Тема №8. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

1. Загальні підстави відповідальності..

2. Цивільно-правова відповідальність.

3. Адміністративна відповідальність.

4. Кримінальна відповідальність.

1. Загальні підстави відповідальності..

З метою запобігання можливості порушення прав споживочів та притягнення винних осіб до відповідальності чинним законодавством передбачена юридична відповідальність.

Юридична відповідальність – це закріпленний у законодавстві і забезпечувальний державою юридичний обов’язок провопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну)і ретроспективну (негативну). Позитивна юридична відповідальність – виконнання своїх обов’язкив перед громадським суспільством, колективом людей та окремою особою. Ретроспективна юридична відповідальність – специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характиризується засудженням діяння і суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку претерпіти несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення.

Поширенною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми,що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

• цивільно-правову відповідальність

• адміністративно-правову

• дисциплінарну ;

• кримінальну відповідальність

Підставами юридичної відповідальності є:

• наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення;

• юридичний факт – вчинення самого правопорушення;

• наявність правозастосовчого акта, що набрав чинності.

Застосування до особи юридичної відповідальності можливе тільки за наявності в її діянні юридичного складу правопорушення (проступку чи злочину).

До складу правопорушення входять:

• суб’єкт правопорушення;

• об’єкт правопорушення;

• суб’єктивна сторона правопорушення;

• об’єктивна сторона правопорушення

2. Цивільно-правова відповідальність

Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості.

Закон України „Про захист прав споживачів” вста­новлює, що право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної това­рами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кож­ним потерпілим споживачем незалежно від наявності договірних відносин із виготівником (виконавцем, продавцем).

Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботи, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат робо­ти) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переда­ний за договором міни або оренди та ін.

Крім того, право на відшкодування шкоди мають не тільки гро­мадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за до­говором, але і будь-який інший громадянин, який постраждав у ре­зультаті використання товару (результату роботи) його власником.

Різниця в правилах відшкодування шкоди громадянам, які отри­мали майно від споживача на основі договору, та іншим громадя­нам полягає в тому, що перші вправі вимагати відшкодування шко­ди від продавця або виготівника (виконавця), а другі – тільки від виготівника (виконавця).

Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне вико­нання договірного зобов'язання спричинює для заподіювача шкоди

чи боржника певні невигідні для них майнові та інші правові наслідки, в тому числі цивільно-правову відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність та інші негативні для порушни­ка правові наслідки полягають у застосуванні до нього таких приму­сових санкцій:

• стягнення завданих потерпшому збитків;

• стягнення з порушника штрафних санкцій;

• присудження обов'язку виконати зобов'язання в натурі;

• вилучення майна у боржника на користь кредитора для по­криття заборгованості;

• застосування до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого.

Основною і універсальною формою цивільно-правової відпові­дальності вважається відшкодування збитків, стягнення яких передба­чене законом. В цивільному законодавстві під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або по­шкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Важливе значення для виявлення санкцій цивільно-правової відповідальності має встановлення конкретних їх ознак. Так, існує чотири ознаки юридичної відповідальності:

а) вона є формою державно-примусового впливу на порушників норм права;

б) вона застосовується до осіб, що вчинили правопорушення;

в) вона застосовується лише уповноваженими державними або іншими органами;

г) вона передбачає застосування лише тих санкцій, які є мірами цивільно-правової відповідальності.

Для покладення відповідальності необхідно встановити правову підставу, яку утворює сукупність певних умов. Так, для застосуван­ня такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків, не­обхідно встановити:

• наявність майнових збитків;

• протиправну поведінку (бездіяльність) боржника;

• наявність причинового зв'язку між протиправною поведінкою боржника і заподіяними збитками;

• вину боржника.

У своїй сукупності перелічені умови формують склад цивільно­го правопорушення, який є правовою підставою для застосування цивільно-правової відповідальності. Однак для застосування санкцій, не пов’язаних із завданням майнових збитків, не вима­гається встановлення усіх перелічених умов. В окремих випадках може виявитися достатнім встановлення неправомірної поведінки і вини боржника.

Пленум Верховного суду України в п. 20 своєї постанови від 12 квітня 1996 р. № 5 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” рекомендував судам при вирішенні питання про відповідальність та про наявність і розмір збитків, завданих споживачеві у зв'язку з недоліками то­варів (робіт, послуг), виходити як із загальних положень Цивільного кодексу, так і зі спеціальних норм законодавства.

Звичайно, загальні положення про цивільно-правову відповідальність боржника у разі невиконання чи неналежного ви­конання ним зобов'язання поширюються і на відносини, що вини­кають у зв'язку з порушенням продавцем чи покупцем умов дого­вору купівлі-продажу. Разом з тим, у нормах, якими регулюються відносини купівлі-продажу, передбачаються й інші умови застосу­вання цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання (невиконання) сторонами договірних зобов'язань, у тому числі і щодо якості предмета договору.

Згідно зі ст. 14 Закону України „Про захист прав споживачів” споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протя­гом гарантійного або інших термінів, установлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, має право на власний розсуд вимагати від продавця або виготівника:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перера­хуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він за­знав.

Позитивним аспектом у наведеній нормі є те, що покупець на власний розсуд визначає, яку з перелічених вимог він пред’являти­ме до продавця (виготівника), тобто він має можливість обрати ту вимогу, задоволення якої його найбільше влаштує.

До засобів цивільно-правової відповідальності можна віднести лише безоплатне усунення продавцем (виготівником) недоліків, відшкодування покупцеві збитків та витрат на виправлення не­доліків товару. Що ж до інших санкцій – заміни неякісного товару на якісний, зменшення купівельної ціни, розірвання договору – вони тяжіють до оперативно-відновлювальних засобів захисту, які не пов’язані з додатковими майновими обтяженнями продавця (ви­готівника). Незважаючи на це, усі перелічені в ч. 1 ст. 14 Закону України “Про захист прав споживачів” вимоги, з якими покупець може звернутися до продавця у зв’язку з недоліками проданого товару, можна визнати цивільно-правовими засобами захисту порушених прав споживачів.

Чинником, що об’єднує положення Цивільного кодексу і ст. 14 Закону України „Про захист прав споживачів”, є те, що в обох випадках обов’язково необхідно встановити наявність у проданому товарі недоліків, які б дозволили вважати цей товар річчю неналеж­ної якості. Виявлення цього факту саме і буде достатньою правовою підставою для покладення на продавця (виготівника) відповідаль­ності.