна енергетика — АЕС використовують у середньому вдвічі більше води на 1 кВт виробленої електроенергії, ніж ТЕС.

Сільське господарство є основним споживачем прісної води (70 % усього її використання).

Це зумовлено в першу чергу збільшенням площ зрошуваного землеробства. Зро­шувані землі дають набагато більше продукції, ніж незрошувані (богарні). Так, у світі нині зрошується близько 15 % площ усіх сільськогосподарських угідь, проте вони дають понад 50 % усієї продукції (за вартістю).

Втрати води під час зрошення (за рахунок випарову­вання) досягають великих значень (від 20 до 60 % водоза­бору). Деяка кількість води після зрошення повертається у водойми у вигляді зворотних вод, які, як правило, за сво­їм хімічним складом значно відрізняються від води, що використовувалася для зрошення, вони мають великий вміст солей.

Водопостачання населення задовольняє потреби в питній воді й комунально-побутові потреби (робота підпри­ємств побутового обслуговування, поливаний вулиць і зеле­них насаджень, протипожежні заходи тощо). Існує поняття питоме водоспоживання, тобто добовий об'єм води в літ­рах, що необхідний для задоволення всіх потреб одного жителя міста чи села. Питоме водоспоживання в містах більше, ніж у селах і значною мірою залежить від ступеня благоустрою (наявності водопроводу, каналізації, центрального водяного опалення тощо). У великих містах земної кулі питоме водоспоживання нині становить, л/добу на од­ну людину: Москва - 600, Київ -515, Івано-Франківськ, Шостка - 230.