Глава 22

відації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства. Оскільки ці особливості є досить істотними, то їхній правовий статус буде висвітлено окремо.

У юридичній літературі управлінські відносини, що виникають з приводу дер­жавної власності, відносять до адміністративно-правових¹. На наш погляд, рішен­ня міністерства чи іншого органу виконавчої влади про створення державного підприємства не можна визнати однозначно адміністративно-правовим актом. За своєю формою таке рішення, викладене у наказі міністерства чи іншого органу виконавчої влади, дійсно містить зовнішні ознаки адміністративного акта. Однак по своїй суті це рішення є ні чим іншим, як волевиявленням держави на здійс­нення правомочностей власника через уповноважені органи шляхом створення господарюючого суб'єкта з правами юридичної особи. На користь цього висновку свідчить і той факт, що треба було б застосовувати аналогічний підхід і до тих рішень про створення підприємства, які приймаються недержавною юридичною особою (власником) або на підставі установчого договору кількох власників. Проте у цих випадках рішення про створення підприємства є звичайним спосо­бом здійснення правомочностей власника, тобто за своїм юридичним змістом це рішення буде цивільно-правовим актом.

Державне підприємство, засноване уповноваженим державним органом, вва­жається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєст­рації, вчиненої відповідно до Закону України "Про підприємництво" (ст. 6 Зако­ну України "Про підприємства в Україні"). З цього моменту державне підприємство набуває можливості здійснювати правомочності повного господар­ського відання, передбачені ст. 37 Закону України "Про власність"². Відповідно до цієї статті, здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та меті діяльності підприємства. При цьому до права повного господарського відання застосовуються правила про пра­во власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Чинне законодавство проголошує принцип рівних умов для розвитку усіх форм власності та їх захисту. Водночас чинне законодавство і нині іноді встанов­лює певні переваги для підприємств, заснованих повністю або частково на дер­жавній власності. Так, Верховна Рада України 29 листопада 2001 р. прийняла Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. 1 якого передбачено встановити мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визна­ченого законами України механізму примусової реалізації майна. Тобто така нор­ма застосовується не до усіх підприємств, які в тій чи іншій організаційно-право­вій формі функціонують в Україні, а лише до тих, які повністю або частково засновані на державній власності.

Спасибо Й. Научно-практический комментарий Закона УкраиньІ "О собственности". — Харь ков, 1996. — С. 54—55.

За державними казенними підприємствами майно закріплюється на праві оперативного управ­ління.

Право державної та комунальної власності

391

Положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реаліза­цію майна" фактично звільняють певну категорію юридичних осіб, які є також суб'єктами підприємницької діяльності, від майнової відповідальності та позбав­ляють водночас інших суб'єктів правовідносин, у тому числі громадян, права на захист своїх порушених прав. Державні підприємства та господарські товарист­ва, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, є лише одним із видів підприємств в Україні. Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" в Україні можуть діяти підприємства та­ких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колек­тивне підприємство, засноване на власності трудового колективну підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної терито­ріальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності; ін­ші категорії та види підприємств.

Таким чином, цілком очевидним є той факт, що встановлення мораторію (за­борони) на примусову реалізацію майна, безпосередньо пов'язане з заснуванням юридичної особи у формі державного підприємства та господарського товариства повністю або частково на державній формі власності, крім якої в Україні також існують приватна, колективна (власність юридичних осіб) та комунальна форми власності. Тобто майно підприємств, заснованих на цих формах власності підля­гає примусовій реалізації за допущені порушення на загальних засадах у вста­новленому законом порядку. Звертається стягнення також на майно фізичних осіб (громадян) за їх особистими зобов'язаннями. Отже, Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено нерівні умови захисту порушених прав окремих категорій суб'єктів правовідносин, звільнено підприємства, засновані повністю або частково на державній власності, від вико­нання майнових зобов'язань на користь уповноважених осіб, у тому числі потер­пілих внаслідок неправомірної діяльності цих підприємств, шляхом звернення стягнення на їх майно як боржників та продажу їх майна у процесі провадження справи про банкрутство у визначених цим Законом випадках, що врешті безпо­середньо суперечить Конституції та іншим законам України.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом". Цілком очевидно, що у наведеній конституційній статті закріплено загальний основоположний принцип юридичної рівності усіх суб'єктів права власності та господарювання, який має враховуватися у всій нормотворчій діяльності, оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу і закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Безперечно, положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" не відповідають даному конституційному принципу.

У ст. 37 Закону України "Про власність" не перелічуються конкретні дії, які може вчиняти державне підприємство і які становлять зміст права повного гос­подарського відання. Безперечно, це дії з ефективного використання державного майна, його збереження, зі збільшення виробництва продукції і товарів та надан­ня послуг, з розширення асортименту виготовлюваних продукції і товарів, зі за­безпечення працівників роботою, заробітною платою та безпечними умовами праці, зі створення соціальної інфраструктури та ін. Всі ці дії охоплюються пра-

392