32. Творчість бернарда меретина

Біографічні відомості про Бернарда Меретина до моменту появи на західноукраїнських землях, відсутні. Близько 1738 року з'явився у Львові, де оселився і працював як архітектор. Створив спілку із архітектором Мартином Урбаніком, що прибув із Замостя. Меретин, як і Урбанік, ніколи не належав до львівського цеху будівничих, через що перебував із місцевими архітекторами у постійному конфлікті. Відомо про кілька судових позовів проти обидвох архітекторів, де перелічуються будови, ведені без дозволу цеху, часто відібрані в цехових майстрів уже у процесі будівництва. Для захисту в цих справах Меретин активно користувався протекцією своїх впливових замовників. Матеріали цих позовів нині дозволили встановити авторство Меретина у багатьох львівських спорудах. Попри конфлікти з львівським цехом, Меретин активно задіював у роботах за межами Львова львівських будівничих. Серед них практикантом на будівництві у Городенці був Петро Полейовський — в майбутньому відомий архітектор.

На початках, протектором Меретина був міський райця Карло Ґарані, чий палац і кам'яницю у Львові перебудовував Меретин. В подальшому головним замовником і патроном майстра став магнат і меценат Микола Василій Потоцький, який проводив значні будівельні роботи у своїх маєтках (особливо Городенці та Бучачі). Велику роль у спорудах Меретина відігравала скульптура. У тих же проектах Потоцького був задіяний видатний скульптор епохи рококо Георгій Пінзель. Перший з двох синів Пінзеля, що народився 1752 року, на честь хрещеного батька Бернарда Меретина, також був названий Бернардом.

Є дані про те, що 1742 року архітектор проживав при монастирі кармеліток взутих, перебудовуючи монастирський костел. 1757 року поселився у кам'яниці Генсьоровській (№ 9 на вулиці Театральній). Помер у Львові 3 або 4 січня 1759 року, залишивши по собі сина Йосифа і доньку Франциску, на той момент вже заміжню за Войцехом Балицьким. Вдова Анна Меретинова (за іншими даними Катерина), вийшла заміж вдруге. Ще протягом кількох років кредитори добивались сплати боргів архітектора від його родичів. Цілий ряд храмів за проектами Меретина були збудовані вже після його смерті.

Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, на котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих в подальшому у головному своєму творінні — соборі святого Юра. Польський дослідник Збігнєв Горунг вбачав у типології храмів Меретина зв'язок із австро-німецькими бароковими храмами.

Львівський дослідник Володимир Вуйцик провів аналіз усіх варіантів написання прізвища Меретина у міських актових книгах, віднайшовши зокрема такі: Meretynier Bernat architectus, Meretync, Meredyn, Merettyn, Mirydyn, Mertynier, Merderer, Bernadt architecto, Bernat, Bennard, Merettini, Meretyn. Попри те, що в писемних джерелах і літературі прийнявся саме останній, спольщений варіант, Вуйцик вважає, що справжнім прізвищем архітектора було Merettiner. Так архітектор неоднократно підписувався особисто. Співставляючи це зі свідченнями сучасників, котрі між іншим називали його німцем, Вуйцик робить однозначний висновок, що німець — справжня національність Меретина. Цю думку поділяв і інший дослідник — Тадеуш Маньковський.