Глава 32

сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця після закін­чення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих са­мих умовах, які були передбачені договором. Найчастіше продовження дії дого­вору оформляється угодою сторін, вчиненою шляхом обміну листами, телеграмами або іншим способом.

§ 6. Загальна характеристика особливостей концесійних

договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу,

франчайзингу та консалтингу

Одним з видів договорів про виконання спеціальних робіт є концесійний до­говір. Нещодавно концесії були врегульовані Законом України "Про концесії" від 16 липня 1999 р¹. Відповідно до ст. 1 названого Закону договір концесії (конце­сійний договір) — це договір, відповідно до якого уповноважений орган виконав­чої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) передає на плат­ній та строковій основі суб'єктові підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи істотно його поліпшити та(або) здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб. Концесійні договори підлягають реєстрації відповідно до Положення про реєстр концесійних договорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р.

У концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної влас­ності, які використовуються для здійснення діяльності у таких сферах господарської діяльності, як-от: водопостачання, відведення та очищення стічних вод; збирання та утилізація сміття; надання послуг, пов'язаних з постачанням і споживанням тепла; надання послуг зв'язку тощо (ст. З Закону України "Про концесії").

Істотними умовами концесійного договору є:

— види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору;

— об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні та фінансові умови створення об'єкта концесії);

— умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності;

— перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню;

— строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників — громадян України;

— умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів;

— умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації заз­начених поліпшень;

— умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів;

— порядок використання амортизаційних відрахувань;

— відновлення об'єкта концесії та умови його повернення;

— відповідальність за виконання сторонами своїх зобов'язань;

— страхування концесіонером об'єктів концесії;

— порядок продовження і припинення дії договору;

— порядок розв'язання спорів між сторонами.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 41. — Ст. 372.

Цивільно-правовий договір

639

За згодою сторін у концесійному договорі можуть бути зазначені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними законами про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності. Концесійний договір укла­дається на строк, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років (ст. 9 Закону). Законом України "Про концесії" визначені також порядок проведення концесійного конкурсу, основні права і обов'язки сторін концесійного договору, облік, звітність та оподаткування концесійної діяльності¹. Концесійна діяльність регулюється також Законом України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" від 14 грудня 1999 р.²

Відносини, що виникають у процесі виконання пошукових робіт, розвідки та видобування корисних копалин, розподілу виробленої продукції, а також її транспортування, обробки, зберігання, переробки, використання, реалізації чи розпорядження нею іншим чином, регулюються угодами про розподіл продукції. Угоди про розподіл продукції укладаються перш за все в таких важливих галу­зях, як нафто- та газовидобувна промисловість, розвідка та видобуток інших мі­неральних ресурсів, включаючи вугілля. У світовій практиці, як зазначалося у лі­тературі, всі інші угоди, що укладаються у сфері розробки природних ресурсів і перш за все у нафтовидобувній промисловості, поділяються на контракти про розподіл продукції, підрядні договори і договори на обслуговування³. Специфікою правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції є ви­користання особливого правового режиму, який передбачає заміну податків, збо­рів, мита та інших обов'язкових платежів розподілом виробленої продукції. Нині відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, врегульовано Законом України "Про угоди про розподіл продукції" від 14 вересня 1999 р.

Аналіз законодавства у цій сфері, зокрема законів про концесії деяких країн СНД, а також міжнародної практики дає змогу визначити поняття угоди про роз­поділ продукції, окреслити деякі особливості її юридичного змісту. Отже, угода про розподіл продукції — це цивільно-правовий договір, відповідно до якого дер­жава (або уповноважений нею орган) надає інвестору на сплатній основі і на ви­значений строк виключне право на пошук, розвідку та видобування корисних ко­палин на певній ділянці надр, а інвестор зобов'язується провести вказані роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати у вигляді частини прибуткової продукції. Угода про розподіл продукції мо­же бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути кілька інвесторів. Інвесторами можуть бути громадяни України, іноземці, юри­дичні особи України або інших держав, які мають відповідну кваліфікацію, мате­ріально-технологічні та економічні можливості для користування надрами, що підтверджено документами реєстрації (походження) інвестора, виданими згідно з законами (процедурами) держави. Строк дії угоди про розподіл продукції ви­значається сторонами, однак не може перевищувати 50 років з дня її підписання. Як правило, угоди укладаються на конкурсних засадах.

Детальніше про правову характеристику цього Закону див.: Первомайский О. Комментарий к Закону УкраиньІ "О концессиях" // Юридичний вісник України. — 2002. — № 28—32.

² Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 3. — Ст. 21. Peter W. Arbitration and renegation of international agreements. — Dordrecin, 1986. — P. 15.

640