- •Передмова
- •Глава 1
- •1.1. Основні загальні поняття категорії «управління»
- •1.2. Соціальне управління та його види
- •1.3. Державне управління: загальні положення
- •1.4. Принципи державного управління
- •22 Глава 1
- •24 Глава 1
- •1.5. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- •28 Глава 1
- •Глава 2 Поняття адміністративного права
- •2.1. Соціальне призначення адміністративного права
- •32 Глава 2
- •2.2. Предмет адміністративного права
- •2.3. Метод адміністративного права
- •36 Глава 2
- •38 Глава 2
- •2.4. Структура адміністративного права
- •2.5. Понятійний апарат адміністративного права
- •2.6. Функції адміністративного права
- •2.7. Джерела адміністративного права
- •42 Глава 2
- •2.8. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •44 Глава 2
- •3.1. Поняття адміністративно-правової норми
- •3.2. Структура адміністративно-правової норми
- •50 Глава з
- •3.3. Види адміністративно-правових норм
- •52 Глава з
- •3.4. Реалізація адміністративно-правових норм
- •Глава 4 Адміністративно-правові відносини
- •4.1. Сутність адміністративно-правових відносин
- •4.2. Адміністративно-правові та суспільні відносини
- •4.3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми
- •4.4. Адміністративно-правові відносини та юридичні факти
- •4.5. Особливості адміністративно-правових відносин
- •4.6. Види адміністративно-правових відносин
- •Глава 5 Суб'єкти адміністративного права
- •5.1. Поняття суб'єктів адміністративного права
- •74 Глава 5
- •5.2. Президент України
- •82 Глава 5
- •84 Глава 5
- •5.3. Органи виконавчої влади
- •96 Глава 5
- •102 Глава 5
- •104 Глава 5
- •106 Глава 5
- •112 Глава 5
- •116 Глава 5
- •128 Глава 5
- •132 Глава 5
- •134 Глава 5
- •142 Глава 5
- •5.4. Державні службовці
- •150 Глава 5
- •5.5. Громадяни України та іноземці
- •154 Глава 5
- •164 Глава 5
- •166 Глава 5
- •5.6. Об'єднання громадян
- •168 Глава 5
- •172 Глава 5
- •174 Глава 5
- •178 Глава 5
- •180 Глава 5
- •Глава 6 Методи і форми державного управління
- •6.1. Методи державного управління
- •188 Глава 6
- •6.2. Адміністративний примус
- •190 Глава 6
- •6.3. Форми державного управління
- •202 Глава 6
- •206 Глава 6
- •6.4. Правові акти державного управління
- •210 Глава 6
- •212 Глава 6
- •216 Глава 6
- •Глава 7 Адміністративно-деліктне право
- •7.1. Адміністративне правопорушення
- •224 Глава 7
- •226 Глава 7
- •7.2. Склад адміністративного правопорушення
- •230 Глава 7
- •242 Глава 7
- •246 Глава 7
- •4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
- •7.3. Адміністративна відповідальність
- •252 Глава 7
- •254 Глава 7
- •262 Глава 7
- •Глава 8 Адміністративно-процесуальне право
- •8.1. Поняття адміністративного процесу
- •268 Глава 8
- •274 Глава 8
- •8.2. Структура адміністративного процесу
- •282 Глава 8
- •8.3. Адміністративна юрисдикція
- •284 Глава 8
- •290 Глава 8
- •8.4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •294 Глава б
- •298 Глава б
- •300 Глава 8
- •306 Глава 8
- •8.5. Провадження за зверненнями громадян
- •316 Глава 8
- •324 Глава 8
- •328 Глава 8
- •330 Глава 8
- •Глава 9
- •9.1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •9.2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •338 Глава 9
- •340 Глава 9
- •342 /Лава 9
- •9.3. Основні напрями державного регулювання економіки
- •348 Глава 9
- •356 Глава 9
- •362 Глава 9
- •Глава 10 Управління адміністративно-політичною сферою
- •10.1. Управління обороною
- •378 Глава 10
- •382 Глава 10
- •384 Глава 10
- •10.2. Управління безпекою
- •390 Глава 10
- •10.3. Управління закордонними справами
- •402 Глава 10
- •406 Глава 10
- •10.4. Управління юстицією
- •408 Глава 10
- •412 Глава 10
- •10.5. Управління внутрішніми справами
- •414 Глава 10
- •416 Глава 10
- •428 Глава 10
- •Глава 11 Управління соціально-культурною сферою
- •11.1. Управління охороною здоров'я
- •440 Глава 11
- •450 Глава 11
- •452 Глава 11
- •11.2. Управління освітою
- •454 Глава 11
- •464 Глава 11
- •468 Глава 11
- •11.3. Управління культурою
- •474 Глава 11
- •478 Глава 11
- •482 Глава 11
- •Глава 12
- •12.1. Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти
- •486 Глава 12
- •490 Глава 12
- •496 Глава 12
- •500 Глава 12
- •504 Глава 12
- •512 Глава 12
- •Глава 13 Міжгалузеве (функціональне) управління
- •13.1. Поняття міжгалузевого управління
- •13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі
- •520 Глава 13
- •522 Глава гз
- •Глава 14 Забезпечення законності у державному управлінні
- •14.1. Поняття та система способів забезпечення законності
- •14.2. Контроль та його види
- •528 Глава 14
- •14.3. Нагляд та його види
- •536 Глава 14
- •14.4. Звернення громадян
- •538 Глава 14
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •01054, М. Київ-54, вул. Воровського, 24.
4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.
Основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є вина. Встановлення вини — головне завдання аналізу суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
У ст. 9 КУпАП прямо зафіксовано, що адміністративний проступок — діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні вини означає відсутність у ньому суб'єктивної сторони і складу правопорушення взагалі.
Під виною правопорушника розуміють його негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян.
Такий стан свідомості осуджується державою і суспільством.
Вина — поняття родове, вона охоплює дві можливі форми стану психіки, що осуджується: умисел і необережність. Тільки умисне або необережне відношення до свого протиправного поводження може осуджуватися, тільки в цих двох формах може існувати вина.
Адміністративно-деліктне право 249
Умисел. Згідно зі ст. 10 КУпАП, проступок визнається умисним, якщо особа, яка його вчинила:
а) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; бажала настання цих наслідків.
б) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; свідомо допускала настання цих наслідків.
Таким чином, закон називає два елементи умислу:
по-перше, прямий (сіоіиз сіігесіиз), коли особа усвідомлює протиправ-ність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків;
по-друге, непрямий (сіоіиз ішгігесШз), коли особа усвідомлює проти-правність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.
У цьому зв'язку необхідно підкреслити, що багато складів адміністративних проступків є формальними і в них не описується така ознака, як настання шкідливих наслідків чи заподіяння правопорушником збитку.
Це положення обумовлене різними обставинами:
в одних випадках збиток очевидний (незаконна порубка, ушкодження і знищення лісових культур — ст. 65; знищення зелених насаджень — ст. 153);
у других його складно визначити (обчислити) і законодавець не вважає за потрібне обтяжувати правозастосувачів установленням ще однієї ознаки складу (марнотратне використання електричної і теплової енергії — ст. 98);
у третіх існування шкідливих наслідків конкретного діяння взагалі проблематично, хоч шкода від маси аналогічних правопорушень очевидна (проживання за недійсним паспортом — ст. 197).
У формальних складах обсяг об'єктивної сторони вичерпується переліком ознак діяння й обставин його здійснення. Виходить, і від винного можна вимагати усвідомлення, розуміння лише тих обставин, що названі у складі, але не передбачення шкідливих наслідків і, тим більше, бажання їх настання.
При виконанні формальних складів умисел полягає в усвідомленні протиправності дій і бажанні їх вчинити (у навмисності протиправного поводження).
Лише у деяких статтях КУпАП (41і, 46і, 116, 121, 1643, 198, 211) умисел прямо зазначається як ознака складу проступку. У багатьох же інших статтях умисел як необхідна ознака складу мається на увазі, хоч у тексті цього слова немає.
При вчиненні таких правопорушень, як підпал лісу (ст. 77), дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння (ст. 131) питання про форму вини вирішується шляхом тлумачення цих статей (теорія і практика тлумачить їх однозначно: у названих випадках вина може бути тільки умисною).
З урахуванням зазначеного, можна стверджувати, що кількість адмі-
250 Глава 7
ністративних проступків, що вчиняються тільки навмисно, досить велика. Крім того, значна кількість проступків може вчинятися навмисно або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил), а деякі — найчастіше навмисно (безквитковий проїзд).
Необережність. У ст. 11 КУпАП дано визначення необережності.
У ній говориться, що проступок визнається необережним, якщо особа, яка його вчинила:
а) передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але лег коважно розраховувала на їх відвернення;
б) не передбачала настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, легкодумство, недбалість, неощадливість, необдуманість і т. ін.
Опис психічної діяльності за необережної форми вини, сформульований у КУпАП, запозичено з кримінального законодавства (ст. 25 КК).
У кримінальному праві розрізняють два види необережної вини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
За аналогією можна розрізняти два види необережної вини і в адміністративному праві — легковажну самовпевненість і недбалість.
Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.
Недбалість полягає в тому, що винний не передбачав шкідливих наслідків, але був зобов'язаний і міг їх передбачити.
З тексту ст. 11 КУпАП видно, що поняття необережності пов'язується законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків.
Будучи придатним для матеріальних складів проступків, таке визначення необережності не цілком підходить для формальних складів.
Наприклад, громадянин, якому виповнилося 25 років, через недбалість не звернувся до РВВС з проханням про вклеювання в паспорт нової фотографії. Внаслідок цього він живе за недійсним паспортом, тобто вчинив проступок, передбачений ст. 197 КУпАП. Які суспільне шкідливі наслідки він міг і повинен був передбачити? Очевидно, ніяких.
Якщо при виконанні формальних складів умисел характеризується як навмисність дій, то необережність можна розуміти як відсутність належної обачності, недбалість.
Необережна форма вини як конструктивна ознака складу використовується в Особливій частині КУпАП рідко. Так, ст. 198 КУпАП передбачає відповідальність за втрату паспорта через недбалість, а ст. 211 — відповідальність за втрату через недбалість обліково-військових документів.
Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення. Як така вона є у текстах статей 422, 103і, 132, 157, 1602, 1643, 1812, 1857 та ін.
Ціль — це уявний образ результату, до якого прагне винний, його
Адміністративно-деліктне право 251
уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.
Як конструктивна ознака складу ціль називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння вчиняється умисно.
Наприклад, використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку (1483); використання з корисливою метою транспортних засобів (132); використання комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації (1643) та ін.
У ряді статей КУпАП ознаку мети прямо не названо, але вона все одно є у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 181і), організація азартних ігор (ст. 181) та ін.
У цьому зв'язку слід зазначити, що там, де є умисел, обов'язково виникає питання про мету, хоч вона може бути і не включена до конструктивних ознак складу.
На закінчення необхідно відзначити, що психічний стан правопорушника значно більший, об'ємніший за своїм змістом порівняно з тими компонентами, що включені до суб'єктивної сторони складу, і становлять зміст умислу, необережності, мети.
У психіці винної особи в період підготовки і вчинення адміністративного проступку істотне місце посідають настрій і емоції, спонукання, різного роду переживання.
Ці явища не включаються до конструктивних ознак складів, але у ряді випадків мають юридичне значення. Так, здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу важких особистих чи сімейних обставин визнається обставинами, що пом'якшують відповідальність (п. З ст. 34 КУпАП).