- •2. Охарактеризуйте типи світогляду.
- •Емпіричне та теоретичне пізнання.
- •4. Філософія марксизму.
- •5.Чим відрізняється особистість від індивідуальності.
- •6.Розкрийте місце і роль економіки в системі суспільних відносин.
- •8.Історико-філософські концепції онтології.
- •Рух та розвиток.
- •10.Людина в класичних філософських концепціях
- •Проблема людини у філософії Нового часу
- •Німецька класична філософія про людину
- •11.Філософська антропологія про проблеми людини
- •Концепція екзистенціалізму
- •17.Сформулюйте основні рівні та форми свідомості
- •Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
- •4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •18. Назвіть форми та характерні риси історичних форм діалектики .
- •21.Діалектичні закони.
- •23.Волюнтаризм.
- •26.Назвіть модуси буття і його основні форми.
- •27.Типи і види пізнання.
- •Типи пізнання
- •28.Структура світогляду.
- •30.Філософія нового часу та представники.
- •31.Поняття практика та розвиток
- •32. Основні методи теоретичного пізнання
- •33.Концепції культури.
- •Характерні риси екзистенціалізму
- •38.Неокласичні філософські школи.
- •39.Фактори, що впливають на розвиток суспільства
- •40. Об’єктивно- суб’єктивна істина
- •41. Сутність людини та характеристика людини в природі
- •43.Сформулюйте сутність історичного процесу.
- •46.Визначте сутність сенсуалізму
- •48.Основні категорії діалектики і роль їх у формуванні мислення
- •50.Основні концепції суспільства в історії філософії.
- •61. Матеріальне і духовне виробництво
- •63. Духовна та матеріальна культура.
- •66.Історико-філософські концепції свідомості.
- •67.Походження та сутність свідомості.
- •68. Самосвідомість і рефлексія.
- •69.Історико-філософський генезис предмету гносеології.
- •70.Загальні рівні пізнання.
- •72.Структура моралі: норми, принципи, ціннісні орієнтації.
- •80.Глобальні проблеми сучасної цивілізаці
- •83. Соціальне передбачення та прогнозування: типи, методи, функції.
- •84.Основні функції філософії
- •85.Свідомості, ії структура та функції.
- •88. Свідоме, підсвідоме, не свідоме
23.Волюнтаризм.
У XIX ст.. виникає філософська течія, яка раціональному освоєнню світу протиставила стихію волі, зробивши поняття волі своїм головним принципом філосування. Ця течія була названа волюнтаризмом. Під волюнтаризмом у широкому сенсі можна розуміти світоглядну установку, відповідно до якої воля як прагнення до досягнення певної мети є вищим началом буття людини і світу. Хоча сам термін "волюнтаризм" введений у філософський обіг лише в кінці XIX ст. одним із перших, хто установив принцип волі, був А. Августин. Він вважав, що воля керує діями душі і тіла, спонукає душу до самопізнання, будує з тілесних відбитків речей їх образи, виймає з душі закладені в ній ідеї. Волюнтаристичні мотиви певною мірою були виражені у вченні Д. Скотта. Він наголошував на автономному характері людської волі, навіть на їх первинності щодо розуму.
Проте німецькі філософи А. Шопенгауер і Е. Гартман, абсолютизували волю, оголосивши її космічною силою, сліпим і безсвідомим началом, похідними від якого є всі інші явища. Воля оголошується вищим принципом буття. А. Шопенгауер у своїй основній праці "Світ як воля й уявлення "волю до життя" як універсальний принцип існування світу. За А. Шопенгауером, світ на всіх етапах розвитку є не що інше, як матеріалізація й об'єктивізація волі до життя. Кожна з форм волі, в якій втілилася універсальна воля до життя, прагне повного панування над іншими формами волі, тому що кожна форма волі може утвердитися лише всупереч іншим, які стихійно і навмання діють поряд з нею. Воля на усіх ступенях свого виявлення, від найнижчого до найвищого, цілком позбавлена кінцевої мети, постійно воліє, тому що в водінні її єдина сутність; жодна досягнута мета не покладає кінця цьому волінню, яке в зв'язку з цим не знає остаточного задоволення і затримане може бути тільки перепоною, - саме ж по собі воно спрямоване у нескінченність. Справжня філософія за А. Шопенгауером йде не від об'єкта, як Це має місце в матеріалізмі, не від суб'єкта, як про це говорить суб'єктивний ідеалізм, а від уявлення. Саме в уявленні він вбачає перший факт свідомості. Тому "світ як уявлення" у А. Шопенгауера, - це світ об'єктивованих волею предметів, явищ; реальна дійсність, існуюча за законом достатньої підстави в його чотирьох модифікаціях. В загальному вигляді цей закон звучить так: нема нічого такого, що б не мало б своєї підстави. Оскільки цей закон царює у світі уявлення і в світі виявлення волі, йому не підвладна сама воля.
Мотивація - це не що інше як тільки причиність, що проходить через пізнання. Мотив, який визначає вчинки, - це та ж сама причина, яка діє з такою ж необхідністю, з якою діють усі причини. А. Шопенгауер вважає, що в акті вибору сильніший мотив з необхідністю оволодіває волею.
В основі усіх викликаних мотивацією актів покладений характер, що діє так само, як сили природи. Характер людини індивідуальний. Він Свій у кожної людини. Характер цей постійний. Він залишається незмінним протягом усього життя. Шопенгауеровське заперечення свободи волі і утвердження необхідності вольових актів за законом достатньої підстави є визначальним лише в межах світу як нашого уявлення, а не як світу, яким він є сам по собі.
Кінцевий висновок, до якого А. Шопенгауер приходить сформульований ним так: в моєму міркуванні свобода не витісняється, а лише переміщується в вищу сферу, тобто вона трансцендентальна. В цій сфері немає ніякої необхідності, причинності, закономірності. Це недосяжна раціональному пізнанню сфера свободи. Проникнення в неї відкриває можливість осягнути справжню моральну свободу, свободу найвищого порядку.
25.Дайте характеристику основним формам пізнання.
Поняття — це форма раціонального пізнання, в якій відображається сутність об'єкта і дається його всебічне пояснення. Поняття як знання сутності, знання про загальне і закономірне формується врешті-решт на основі практики, оскільки саме в процесі практики суб'єкт може визначити суттєві і несуттєві сторони дійсності. В поняттях предмети та явища відображаються в їхніх діалектичних взаємозв'язках та розвитку, тому самі вони мають бути рухливими, гнучкими, діалектичними.
Судження — це елементарна найпростіша форма вираження змісту поняття, така логічна форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно об'єкту пізнання. В судженнях виражається зв'язок між поняттями, розкривається їхній зміст, дається визначення.
Умовивід — це такий логічний процес, у ході якого із кількох суджень на основі закономірних, суттєвих і необхідних зв'язків виводиться нове судження, яке своїм змістом має нове знання про дійсність. Перехід до нового знання в умовиводі здійснюється не шляхом звернення до даних чуттєвого досвіду, а опосередковано, на основі логіки розвитку самого знання, його власного змісту.
Єдність чуттєвого та раціонального моментів у пізнанні, зрештою, обумовлена суспільно-історичною практикою, але безпосередньо вона втілюється і виявляється в діяльності такої пізнавальної здібності людини, як творча уява, яка в своїх образах відображає зміст уявлень раціонально оформлених пізнавальних ситуацій.
Пізнання, даючи адекватне відображення дійсності і озброюючи людину знаннями законів її функціонування та розвитку, які необхідні для цілеспрямованого перетворення дійсності, теж має бути творчим процесом.
Інтуїція — це такий спосіб одержання нового знання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб'єкт робить наукове відкриття, одержує нове об'єктивно істинне знання про дійсність.
Розуміння — це процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності, коли зовнішні об'єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом.
Пояснення — це розкриття сутності предметів та явищ шляхом з'ясування причин їхнього виникнення та існування, наявності законів їхнього функціонування та розвитку.
3нання, пояснення та розуміння — це необхідні моменти взаємодії людини з навколишнім світом, за допомогою яких вона накопичує певну інформацію про об'єкти, що включені в суспільну практику. Але таке накопичення та розвиток знань передбачає також їхнє періодичне упорядкування та переосмислення, що веде до поглиблення розуміння світу та способів діяльності в ньому.
Мислення, окрім логічних законів, що виражають абсолютно точні і строго визначені зв'язки між висловлюваннями та їхніми елементами, спирається й на певні принципи ймовірного регулювання, які хоч і не гарантують безпомилкового вирішення проблем, все ж забезпечують рух наукового пошуку в належному напрямку.