2. Основні права споживачів щодо придбання, використання товарів і послуг

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, прийнятому на ХХІ сесії Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності 3 січня 1976 року і ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року, зазначено:

- Держави, що беруть участь у цьому Пакті, визнаючи, що згідно з 3агальною декларацією прав людини ідеал вільної людської особистості, позбавленої страху та злиднів, можна здійснити тільки за таких умов, за яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними правами, так само, як і своїми громадянськими і політичними правами, погоджуються про такі статті:

Стаття 11. Держави, що беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на належний життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне покращання умов життя.

Стаття 12. Держави, що беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я.

В Основах державної політики України в галузі прав людини, що затверджені Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. 2 757-ХІУ, записані такі положення:

- забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах з державою;

- створення належних умов, розробка механізмів і процєдур для повної і безперешкодної реалізації кожною людиною своїх прав і законних інтересів.

У чинному законодавстві України закладені принципово нові підходи до проблеми підвищення якості виготовлених товарів та якості торговельного обслуговування. Хоча і вони поки що теж посправжньому не працюють. Ринок України постійно насичується різноманітними товарами вітчизняного і іноземного походження, хоча не завжди вони мають належну якість. Конкуренція товаровиробників, вимогливість споживача та наявність у нього можливостей вибору товару є тими ефективними впливовими засобами, які в кінцевому підсумку призведуть до насичення ринку України високоякісними товарами.

Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів, звісно, є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива насамперед завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин у суспільстві. Водночас, наведену конституційну норму аж ніяк не можна розглядати як таку, що зобов'язує державу забезпечити громадянина якісними товарами. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виготовлювачів певні вимоги щодо якості товарів та зобов'язати виготовлювачів, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо ступеня корисних та інших властивостей запропонованого споживачам товару.

Усі фізичні особи, які набувають, замовляють, використовують товари та послуги, що реалізуються на території України та використовуються для задоволення побутових потреб, мають певні права.

Закон „Про захист прав споживачів” встановлює наступні права споживачів (ст.4):

1. захист своїх прав державою;

2. право на належну якість продукції та обслуговування;

3. право на безпеку продукції;

4. право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5. право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

6. право на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

7. право на об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).