Глава 16

існуючого суб'єкта. Тому передбачена законом охорона прав та інтересів майбут­ньої дитини є способом збереження можливих суб'єктивних прав на випадок, як­що дитина народиться живою"¹.

Таким чином, перспективне законодавство, так само як і раніше, визнає суб'­єктом права лише ту дитину, яка народилася живою, а до народження дитина є лише можливим майбутнім суб'єктом права.

На нашу думку, доречно було б говорити про повагу до життя зачатої дити­ни, враховуючи сучасні тенденції досліджень у сфері генетики і проблеми, пов'я­зані з донорством органів, клонуванням та ін.

Початок і кінець життя людини являють собою юридичний факт — подію, з якою пов'язані виникнення, зміна, припинення правовідносин.

Щодо смерті, то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічна смерть передбачає можливість відновлення життєдіяльності, але в суворо обмежений період. Біологічна смерть незворотня, і ніякі медичні засоби не можуть спричинитися до відродження людини.

У стані клінічної смерті громадянин є суб'єктом права. Це означає, що ме­дичні працівники зобов'язані надавати йому допомогу.

Моментом смерті, таким чином, є незворотне припинення діяльності мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.

Право на життя в аспекті розпорядження життям виявляється як можливість піддавати його значному ризику і вирішувати питання про припинення життя. Прикладами розпорядження своїм життям свідомо і добровільно можуть слугу­вати робота каскадера, здійснення щодо себе небезпечних наукових експеримен­тів тощо. І навпаки, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 283 ЦК України).

Людина може передчасно припинити своє життя шляхом самогубства.

У наукових виданнях різних галузей науки обговорюється питання про мож­ливість визнання права на самогубство, права на смерть, вважаючи, що таке право має бути проголошено у законі. Між тим, як вірно зазначає М. І. Кова­льов, у правах, які стосуються сутності людського існування, не можна виходити лише із зафіксованих у нормативному акті норм, у подібних обставинах повинен діяти принцип, а не писана норма. На його думку, немає ніяких вагомих аргу­ментів проти того, щоб проголосити, що людина має право на життя і на смерть. Обидва ці людські права так тісно пов'язані, що виступають ніби дві сторони од­нієї медалі, причому такої делікатної та крихкої, що необхідна обережність у ко­ристуванні нею. Однак з правом на смерть виникає значно більше проблем, ніж з правом на життя².

Слід додати, що пропозиції щодо законодавчого закріплення права на смерть не мають перспектив ні з точки зору права, ні з точки зору загальновизнаної мо­ралі та етики, ні з точки зору здорового глузду.

Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М.: Знание. — 1991. —С. 21.

М. Й. Ковалев. Право на жизнь й право на смерть // Советское государство й право. — 1992. — № 7. — С. 68.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

241

Перш за все поняття "право на життя" вже містить у собі право розпоряджа­тися своїм життям, у тому числі і щодо заподіяння собі смерті. По-друге, йдеться про фізичну особу, яка фізично здатна з власної волі заподіяти собі смерть. Якщо людина фізично чи психологічно не може розпорядитися своїм життям за будь-яких обставин, немає підстав взагалі говорити про її право. Крім того, наявність чи відсутність подібного положення у законі навряд чи зможе зупинити людину, яка вирішила припинити своє існування заподіянням собі смерті і наявність у неї такого права чи його відсутність у писаному праві не буде мати жодних правових наслідків, крім самого факту смерті¹.

У нинішній час юристів, медиків і усе суспільство хвилює проблема евтаназії.

Термін "евтаназія" у перекладі з грецької означає "легка, щаслива смерть". Проблеми евтаназії (або ейтаназії) ще у 1623 р. торкався Ф. Бекон, визначаючи цілі та завдання медицини, зокрема питання про невиліковні хвороби у своєму творі "Про достоїнства та примноження наук". Ф. Бекон розумів під цим термі­ном полегшення лікарем болю, навіть якщо вже немає ніякої надії на одужання "і можна лише зробити саму смерть більш легкою і спокійною"².

"Евтаназією називається будь-яка дія, спрямована на те, щоб покласти край життю тієї чи іншої особи, йдучи назустріч її власному бажанню, і виконана не-заінтересованою особою", — визначення, прийняте голландським парламентом 14 квітня 1994 р. Як бачимо, в цьому визначенні про страждання або інші при­чини, які призвели до появи бажання покінчити з життям, взагалі не йдеться. Є лише вбивство однією особою іншої особи, незаінтересованою особою. Критики останнього визначення неодноразово вказували на те, що воно може спричинитися до розгулу вбивств.

Так звана Цюріхська декларація, прийнята на міжнародному симпозіумі Сві­тової федерації "Право померти" від 14 жовтня 1998 р. містить таке визначення евтаназії: "дієздатні дорослі особи, які переносять жорстокі та нестерпні страж­дання, мають право на отримання медичної допомоги з метою покінчити з жит­тям, якщо це їхня постійна, добровільна і усвідомлена вимога". Однак учасники Міжнародного руху проти евтаназії вважають за необхідне визначитися, що слід тоді розуміти під стражданням, враховуючи те, що медики, які приймали вказану Декларацію, зробили застереження, що під стражданнями вони розуміють не хворобу, а сам стан депресії і тяжкого душевного болю; і навіть у разі бездоган­ного знеболювання люди, які страждають від смертельної хвороби, повинні мати право на "допомогу у смерті". Таким чином, особи, які підписали Декларацію, вважають, що той, у кого є фізичні, психічні, емоційні, економічні або сімейні проблеми, вимагатиметься надання летальної ін'єкції або смертельного передозу­вання ліків, якщо стресові фактори розглядатимуться як жорсткі та нестерпні.

З аналізу самого поняття евтаназії можна зробити висновок про зміни у тлу­маченні змісту даного терміна. Автори вказують на те, що у сучасному тракту­ванні термін "евтаназія" все частіше ототожнюється з поняттям "вбивство з ми­лосердя" та означає скорочення руками медиків життя хворих певної категорії

М. Й. Ковалев Право на жизнь й право на смерть / / Советское государство й право. — 1992.

— № 7. — С. 70.

Ф Бжон. О достоинстве й приумножении наук // Соч. — В 2 т.—М.:МьІсль, 1971.—Т. 1.

— С. 268.

242