Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5 Мб
Скачать

1 Спссср. — 1986.— №21. —Ст. 119—121.

324

Глава 20

мічну самостійність Української РСР"1, у ст. 4 якого передбачалися три форми власності: державна, колективна та індивідуальна (особиста і приватна трудова). Детальну правову регламентацію власність громадян дістала в Законі України "Про власність". При цьому індивідуальна (особиста і приватна трудова) влас­ність за своїм розміщенням передувала іншим формам власності2.

Індивідуальна власність громадян, як одна з форм власності в Україні, проіс­нувала недовго. 7 липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України " Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України3, яким замість права індивідуальної власності було запроваджено нову форму власності — "право приватної власності", що знаменувало перемогу прихильників ринко­вих реформ. Введення приватної власності, однак, не призвело до істотних змін у переліку об'єктів права власності, визначеного Законом України "Про влас­ність" (у первісній редакції) стосовно права індивідуальної власності, що засвід­чило притаманність останній усіх ознак приватної власності.

Таким чином, у 1992 р. остаточно завершилося юридичне визнання приват­ної власності в Україні. Проте, це не зняло гостроту проблеми подальшого вре­гулювання відносин власності громадян, оскільки відповідні норми ЦК УРСР не зазнавали змін, адекватних суспільно-економічним відносинам. Переважна час­тина норм цього кодексу фактично суперечила новому законодавству про влас­ність, що породжувало небажаний правовий вакуум у регулюванні важливої сфе­ри цивільних правовідносин. Лише 16 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла закон про внесення змін до ЦК УРСР та деяких законодавчих актів4. Зокрема, з ЦК УРСР були виключені глави 7, 8, 9, статті 87, 87і, 88, 100—104, 106, 108, 111, 117, 120—127. Стаття 86 була викладена в редакції ст. 2 Закону України "Про власність" з введенням до неї нової ч. 6, у якій зазначається, що відносини власності регулюються Законами України "Про власність", ЦК УРСР, іншими законодавчими актами. Цілком зрозуміло, що головним джерелом право­вого регулювання відносин власності громадян став Закон України "Про влас­ність", а інші законодавчі акти набули значення субсидіарних. їх аналіз дає пев­не уявлення про поняття права приватної власності в сучасний період.

Необхідними економіко-правовими ознаками для визначення сутності при­ватної власності, як і будь-якої іншої існуючої форми власності, насамперед мо­жуть слугувати: її об'єктний склад; її суб'єктний склад; обсяг правомочностей власника; характер співіснування приватної власності з іншими формами влас­ності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" об'єктами права приват­ної власності (у первісній редакції — індивідуальної власності) є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети до­машнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній

1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 34. — С. 499.

Порівняно із Законом СРСР "Про власність в СРСР" від 6 березня 1990 p., в якому передбача­лася "власність громадян СРСР" безвідносно до її внутрішнього змісту, такий підхід до вирішення проблеми визначення правової форми індивідуального привласнення матеріальних блгг був значно прогресивнішим.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 38. — Ст. 562.

Голос України. — 1994. — 6 січня.

Право приватної власності фізичних осіб (громадян)

325

ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (п. 1). Крім того, об'єктами права власності громадян є твори нау­ки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші ре­зультати інтелектуальної праці (п. 2).

З правової точки зору особливої потреби в законодавчому закріпленні такого деталізованого орієнтовного переліку об'єктів права приватної власності грома­дян не існує. Проте введення його до Закону України "Про власність" відіграло певну соціально-політичну роль в адаптації суб'єктів цивільних правовідносин до нових відносин власності. Оскільки ця мета фактично вже досягнута, в новому цивільному законодавству України перелік об'єктів права приватної власності громадян, на наш погляд, має бути сформульований за узагальнюючими крите­ріями, а саме: об'єкти особисто-споживчого призначення; об'єкти виробни­чо-підприємницького призначення; об'єкти інтелектуальної праці. В прин­ципі таке майно може належати суб'єктам будь-якої іншої форми власності.

У новому ЦК України в редакції від 29 листопада 2001 р. запропоновано таку норму: фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за виинятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (ст. 326). Цей підхід до визначення об'єктного складу приватної власності гро­мадян, хоч і відрізняється від його визначення в Законі України "Про власність", але має свої вразливі місця, оскільки є надто абстрактним і редакційне невда­лим, що є небажаним явищем для конструювання правових норм, а також може створювати певні труднощі при застосуванні правової норми на практиці.

Важливою е норма п. З ст. 13 Закону України "Про власність" про те, що склад, кількість і вартість майна, яке може перебувати у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Тобто проголошується прин­цип: громадяни можуть мати у власності будь-яке майно, у будь-якій кількості чи будь-якої цінності, якщо законом не встановлено безпосередніх обмежень. Зро­зуміло, що такі обмеження мають мати винятковий характер, зумовлений відпо­відними загальнодержавними інтересами, міжнародними угодами і принципами, умовами підприємницької діяльності. Формально подібний принцип певною мі­рою діяв і щодо особистої власності громадян, об'єктами якої, як уже зазначало­ся, було переважно майно особисто-споживчого призначення. Водночас вартість цього майна фактично обмежувалася існуючою в соціалістичній економіці жорст­кою системою оплати праці і споживання. Безперечно, що і в умовах переходу до ринкової економіки мають діяти певні регулятори джерел достатку громадян з метою недопущення різкої диференціації населення, а відтак і поділу його лише на багатих і бідних. Такими регуляторами в сучасних умовах можуть бути, зок­рема, норми фінансово-податкового законодавства.

Відповідно до Закону України "Про власність" суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших республік (у первіс­ній редакції), іноземні громадяни та особи без громадянства. Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користу­ються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими акта­ми України (ст. 11).

Таким чином, нове законодавство про власність визнало суб'єктами права приватної власності лише фізичних осіб, що відповідає загальній концепції Зако-

326