Довгоносик буряковий сірий (Tanymecus palliatus f.)

        Жук довжиною 8,5—12 мм. Самці дрібніші за самок. Тіло зверху вкрите дрібними бурувато-сірими прилеглими волосками, а по боках і знизу — сірими лусочками. Передньоспинка вужча за надкрила, із заокругленими боками і прямою основою. Вусики ростуть по боках голово-трубки. Личинка довжиною 13—17 мм, з слабо-вигнутим жовтувато-білим тілом, голова блідо-жовта. На кінці останнього сегмента є коричнева хітинова пластинка. Лялечка довжиною 8—12 мм, біла, з рядами шипиків у задній частині. Яйце довжиною 0,9—0,2, а в поперечнику 0,5—0,7 мм, матове, овальної форми, спочатку біле, пізніше буріє.         Жуки виходять із місць зимівлі в квітні і незабаром починають відкладати яйця, розміщуючи їх купками (в середньому по 20 штук в одній) у поверхневий шар грунту. Одна самка відкладає в середньому близько 300 яєць. Через 18—25 днів (у кінці травня — на початку червня) з них виходять личинки, які живляться корінням, а в червні другого року життя заляльковуються на глибині 30— 50 см. Через 20—25 днів з лялечок виходять жуки. Вони набагато шкідливіші за личинок і дуже небезпечні для сходів цукрових буряків. Рухаючись вздовж рядків, жуки об'їдають сім'ядолі й молоді листочки, а також перегризають стебельця рослин так, що від них залишаються самі пеньки. На більш розвинутих рослинах жуки обгризають краї листків і вигризають ямки в черешках, на висадках об'їдають ніжні верхівки квіткових пагонів і приквітки. Генерація дворічна.         На Україні є повсюдно від Полісся до Криму. В східних областях в деякі роки чисельно переважає довгоносика бурякового звичайного. Висока чисельність його спостерігається також у Київській, Вінницькій, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Житомирській та Кіровоградській областях. Багатоїдний, пошкоджує сходи та висадки цукрових буряків, сходи соняшника, тютюну, різноманітних бобових рослин (конюшини, люцерни, вики, кінських бобів, еспарцету, сої та ін.).

Довгоносик буряковий звичайний (Bothynoderes punctiventris Germ.)

        Жук довжиною 13—14 мм, тіло сіре, з навскісними чорними широкими перев'язями посередині надкрил і з темними плямами на них; крім того, на вершині кожного з надкрил є білий горбочок. Передньоспинка зморшкувата. На головотрубці зверху є блискучий тонкий кіль і борозенки. Черевце сіре, в дрібних чорних цяточках (звідси латинська назва — поцятковано-черевцевий).         Личинка до 27—30 мм довжиною (по спині), дугоподібно зігнута, голова коричнево-бура. Грудний щиток рудий, з двома волосками на задньому краї. Останній сегмент маленький, заокруглений. Лялечка жовтувато-біла, довжиною 11—14,5 мм, з розвинутою головотрубкою і поперечними рядами шипиків по задньому краю черевних півкілець. Яйце овальне, жовтувато-біле, довжиною 1,2—1,3 мм, в поперечнику 1 —1,1 мм. Зимують жуки в грунті на старих бурячищах на глибині 12—32 см. На початку квітня, коли поверхня грунту прогріється до 12°, жуки починають виходити з місць зимівлі, але деяка кількість їх залишається у грунті в стані діапаузи 1—2 роки. До з'явлення сходів буряків жуки живляться бур'янами з родини лободових. В кінці квітня — на початку травня вони спочатку переповзають, а потім перелітають на сходи цукрових буряків. Там жуки перегризають стебельця і сім'ядольні листочки рослинок або навіть знищують їх ще під грудочками грунту. Після парування запліднені самки відкладають яйця в поверхневий шар грунту переважно біля сходів буряків (одна самка відкладає 100—200, щонайбільше 755 яєць). Через 9—11 днів вилуплюються личинки, які живляться в грунті корінням буряків і дикорослих лободових. Личинка росте 45—90 днів, линяючи чотири рази. Личинки І—III віків тримаються на корінні на глибині до 12 см, IV віку — глибше. Закінчивши розвиток, вони заляльковуються на глибині 20—30 см у ґрунтових комірках. Приблизно через 16 днів з лялечок виходять жуки, які залишаються у цих самих комірках зимувати. Середня тривалість повного никлу розвитку — 81 день. Протягом року розвивається одне покоління.         Найбільшої шкоди завдає в роки з посушливою, жаркою весною. Один з найнебезпечніших шкідників цукрових буряків. Тісно пов'язаний з цією культурою і добре пристосований до агротехніки її вирощування. З природних ворогів в обмеженні чисельності цього шкідника велике значення мають грибні хвороби — зелена і червона мюскардини. Особливо висока смертність довгоносика від них спостерігається в прохолодне дощове літо. Яйця довгоносика знищує яйцеїд ценокрепіс. Поширений довгоносик буряковий звичайний в усіх зонах бурякосіяння.