![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Передмова
- •Глава 1
- •1.1. Основні загальні поняття категорії «управління»
- •1.2. Соціальне управління та його види
- •1.3. Державне управління: загальні положення
- •1.4. Принципи державного управління
- •22 Глава 1
- •24 Глава 1
- •1.5. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- •28 Глава 1
- •Глава 2 Поняття адміністративного права
- •2.1. Соціальне призначення адміністративного права
- •32 Глава 2
- •2.2. Предмет адміністративного права
- •2.3. Метод адміністративного права
- •36 Глава 2
- •38 Глава 2
- •2.4. Структура адміністративного права
- •2.5. Понятійний апарат адміністративного права
- •2.6. Функції адміністративного права
- •2.7. Джерела адміністративного права
- •42 Глава 2
- •2.8. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •44 Глава 2
- •3.1. Поняття адміністративно-правової норми
- •3.2. Структура адміністративно-правової норми
- •50 Глава з
- •3.3. Види адміністративно-правових норм
- •52 Глава з
- •3.4. Реалізація адміністративно-правових норм
- •Глава 4 Адміністративно-правові відносини
- •4.1. Сутність адміністративно-правових відносин
- •4.2. Адміністративно-правові та суспільні відносини
- •4.3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми
- •4.4. Адміністративно-правові відносини та юридичні факти
- •4.5. Особливості адміністративно-правових відносин
- •4.6. Види адміністративно-правових відносин
- •Глава 5 Суб'єкти адміністративного права
- •5.1. Поняття суб'єктів адміністративного права
- •74 Глава 5
- •5.2. Президент України
- •82 Глава 5
- •84 Глава 5
- •5.3. Органи виконавчої влади
- •96 Глава 5
- •102 Глава 5
- •104 Глава 5
- •106 Глава 5
- •112 Глава 5
- •116 Глава 5
- •128 Глава 5
- •132 Глава 5
- •134 Глава 5
- •142 Глава 5
- •5.4. Державні службовці
- •150 Глава 5
- •5.5. Громадяни України та іноземці
- •154 Глава 5
- •164 Глава 5
- •166 Глава 5
- •5.6. Об'єднання громадян
- •168 Глава 5
- •172 Глава 5
- •174 Глава 5
- •178 Глава 5
- •180 Глава 5
- •Глава 6 Методи і форми державного управління
- •6.1. Методи державного управління
- •188 Глава 6
- •6.2. Адміністративний примус
- •190 Глава 6
- •6.3. Форми державного управління
- •202 Глава 6
- •206 Глава 6
- •6.4. Правові акти державного управління
- •210 Глава 6
- •212 Глава 6
- •216 Глава 6
- •Глава 7 Адміністративно-деліктне право
- •7.1. Адміністративне правопорушення
- •224 Глава 7
- •226 Глава 7
- •7.2. Склад адміністративного правопорушення
- •230 Глава 7
- •242 Глава 7
- •246 Глава 7
- •4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
- •7.3. Адміністративна відповідальність
- •252 Глава 7
- •254 Глава 7
- •262 Глава 7
- •Глава 8 Адміністративно-процесуальне право
- •8.1. Поняття адміністративного процесу
- •268 Глава 8
- •274 Глава 8
- •8.2. Структура адміністративного процесу
- •282 Глава 8
- •8.3. Адміністративна юрисдикція
- •284 Глава 8
- •290 Глава 8
- •8.4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •294 Глава б
- •298 Глава б
- •300 Глава 8
- •306 Глава 8
- •8.5. Провадження за зверненнями громадян
- •316 Глава 8
- •324 Глава 8
- •328 Глава 8
- •330 Глава 8
- •Глава 9
- •9.1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •9.2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •338 Глава 9
- •340 Глава 9
- •342 /Лава 9
- •9.3. Основні напрями державного регулювання економіки
- •348 Глава 9
- •356 Глава 9
- •362 Глава 9
- •Глава 10 Управління адміністративно-політичною сферою
- •10.1. Управління обороною
- •378 Глава 10
- •382 Глава 10
- •384 Глава 10
- •10.2. Управління безпекою
- •390 Глава 10
- •10.3. Управління закордонними справами
- •402 Глава 10
- •406 Глава 10
- •10.4. Управління юстицією
- •408 Глава 10
- •412 Глава 10
- •10.5. Управління внутрішніми справами
- •414 Глава 10
- •416 Глава 10
- •428 Глава 10
- •Глава 11 Управління соціально-культурною сферою
- •11.1. Управління охороною здоров'я
- •440 Глава 11
- •450 Глава 11
- •452 Глава 11
- •11.2. Управління освітою
- •454 Глава 11
- •464 Глава 11
- •468 Глава 11
- •11.3. Управління культурою
- •474 Глава 11
- •478 Глава 11
- •482 Глава 11
- •Глава 12
- •12.1. Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти
- •486 Глава 12
- •490 Глава 12
- •496 Глава 12
- •500 Глава 12
- •504 Глава 12
- •512 Глава 12
- •Глава 13 Міжгалузеве (функціональне) управління
- •13.1. Поняття міжгалузевого управління
- •13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі
- •520 Глава 13
- •522 Глава гз
- •Глава 14 Забезпечення законності у державному управлінні
- •14.1. Поняття та система способів забезпечення законності
- •14.2. Контроль та його види
- •528 Глава 14
- •14.3. Нагляд та його види
- •536 Глава 14
- •14.4. Звернення громадян
- •538 Глава 14
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •01054, М. Київ-54, вул. Воровського, 24.
330 Глава 8
За результатами аналізу і узагальнення складається довідка, огляд або інформаційний лист з конкретними пропозиціями керівництву щодо подальшого вдосконалення організації роботи зі скаргами. Ці документи використовуються у разі перевірки роботи підлеглих підрозділів, розробки заходів щодо поліпшення охорони правопорядку, вдосконалення опе-ративно-службової діяльності органів внутрішніх справ.
Важливою функцією керівництва органу внутрішніх справ є контролювання роботи зі скаргами громадян. При цьому особлива увага звертається на строки та повноту розгляду порушених питань, об'єктивність перевірки скарг, законність і обрунтованість прийнятих за ними рішень, своєчасність їх виконання і направлення відповідей заявникам.
За розглядом скарг, які заслуговують на особливу увагу, встановлюється контроль. Крім цих контролюються також скарги: а) з питань боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку; б) щодо недоліків у роботі органів внутрішніх справ; в) щодо порушення законності працівниками органів внутрішніх справ; г) щодо негідної поведінки працівників органів внутрішніх справ, що не вважається порушенням законності.
У повідомленнях, які надходять від підлеглих органів внутрішніх справ, про наслідки розгляду контрольних скарг має бути відображено: що конкретно виявлено під час перевірки викладених обставин (відомостей); чим підтверджуються або спростовуються докази заявника; якщо виявлено порушення, недоліки або зловживання, то яких вжито заходів щодо їх усунення; коли надіслано відповідь заявникові.
З метою підвищення ефективності розгляду скарг у кожному органі внутрішніх справ створюється постійно діюча комісія з роботи зі зверненнями громадян, яку очолює один з керівників органу та відповідного структурного підрозділу. Комісія працює планово і не менше одного разу на квартал перевіряє роботу, пов'язану зі зверненнями та прийомом громадян. Крім того, на основі вивчення матеріалів комісія розробляє і вносить пропозиції щодо вдосконалення цієї роботи, усунення причин і умов, що викликають скарги.
Стан роботи з питань звернень та прийому громадян у підлеглих органах внутрішніх справ перевіряється під час інспектування та цільових перевірок цих ОВС. У ході перевірок всебічно вивчається організація роботи зі скаргами, викриваються існуючі у ній недоліки, надається практична допомога в їх усуненні. Результати перевірок відображаються в актах або довідках. Вони, а також окремі заяви і скарги, при розгляді яких були допущені формалізм, байдужість і тяганина, за потреби розглядаються на засіданні колегії, оперативній нараді із заслуховуванням керівників підлеглих органів (підрозділів) внутрішніх справ.
Службова діяльність органів внутрішніх справ, вищих закладів освіти, установ, організацій, підприємств системи МВС України оцінюється з урахуванням стану їх роботи з питань розгляду скарг громадян.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Глава 9
Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки
9.1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання
Термін «економіка» (від грец. оГко^ — будинок, господарство і правило, закон) у буквальному розумінні означає правила ведення домашнього господарства.
Сучасні економічні словники визначають «економіку» як господарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення потреб шляхом створення необхідних людині благ, умов і засобів існування із застосуванням праці.
Таким чином, у сьогоднішньому розумінні економіка - це системні/і господарський комплекс, що містить взаємопов'язані і в.шємозаііежні ланки, по-перше, суспільною виробництва, по-дру/е, розподілу і, по-третє, обміну зробленою продукту в масштабах усіе'і держави.
Економіка — складна поліструктурна система, яка функціонує з метою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основними складовими цієї системи є галузі, підгалузі та їхні комплекси. Не є винятком ) цьому розумінні й економічна система України. Однак слід зазначити Ідо термін «галузь економіки» нормативне закріплюється на законодавчому рівні. Так. у ст.1 Закону України «Про електроенергетику» в і; 16 жовтня 1997 р. фіксується, Ідо електроенергетика — галузь економію України, яка забезпечує споживачів енергією.
Найбільшими складовими економічної системи України є: промисло вість; енергетичний комплекс; агропромисловий комплекс; будівельній' комплекс; транспорт і дорожнє господарство; зв'язок; торговельшгі комплекс; житлове господарство; побутове обслуговування населення сфера використання й охорони природних ресурсів.
332 Глава 9
Усі перелічені галузі й комплекси перебувають у тісній взаємодії та пройняті багатьма інтегративними зв'язками. Кожна з них складається з кількох підгалузей. Підгалузі відрізняються, з одного боку, значною самостійністю, а з другого, — взаємозалежністю й інтегрованістю з економічною системою в цілому.
Так, промисловість чітко поділяється на машинобудівну, хімічну, металургійну тощо. Транспорт — на залізничний, повітряний, водний, автомобільний, трубопровідний. Зв'язок — на поштовий, телефонний, радіозв'язок. Будівельний комплекс — на промислове будівництво, цивільне будівництво, дорожнє будівництво.
У кожній з цих галузей і підгалузей є специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура і чисельність підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Всі ці чинники визначають їх місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв'язків.
Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність прямо залежать від спроможності держави управляти виробництвом і обертанням виробленого тут матеріального продукту.
Регулювання економіки є найважливішою функцією держави за умов ринкового господарювання, а тим більше за умов переходу до нього. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини.
Практика вже засвідчила, якщо покладатися тільки на суто ринкові механізми у розвитку соціально-економічної системи, то, як це на перший погляд не парадоксально, перехід до цивілізованого суспільства з ринковою економікою стане справою віддаленого майбутнього, причому без гарантій виникнення оптимальних пропорцій як у структурі самої економіки, так і в структурах управління.
Без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною виявляється фундаментальна наука, скорочується через подорожчання інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами і значними втратами.
Управління цією сферою становить складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.
Крім того, на утримання та спрямування управлінських процесів впливають наявність кількох форм власності, особливості кооперації праці, розміщення підприємств за економічними регіонами тощо.
Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки 333
Врахувавши все зазначене, можна визначити пріоритетні напрями економічного розвитку, що подані в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки». Ними є:
А) Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. На це мають бути спрямовані всі ін-ституційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітарних реформ.
Б) Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього передбачається реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування у XXI ст.
В) Утвердження інноваційної моделі розвитку, базовим принципом якої є реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.
Г) Соціальна переорієнтація економічної політики, головним завданням якої є цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.
Президент України також зазначає, що вирішення завдань, пов'язаних із європейською інтеграцією України, утвердженням соціальне орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку, може здійснюватися лише поетапно.
Перший етап — 2002—2004 рр. Його основна мета — зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, істотне розширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі надійної стабілізації та сталого зростання. У цей період необхідно завершити формування базових інституцій ринкової економіки, створити середовище здорової та ефективної конкуренції. Головним у соціальній сфері є зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджаючих темпів зростання заробітної плати. Водночас відчутне поліпшення життя людей можливе лише за умови успішного функціонування та розвитку реальної економіки.
Другий етап — 2005—2011 рр. передбачає комплексну модернізацію підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інновацій-
334 Глава 9
ної моделі розвитку та формування базових засад соціальне орієнтованого ринкового господарства.
Відповідно до цього сценарію Україна матиме сприятливі передумови розвитку економіки і на віддалену перспективу.
Це послання є концептуальним документом для стратегічного напряму діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя народу.
Держава в інтересах суспільства визначає і забезпечує правові основи всіх економічних перетворень, захищає економічні інтереси виробників і споживачів, регулює грошовий обіг, формує і розвиває економічно і соціальне вигідні сфери. Вона створює і гарантує рівні умови господарювання, встановлює правила поведінки суб'єктів економічних відносин і забезпечує їх стабільність.
Здійснення такого регулювання неможливе без вжиття примусових заходів. З їх допомогою обмежуються і придушуються небажані з соціально-економічної точки зору форми господарювання, встановлюються бар'єри на шляху монополізму, криміналізації, деформації економіки.
Звідси випливає, що управління економікою містить елементи соціально-економічного аналізу й розрахунку, організаційно-технічні дії та інженерну практику, правове регулювання й різноманітні організаційно-правові форми, а також комплекс методів впливу на керовані об'єкти.
Усі названі чинники визначають особливості керуючого впливу і структурну побудову механізму управління економікою. Цей механізм складається, по-перше, з системи організаційно-правових структур, по-друге, з системи організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу на відносини у даній сфері.
Організаційно-правові структури — це суб'єкти державного управління економікою. Організаційно-правові методи і форми — це ті засоби і прийоми, що використовуються суб'єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.