Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 19

Зазначеною постановою встановлено порядок розмежування державної влас­ності та порядок розгляду справ судовими органами. Варто зазначити, що Раді Міністрів УРСР було доручено:

1) внести в 1991 р. на розгляд Верховної Ради УРСР проекти законодавчих актів про інтелектуальну власність та законодавчого акта, який би визначав ви­ди майна, що не може бути у власності громадян, громадських об'єднань, міжна­родних організацій та юридичних осіб інших держав, а також спеціальний поря­док набуття права власності громадян на окремі види майна;

2) до 15 червня 1991 р. подати пропозиції про приведення законодавчих актів УРСР у відповідність із Законом УРСР "Про власність";

3) привести до 1 липня 1991 р. рішення уряду УРСР у відповідність із Зако­ном УРСР "Про власність";

4) забезпечити до 15 липня 1991 р. перегляд і скасування міністерствами, державними комітетами і відомствами УРСР їх нормативних актів, у тому числі інструкцій, які суперечать зазначеному законові.

Правовому регулюванню відносин власності громадян присвячений розділ З Закону України "Про власність", який дістав назву "Право індивідуальної влас­ності" (у первісній редакції) і містив усього 9 статей (статті 11—19). Безпосеред­нє праворегулююче значення щодо власності громадян мають також ст. 2 (визна­чається зміст права власності та його форми), ст. З (встановлюється коло суб'єктів права власності), ст. З (встановлюється обсяг повноважень власника). Певну регулятивну функцію щодо власності громадян виконують і деякі інші статті, які або встановлюють конкретні юридичні підстави виникнення у грома­дян права власності (ст. 23), або визначають їх права як власників (статті 21, 25 і 38), або забезпечують захист права власності громадян (відповідні статті розді­лу 8 "Захист права власності") тощо. Варто зазначити, що до Закону України "Про власність" уже вносилися відповідні зміни та доповнення. Визначною по­дією стало прийняття Верховною Радою України 7 липня 1992 р. Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України"1, відпо­відно до якого було вилучено поняття "індивідуальна власність" і введено нову форму власності — "право приватної власності", що ознаменувало перемогу прихильників ринкових реформ.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про власність" (певною мірою і За­кону СРСР "Про власність в СРСР") фактично втратила чинність переважна частина норм ЦК УРСР щодо власності, хоч законодавчих рішень з цього приво­ду довгий час не приймалося. Це породжувало небажаний правовий вакуум у правовому регулюванні значної і важливої сфери цивільних правовідносин. Ли­ше 16 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла закон про внесення змін до ЦК та деяких інших законодавчих актів2. Так, з ЦК УРСР були виключені: глави 7, 8, 9, статті 87, 87і, 88, 100—104, 106, 108, 111, 117, 120—127, 134, 135, 141, 142, 144, 146, 149, 150, 226, 227і, 563 і 571. Визнано такими, що втратили чинність, статті 8—11, 14 Указу Президії Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР" від 9 грудня 1963 p., виключено ч. З ст. 141 Житлового кодексу УРСР.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 38. — Ст. 562.

о

Голос України. — 1994. — 6 січня.

Загальна характеристика інституту права власності...

297

Стаття 86 ЦК УРСР була викладена в редакції ст. 2 Закону України "Про влас­ність" з введенням до неї нової частини — шостої, у якій зазначалося, що відно­сини власності регулюються Законом України "Про власність", ЦК, іншими за­конодавчими актами. Певних змін зазнали також статті 107, 228 і 224 ЦК УРСР.

Праворегулюючого значення для відносин власності цього періоду тією чи іншою мірою набули норми багатьох законодавчих актів України, зокрема зако­нів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватиза­цію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", Земельного кодексу України, Житлового кодексу України, Кодексу законів про шлюб та сім'ю.

Наявність широкого спектра законодавчих актів, які прямо чи опосередкова­но регулюють на даному етапі відносини власності, явище цілком закономірне, оскільки і сьогодні триває інтенсивний процес законотворення з метою переходу від соціалістичної до ринкової економіки. Водночас у зв'язку з виключенням з ЦК УРСР (1963 р.) великої кількості статей щодо відносин власності подальше збереження правового вакууму знижує ефективність правових гарантій, які за­безпечують здійснення прав власників та їхній захист. Все це вимагало якомога швидшого прийняття нового ЦК України. Тому новий ЦК України, який перед­бачено ввести в дію з 1 січня 2003 p., безумовно, істотно підвищить ефективність правового регулювання відносин власності громадян та інших суб'єктів.

Однак Закон України "Про власність", незважаючи на прогресивний у ціло­му його зміст, внаслідок багатьох причин не міг вирішити усіх проблем щодо ре­гулювання відносин власності. Деякі його положення виявилися невдалими або неадекватно врегулювали ті чи інші відносини власності, що зумовило необхід­ність внесення відповідних змін.

Так у п. 4 ст. 2 Закону України "Про власність" було записано, що власність в Україні виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна і державна. Всі форми власності є рівноправними. Таким чином, на даному етапі формування самостійної Української держави законодавці досягли певного компромісу, зберігши попередню форму індивідуального привласнення матеріальних благ і ввівши нову форму такого привласнення, тобто приватну трудову власність. Подібний поділ на дві підформи індивідуальної власності гро­мадян, на наш погляд, практично ніякого юридичного значення не мав, оскільки перелік її об'єктів такий, що виходить далеко за межі добре відомої особистої власності. Таке формулювання мало на меті задовольнити ідеологічні погляди прихильників збереження соціалістичної власності. Так чи інакше, в Законі "Про власність в СРСР" це питання було вирішено консервативніше, хоч заради спра­ведливості слід визнати, що під поняттям "власність громадян" можна розуміти і приватну власність.

Досить швидко законодавці самі зрозуміли, що зупинити впровадження в економіку приватної власності громадян об'єктивно неможливо. А тому 7 червня 1992 р. до п. 4 ст. 2 Закону "Про власність" були внесені зміни, відповідно до яких п. 4 дістав таку редакцію: "Власність в Українській РСР виступає в таких формах: приватна, колективна, державна"1. Захопившись визначенням форм

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 38. — Ст. 562

298