41. Роль монументального і декоративного живопису в оздобленні інтерьерів доби рококо.

Починаючи вже з другої половини XVII ст., в монастирях, а також у містах і селах, що були резиденціями козацької старшини, почалося будівництво великих мурованих храмів. їхні інтер’єри багато й пишно оздоблювалися на кошти старшини. Головною прикрасою церковного інтер’єру був іконостас, де широко використовувалися живопис і декоративне різьблення, збагачене розфарбовуванням, срібненням та позолотою. Іконостас органічно вписувався в архітектуру інтер’єру. Стінні декоративні розписи, які набули великого розвитку в дерев’яних храмах (св.Духа в с.Потеличі, св.Юра в м.Дрогобичі та ін.), знаходять собі місце в мурованих церквах XVII та XVIII ст. Наростання пишності і багатства оздоблень храмів стимулювалося змаганням православного духівництва з католицьким та уніатським щодо залучення віруючих. З іншого боку, пани-старшини вбачали в церкві свою ідеологічну підвалину. Саме тому вони не шкодували коштів на опорядження храмів та облаштування церковного церемоніалу. Варто зауважити, що церква мала не лише культове призначення. Вона була також місцем громадських зборів і світських свят, діяльності братств. Її стіни обабіч дверей були своєрідним літописом, де фіксувалися важливі події в житті міста чи села (посуха, повінь, холодна зима, епідемії, напади татар, прихід козаків та ін.). Взагалі церква тоді відігравала роль культурного центру громади, цеху, села або міста. Зокрема, такою була церква св.Духа в с.Потеличі, побудована коштом місцевого гончарського цеху. У цей період переважало дерев’яне будівництво. Селянське житло складалося з одного житлового приміщення із сіньми та коморою. Чималу його частину займала вариста піч, оздоблена геометричним орнаментом поверх побілки та підмазана кольоровими глинами. Проти печі, по діагоналі, розташовували «божницю» з одної або кількох ікон. В цьому ж кутку стояв стіл або ж скриня, що використовувалась в якості стола. Між піччю та стіною влаштовувався дерев’яний «піл» для спання. По другу сторону дверей — мисник. Напроти печі — стіна з кількома вікнами. Вище вікон, від кутка до «божниці», простягалася на всю стіну полиця. Вона підтримувалася нескладними кронштейнами з заокругленим вирізом, який призначався для вішання рушника або одягу. Під вікнами вздовж стіни стояла лава. Таке однокамерне житло служило для приготування та споживання їжі, відпочинку й виконання всілякої домашньої роботи. Його просте облаштування, часто прикрашене різьбою, ткані різнокольорові рядна та вишивані рушники разом із розписами печі утворювали своєрідний колорит інтер’єру біднішого селянства та міських «низів». Заможніша частина населення мала хату розділену на дві половини коморою та сіньми. Якщо одна половина була схожа на описану вище, то друга служила парадним приміщенням і звалася світлицею. В залежності від достатку власника ця половина більш або менш багато прикрашалася. Стіни зліва від дверей та напроти них мали численні вікна, що виходили на веранду або відкриту галерею, різні за профілем арки якої підтримувалися різьбленими стовпчиками. В кутку між цими стінами містилася «божниця». Справа від дверей була піч для обігрівання, обличкована теракотовими або полив’яними кахлями. Довкола столу для святкових обідів стояли лави та стільці. Стеля світлиці складалася з товстого різьбленого сволока, на який з обох боків спиралися товсті дошки накату з невеликою відстанню між ними. Вони утворювали виразну ритмічність. Дерев’яні мебльовані (тесані) стіни, часто нічим не прикрашені, зберігали текстуру дерева. На стінах кімнат у козацьких будинках розвішувалася зброя. На полицях уздовж стін стояв різноманітний посуд (металевий, скляний, керамічний, дерев’яний, часто розмальований), що одночасно служив прикрасою. Простенькі килими або рядна, вишиті рушники та скатертини разом із кахлевою піччю та іншими речами утворювали певні акценти в суворій простоті обстави. Звичайно, були в цей час інтер’єри такого типу, облаштовані та оздоблені багатше й різноманітніше. В них можна було побачити ліжка, мальовані шафи, дорогий посуд, печі, облицьовані полив’яними кольоровими кахлями, килими, численні вишивання. Про це можна дізнатися з детальних описів дворів київських цехів на Подолі (гончарського та рибальського) другої половини XVIII ст.