6. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин.

Під домашнім господарством мають на увазі економічний суб'єкт, який складається з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет.

Економіка працює завдяки домогосподарствам і заради домогосподарств. Останні виступають основними споживачами кінцевої продукції, саме для них виготовляються предмети споживання, які задовольняють потреби людини. Отже, домогосподарство – основні покупці на ринку. Водночас вони і продавці на ринку, однак продавці не готової продукції, а ресурсів з яких виготовляються товари і послуги. Тобто домашнє господарство – це первинний елемент економіки, що складається з однієї чи більше осіб, які ведуть спільне господарство, виконуючи такі функції: забезпечення економіки факторами виробництва; використання зароблених при цьому коштів для поточного споживання товарів послуг і заощаджень з метою задоволення своїх потреб.

Домогосподарства як суб'єкти ринкових відносин проявляють три основних види економічної діяльності: пропонують чинники виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

6. Заробітна плата: сутність, форми, системи. Теорії заробітної плати

Заробітна плата - це грошове вираження частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання робітникам фірми у відповідності з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві. Заробітна плата існує у трьох основних формах: почасовій, відрядній і змішаній (комбінованій). Почасова заробітна плата — оплата вартості, ціни та частково результативності робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Відрядна (поштучна) заробітна плата — оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

- пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням об'єму виробки і збільшенням заробітної плати; - відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму - по розцінках більш високих і зростаючих; - відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку.

- відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія; - акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь об'єм робіт по акордних розцінках; - колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади у відповідності з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом. Система оплати праці — сукупність взаємопов'язаних форм і видів (підсистем) заробітної плати та принципів її організації, які відповідають вимогам розвитку продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини-працівника. Оскільки заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, з одного боку, і результатів праці — з іншого, то система оплати праці відображає взаємозв'язок цих двох субстанціональних основ і таких найважливіших принципів їх організації: 1) стимулювання продуктивності праці; 2) стимулювання якості продукції; 3) впровадження передових досягнень науки і техніки і скорочення ручної праці; 4) економія матеріальних (електроенергії, матеріалів, обслуговування техніки тощо) та людських (посилення зацікавленості у скороченні чисельності зайнятих) ресурсів; 5) стимулювання росту кваліфікаційного, загальноосвітнього і культурного рівнів працівників; 6) компенсація за гірші умови праці; 7) стимулювання належного морального і психологічного клімату на підприємстві, співпраці у трудовому колективі; 8) усунення зрівнялівки. Крім форм і систем заробітної плати, розрізняють системи оплати праці, які є конкретизацією плати за робочу силу (її вартість і ціну). Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримав робітник за продаж капіталісту робочої сили та частково результативність її функціонування без урахування інфляції. Реальна заробітна плата — кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після вирахування податків. Теоріями заробітної плати є теорія фонду, теорія граничної продуктивності, теорія змінюваної форми вартості робочої сили, теорія "соціальної сили". Теорія фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень середньої заробітної плати. Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі фактори (в тому числі і праця) прирощують багатства. Кожному фактору відповідає свій доданий продукт і прибуток. Теорія змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили, яку відстоювали марксисти, показує, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності.