28. Класифікація норм права: за юридичною силою; за характером правил, що містяться у диспозиції; за правовою природою тощо.

Класифікація норм права — це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин. Визначимо основні критерії класифікації норм права. І. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції. II. Залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні. III. За юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону IV. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін. V. За функціями у механізмі правового регулювання. VI. За функціями у процесі впливу на суспільство. VII. За способом правового регулювання

29. Поняття джерело права у формальному та матеріальному значенні.

Джерело (форма) права – це офіційно об'єктивований акт, що містить норми права. Юридичний звичай – історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло в звичку в результаті багаторазового застосування, що призвело до правових наслідків (Закони Ману, Закони Драконта, Закони XII таблиць, Салическая правда, Російська правда). Юридичні звичаї мали місце і в перші роки радянської влади, особливо в народів Кавказу і Середньої Азії. Вони діють і в даний час, переважно в мусульманських державах. Звичай – це саме древнє джерело права, та й саме право як соціальне явище зародилося, значною мірою, у результаті пристосування звичаїв, їхнього коректування відповідно до інтересів імущих класів. Система правових норм, що формуються на основі звичаїв, одержала назву звичайного права.. Юридичний прецедент – це рішення судового чи адміністративного органа по конкретній юридичній справі, якій надається сила норми права і є обов'язковим при наступному рішенні всіх аналогічних справ. Як джерело права юридичний прецедент виникло в рабовласницьких державах, широко застосовувався в судовій практиці при феодалізмі. В даний час юридичний прецедент розповсюджений переважно в країнах загальної правової родини, англо-американської правової родини. Нормативний договір – угода між правотворчими (не менш двох) суб'єктами права. Нормативно-правовий акт: — офіційний акт-документ компетентних органів, що міс тить норми права, забезпечувані державою (конституції, зако¬ни, укази президента, постанови та ін.). Є основним юридич ним джерелом права більшості країн, особливо романо-германського типу (сім'ї) правових систем — Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін. Правовий прецедент: Нормативно-правовий договір: — спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої уго ди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпе чується державою. Релігійно-правова норма: — акт-документ, що містить церковний канон або іншу релі гійну норму, яка санкціонується державою для надання їй зага льнообов'язкового значення і забезпечується нею. Міжнародний-правовий акт: — спільний акт-документ двох або кількох держав, що міс тить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. 33) Відповідно до закону на території України передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів; експортних зон; транзитних зон; митних складів; технологічних парків; технополісів; комплексних виробничих зон; туристично-рекреаційних; страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗ можуть поєднувати в собі функції, притаманні різним типам спеціальних (вільних) економічних зон. Пільговий режим оподаткування кожної зони встановлюється індивідуально виходячи з умов, часу функціонування та мети створення. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої адміністрації5. У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону. У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шести десятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної ради України.