3. Загальна характеристика Закону України “Про захист споживачів”.

Центральне місце в системі „споживчого” законодавства займає 3акон України „Про захист прав споживачів”, прийнятий Верховною Радою України 12 травня 1991 р. і згодом - 15 грудня 1993 р. - істотно оновлений і доповнений. Цей 3акон започаткував упровадження нових принципових підходів у цивільно-правовому регулюванні відносин за участю громадян-споживачів. У ньому набуло спеціального юридичного значення поняття „споживач”, яким визнавався громадянин, який набуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закон 1993 р. вже містив в собі систему контролю за якістю товарів народного споживання, дотримання правил торгівлі та надання послуг, а також норми адміністративної відповідальності, що настає при порушенні прав споживачів. Закон 1993 р. проіснував довгий час, але вже не відповідав вимогам часу і вимагав вдосконалення. Так, 13 січня 2006 року був офіційно опублікований Закон „Про захист прав споживачів” в новій редакції від 1 грудня 2005 р. № 3161-ІV.

Власне 3акон України у редакції від „Про захист прав споживачів” складається з преамбули і 5 розділів, які включають 32 статті:

У преамбулі 3акону „Про захист прав споживачів” відзначається, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів і визначає механізм реалізації державного захисту їхніх прав.

Розділ І „Загальні положення” визначає коло основних термінів та дає характеристику законодавства про захист прав споживачів та міжнародних договорів.

Розділ II „Права споживачів та їх захист” ви­значає основні права споживачів під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України.

Розділ III „Громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)” визначає праве становище громадських організацій в сфері захисту прав споживачів

Розділ IV „Діяльність органів влади у сфері захисту прав споживачів” встановлює повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і його територіальних органів, а також повноваження інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо захисту прав споживачів; регламентується розгляд скарг на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів та їх службових осіб.

Розділ V „Прикінцеві положення” регламентує порядок набрання чинності Законом.

Норми, що закріплює Закон, можна поділити на:

1. правовстановлюючі норми, які визначають права споживачів (ст. 4, 6-18);

2. організаційно-правові, що визначають повноваження спеціалізованих органів виконавчої державної влади, службових осіб цих органів та їх правовий захист (ст. 5, 26-32);

3. правозобов'язуючі норми, що зобов'язують виконавців, виробників, продавців додержувати визначених вимог до якості товарів (робіт, послуг), безпеки, гарантійних термінів перед споживачами (ст. 6-18);

4. праворегулюючі норми, які регулюють відносини, що виникають між продавцями (виконавцями) і покупцями (замовниками) як сторонами договору, і визначають правові наслідки порушень прав споживачів (ст. 8-10, 16, 18, 19, 21, 23);

5. правозахисні норми, що встановлюють організаційно-процесуальні способи захисту порушених прав споживачів (ст. ст. 19, 23, 30, 31).

Висновок: Україні законодавство про захист прав споживачів переживає період становлення і розвитку. 3а кілька років ринкових перетворень створено фактично новий комплексний інститут споживчого права, в якому принципово інакше регулюються відносини за участю громадян-споживачів. Національна нормативно-правова база консумеризму перебуває в стадії гармонізації з нормами міжнародних угод та договорів, учасницею яких стала або має намір стати Україна. Між тим, переважна частина положень цього правового інституту, в тому числі стосовно правових наслідків продажу споживачам товарів неналежної якості потребують подальшого вдосконалення.

Тема №2. Система органів щодо захисту прав споживачів в Україні.

1. Діяльність державних органів щодо захисту прав споживачів.

2. Компетенція спеціального органу виконавчої влади, у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів.

3. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо захисту прав споживачів.

4. Права громадських організацій споживачів (об’єднань споживачів).

Мета заняття: розглянути компетенцію окремих органів держави, на які покладено функції із захисту прав споживачів, з огляду на конституційний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.

1. Діяльність державних органів щодо захисту прав споживачів

Діяльність в сфері захисту прав споживачів, як і будь яка інша, потребує організації та керівництва із сторони держави. Основною функцією держави є налагодження умов для полноцінного життя суспільства. Це стосується й сфери захисту прав споживачів. Зокрема, в сфері захисту прав спожиачів держава зобов’язана: забезпечити громадянам захист прав споживачів; надати можливість набуття знань і кваліфікації, які необхідні для прийняття споживачами самостійних рішень під час придбання та використання товарів відповідно до їх потреб; надати можливість вільного вибору (робіт, послуг); надання гарантій придбання товарів (робіт, послуг), що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримки здоров’я і життєдіяльності.

Відповіно до п.3 ст. 5 Закону України „Про захист прав споживачів” – „захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди”.

Тобто, державне регулювання в сфері захисту прав споживачів, як і в інших сферах діяльності, здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.

І.Законодавче регулювання здійснюється єдиним органом законодавчої влади Верховною Радою України, яка шляхом прийнятя законодавчих актів встановлює основи і правові підстави до захисту населення, в тому числі і захисту прав споживачів. Закони і подзаконні нормативні акти (постанови Верховної Ради України) поряд із загальними положення щодо захисту прав споживачів встановлюють повноваження органів державної влади, на які покладені основні функції із захисту прав споживачів, а також визначають підстави та процедуру притягнення до відповідальності за порушення законодавчіх норм щодо захисту прав споживачів.

ІІ.На органи виконавчої влади покладено основні функції щодо організації державного регулювання (планування, управління, контроля) в сфері захисту прав споживачів. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. Відповідно до Конституції України (ст. 116) Кабітет Міністрів вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також забезпечує проведення політики у сфері соціального захисту та встановлює правовий статус окремих державних органів, шляхом видання постанов. Це стосується і сфери захисту прав споживачів.

Інші функції щодо організації, управління і здійснення захисту прав спожиачів в рамках своєї компітенції між собой розподіляють спеціалізовані органи виконавчої влади.

Наряду зі спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальними органими в Україні існують і інші органи виконавчої влади, до компетенції яких відноситься захист прав споживачів. Зокрема до них належать:

• Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення. Згідно з Закону України „Про Антимонопольний комітет” від 26.11.1993 р.(із змінами та доповненнями) в межах наданної йому компетенції щодо захисту прав споживачів Антимонопольний комітет має право: визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб’єктів господарювання на ньому; видавати суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства про відновленя початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень; видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов’язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству; вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства; накладати штрафи, застосовувати інші санкції передбачених законом.

• Міністерство економіки розробляє правила заняття торговельною діяльністю і правила торговельного, побутового обслуговування населення, роботи підприємств ресторанного господарства.

• Міністерство охорони здоров’я України і структурні підрозділи МОЗ (Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення, Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів, Державна санітарно-епідеміологічна служба) забезпечують в межах своєї компетенції додержання закладами охорони здоров’я, установами і закладами санітарно-епідеміологічної служби, іншими підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров’я; здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; забезпечують здійснення відповідно до законодавства державної реєстрації та контролю за виробництвом,належним режимом збереження і реалізації, якістю лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичної техніки та виробів медичного призначення.

• Міністерство аграрної політики України і структурні підрозділи (Державна служба з карантину рослин, Департамент рибного господарства, Державний комітет ветеринарної медицини) забезпечують здійснення на підприємствах державного контролю за якістю вироблюваної ними сільскогосподарської продукції та сировини, іх зберігання і реалізацію; забезпечують регулювання у сфері захисту рослин, кпрпнтин, охорони території України від занесення карантиних об’єктів; забезпечують проведення політики в галузі ветеринарної медицини та ветеринарного контролю і контроля і нагляда за якістю і безпечністю харчових продуктів і продовольчої сировини та ін.

Органи державної податкової служби здійснюють контроль за наявність свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів та за законістю розрахункових операцій і сплати налогів, сборів в бюджети і інші державні цєльові фонди. З 2001 р. у складі Державної податкової адміністрації діє Департамент регулювання виробництва та обігу алкоголю і тютюн. Департамент

• Міністерство транспорту та зв’язку України та структурні підрозділи (Державной департамент авіаційного транспорту, Державноий департамент автомобільного транспорту, Державний департамент морського і річкового транспорту, Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації, Державна адміністрація залізничного транспорту України) здійснюють регулювання перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки сертифікації і технічної експлуатації транспорту і засобів зв’язку, реконструкції, ремонту і утримання шляхів сполучення.

• Місцеві державні адміністрації в межах, визначенних Конституцією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за дотримуванням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів. Повноваження щодо здійснення контролю за дотримуванням законодавства про захист прав споживачів мають і органи містного самоврядування, а зокрема: виконавчі органи сільских, поселкових і місцевих рад

ІІІ. Судовий захист прав споживачів. Споживач має право на захист своїх прав у суді (ст. 8,55 Конституції України та ст.5, 22 Закону України „Про захист прав споживачів”). Вимоги споживачів про захист їх прав розглядається у позовному провадженні.

Позовна заява повинна мати встановленну форму і відповідати вимогам визначенних ст. 137 ЦПК України, зокрема, містити відомості:

• про те, яке право споживача порушено;

• про те, коли і в чому це виявилося;

• про способи захисту, які належать вжити суду;

• про розмір сум, щодо яких заявленно вимоги, з відповідними розрахунками і обгрунтуванням;

• про докази, що підтверджують позов.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.