41. Сутність людини та характеристика людини в природі

Відповідно призначення людини – це прагнення до єдності, гармонії об’єктивного і суб’єктив-ного, скінченного і нескінченного в собі і в світі.

Розуміння людської сутності як єдності – біологічної, соціальної і духовної – дозволяє відповісти на запитання, що означає “жити по-людськи”. Не просто сито, не просто відповідально, не просто духовно – а так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постоійно взаємодоповнювали одна одну. Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу. Саморозвиток людської цілісності через реалізацію тенденцій саморозвитку світу, через діалог своєї унікальності, свободи з світовою універсальністю - ось у чому полягає вищий смисл життя людського.

Людина пройшло складний та багатоступеневий розвиток в своєму становленні, в своїй історії, кожен крок в якій підкреслював особливість та трансцендентність людини..

Людина невід’ємна частина природи, ми є наслідком світового природничого процесу, результатом котрого є життя в різних її формах, і ми в свою чергу, є формою цього життя, як тваринний, як і рослинний світ. Підкреслюючи взаємини людини з природою, варто звернути на вже зазначену схильність людини до праці, яка саме й свідчить про одночасну з єдністю, відокремленість людини від природу. Будучи дитям, людина одночасна є творцем, вміючи створювати матеріальні і нематеріальні цінності.

Людина може і повинна жити в гармонії з природою, про свідчить наша історія, котра говорить про те, що діяльність людини може реалізовуватись в унісон з природою, і людське щастя багато в чому визначається саме цим критерієм. В той самий час, бурхливий розвиток цивілізаційної діяльності призвів до експлуатації природи людиною і сьогодні ця проблема стає однією з найфундаментальніших.

Людина ніяк не може зрозуміти, що в її відносинах з природнім світом є лише два шляхи: або йти з ним по шляху співдружності, або при спробі підкорити його знищити самого себе. Духовний та емоційний контакт з навколишнім середовищем, в котрому є величезна потреба людини відіграє надзвичайно важливу роль в житті людини.

Сьогодні ми далеко відійшли від тваринного світу, однак і досі не зрозуміли, що біологічна сутність людини в багатьох випадках і особливо на підсвідомому рівні і досі бере над нами верх, ми вперто намагаємося йти дорогою власного протиставлення з природнім світом, не розуміючи, що багато відповідей на наші питання і заспокоєння наших страхів та переживань знаходяться саме в ньому.

43.Сформулюйте сутність історичного процесу.

Питання сенсу історичного процесу є актуальним, виходячи із сучасної суспільно-політичної ситуації, яка складається в світі на сьогоднішньому етапі, оскільки в ХХст., яке завершуєть відбулись світові війни, які понесли за собою мільйони життів, незважаючи на те, що Європа в цілому, є християнською державою і мала б дотримуватись у політичних відносинах моральних вимог християнства. Сучасні політичні відносини - це силові відносини, в яких свою волю диктує сильніший, той хто є економічно і мілітарно більш забезпечений, хоча всюди говориться про права людини і демократію. Ця обставина свідчить про кризу християнських цінностей і християнської церкви в Європі і релігійних цінностей взагалі, оскільки в зовнішніх і внутрішніх суспільно-політичних відносинах панує нетерпимість і боротьба, яка часто завершується трагічно. Звідси і постає питання про сенс буття як окремої людини, так і суспільства чи людства в цілому. Виходячи із цього, питання сенсу історичного процесу, яке належить до галузі філософії історії, зачіпає ряд загально-філософських проблем, без вирішення яких неможливе вирішення сенсу історичного процесу.

Дослідження проблеми сенсу історичного процесу в філософ історії М.Грушевського має значення і викликає зацікавленість уже з того приводу, що він як ніхто інший в українській інтелектуальній традиції дослідив глибинні корені історичного процесу українського народу, його психологію, спосіб мислення і сприйняття світу, його основні цінності і ідеали, а останні безперечно пов'язуються із змістом самого протікання історичного процесу. То ж для того, щоб краще зрозуміти себе, щоб планувати щось в майбутньому необхідно знати своє минуле.

Сенс історичного процесу слід шукати в самому соціумі, а не десь поза ним. Проте сам історичний процес пов'язаний із народом, з його територією, яку він населяє, а взаємодія народу і території реалізується в культурі. Історичний процес, процес життя є єдністю цих трьох начал, які корелюють одне одного. Дослідники відмічають, що "…народ та історія перебувають у кореляції: історичний сенс має внутрішні сили творення долі самого народу, однак ця кореляція зі сторони історії не є фатальною, і народ може звільнитись від неї через розвиток освіти, і сам уже корелювати історичний сенс; причому доля народу, яка залежить від різноманітних факторів не є тотожня сенсу історії. Сенс в історії може покладати людина, направляючи свою діяльність в ту чи іншу сторону, однак і сам історичний процес може мати власний сенс і власну мету