- •Зародження і розвиток політичної економії (пе). Основні напрями, школи і течії в пе.
- •Економічна теорія і пе.
- •Розвиток економічної думки в Україні.
- •Виробничі можливості суспільства і потреби.
- •Виробництво і його основні фактори.
- •Корисність продукту.
- •Економічний інтерес. Інтереси і потреби.
- •Виробництво та проблема задоволення зростаючих потреб.
- •Економічна система: її сутність та структурні елементи.
- •Економічні відносини як форма і спосіб її організації економічної системи.
- •Структура економічних відносин.
- •Типи і еволюція економічних систем.
- •Власність як економічна категорія. Структура власності, її типи, види і форми.
- •Власність на засоби виробництва.
- •Тенденції розвитку відносин власності в Україні.
- •Об’єкти власності. Права власності.
- •Натуральна форма організації виробництва.
- •Товарна форма організації суспільного виробництва.
- •Товар та його властивості.
- •Проста і розвинена форми організації товарного виробництва.
- •Функціонування товарного виробництва та його закони.
- •Виникнення і розвиток грошових відносин.
- •Суть грошей. Функції грошей.
- •Функціональні форми грошей і грошовий агрегат.
- •Грошовий обіг та його закони.
- •Грошові реформи.
- •Гроші, ціна та інфляція.
- •Сучасна грошова система.
- •Альтернативні теорії грошей .
- •Інституціональні основи ринкової економіки. Визначення ринку.
- •Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
- •Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції.
- •Функції ринку. Умови формування і розвитку ринку.
- •Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство.
- •Принципи класифікації ринків.
- •Поняття та основні риси інфраструктури ринку.
- •Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин.
- •Заробітна плата: сутність, форми, системи. Теорії заробітної плати
- •Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.
- •Банки їх роль та функції. Банківський прибуток
Тенденції розвитку відносин власності в Україні.
Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою стало реформування відносин власності на засоби виробництва. А сталося це тому, що в Україні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм. Але в ході формування основ соціалістичного суспільства були допущені суттєві помилки, найважливішою з яких була підміна суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного бюрократичного апарату, а безпосередній виробник поступово втратив з нею зв'язок. Так власність стала "нічийною", а працівник - відокремленим від засобів виробництва, хоча формально він залишався їх співвласником. Економіка до якої прямує Україна в процесі ринкової трансформації, ґрунтується на співіснуванні різноманітних форм власності: суспільної (державної), приватної, спільної, групової, колективної тощо. Головне завдання цього процесу - подолання відокремлення безпосереднього виробника (робітника) від засобів виробництва і його результатів.
Об’єкти власності. Права власності.
В умовах інформаційної економіки до об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили та ін.), відносять досягнення науки та інформації. Ті, які найбільшою мірою стали власниками цих об'єктів, посилили свою економічну могутність, конкурентоспроможність. Однією з принципово нових важливих рис науки та інформації як об'єктів привласнення є те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного, а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці. Так, в умовах розгортання інформаційної революції зростає інформатизація праці, а її учасниками стає широке коло найбільш висококваліфікованих працівників, які внаслідок цього є носіями нового об'єкта привласнення. Пра́во вла́сності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Натуральна форма організації виробництва.
Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Основні ознаки натурального виробництва — прямі економічні зв'язки, замкнутість, універсалізація праці. За натурального господарства між виробництвом і споживанням існує прямий, безпосередній зв'язок, тобто вироблений продукт самими виробниками використовується і споживається. Усі виробничо-економічні процеси обмежені певною виробничою ланкою (сім'я, община), концентруються в замкнутих виробництвах. Суб'єкти не вступають в економічні відносини один з одним, оскільки основним завданням є самозабезпечення, тобто кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі роботи — від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання. За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства. Разом з тим воно не зникло остаточно і поширене в країнах, що розвиваються, або відновлюється за умови економічної кризи. Тенденція до натуралізації виробництва може виявлятися на окремих сучасних промислових і сільськогосподарських підприємствах, у певних регіонах.