Лекція 13 українське бароко Місце бароко в світовому процесі художнього розвитку

Бароко – це своєрідний етап духовного розвитку, що, подібно Ренесансу, охоплює мистецтво, літературу, філософію, історію, культуру в цілому і характеризується сукупністю тих поглядів і уявлень, які в Європі мали місце в період від занепаду Ренесансу аж до початку Просвітництва.

Довгий час вчені різних країн сприймали бароко як антиреалістичне, тобто негативне, явище. Наприклад, швейцарський вчений Г. Вельфлін (Г. Вельфлин. Ренесанс и бароко. – СПб., 1913; Г. Вельфлин. Основные понятия искусства. – М.; Л., 1930) бачив у ньому зворотний бік Ренесансу, занепад, формалістичну течію. Є. Курціус (Curtius E.-R. Europäische Literatur und Lateinisches Mittelalter. – Bern., 1948; Curtius E.-R. La literature européenne et le Moyen Age latine. – P., 1956) підмінює його маньєризмом (стиль європейського мистецтва XVI ст., у якому зловживання декоративністю, прикрашуванням, витонченістю форм поєднувалися з містикою); а Д. Чижевський пов’язує його з контрреформацією і характеризує як клерикальний та аристократичний напрям.

Протягом останніх двох і особливо останнього десятиріччя ця позиція змінюється. У бароко вбачають зміну світосприйняття в перехідну епоху, коли в надрах феодалізму формуються буржуазні відносини, суспільне життя ускладнюється, зростають соціальні суперечності. Це призводить до того, що оптимізм, гуманізм, сувора простота і прозора ясність, властиві творчості митців відродження, перестають задовольняти.

Народжуються свої способи відображення дійсності, які і складаються у стиль бароко. Тобто бароко – це перший для всіх європейських культур художній напрям. Це загальноєвропейський стиль.

Серед країн православно-слов’янського кола бароко найраніше виникло в Україні і Білорусії, які входили тоді до Речі Посполитої і тісніше стикалися з європейською, зокрема польською бароковою культурою, зазнаючи її впливу з кінця XVI ст.

Хронологічні рамки бароко в Україні: кінець XVI ст. – XVIІІ ст. Якщо два твори Герасима Смотрицького, вміщені в Острозькій біблії, і “Хронологія” Андрія Римші вийшли в 1581 р., а їх вже вважають бароковими, то початок бароко, наприклад, у сербській літературі датується 1648 р. У І половині XVIІІ ст. у Західній Європі складаються інші напрямки.

В Україні (як у Білорусії та в Росії) значення бароко було іншим, ніж у західноєвропейських країнах, де воно прийшло на зміну Ренесансу і мало значення реакції на Ренесанс. У східних слов’ян не було Ренесансу, тому бароко взяло на себе функцію Ренесансу і включало такі ренесансні явища:

• розвиток особистого начала в культурі;

• секуляризацію культури;

• розвиток наукового світосприйняття.

До того ж не було відходу від Середньовіччя, зберігалися його елементи.

Східнослов’янське бароко – це частина того “сповільненого Ренесансу”, що продовжувався аж до початку ХІХ ст. у східнослов’янських культурах.

Крім цього, в Україні бароко було шляхом європеїзації своєї культури, переключаючи її в європейську систему жанрів і художніх форм. Саме воно об’єднало культуру слов’ян з культурою Західної Європи. А українська культура стала провідником цих процесів і для Росії, включивши і її у європейські процеси.

Через ці особливі умови бароко в Україні й Росії, як зазначив О. Морозов, було більш життєрадісним, ніж у католицьких країнах, йому був чужий пафос типової для бароко трагічної ідеї “vanitas” (суєти).